Олена Жук: життєвий досвід і логіка надихають вступати на спеціальність «Соціально-психологічна реабілітація»

Олена – в минулому моя студентка, вона навчалась на бакалавраті в групі, де я була куратором. Щоправда, на іншій спеціальності. А ще Олена 100-відсоткова мама. Переконалась у цьому, коли майже одразу після вступу на навчання у неї народився хлопчик, і вона, попри безсонні ночі, труднощі і всі супутні проблеми молодої сім’ї, тримала на контролі академічну успішність. Результатом її зусиль є не тільки диплом НУБіП, але й набагато більший досвід, ніж у тих, хто поки ще не має дітей. Олені тепер знайомі різні соціальні проблеми – наприклад, чим сьогодні живе молода сім’я; які проблеми виховання, догляду та розвитку дітей варто було б взяти до уваги державі, щоб покращити соціальну політику і полегшити життя молодих батьків; як соціальні працівники могли б допомагати сім'ям, у яких можуть бути досить різні проблеми?
З огляду на це, Олена, здається, не випадково зацікавилась відносно новою спеціальністю магістерського рівня «Соціально-психологічна реабілітація». Війна лише загострила її прагнення навчатись саме тут. Адже події і ситуації, що відбуваються на наших очах, а також повороти людських доль рідко кого залишають байдужими. Про те, що саме вплинуло на вибір сьогоднішньої абітурієнтки, наша подальша розмова.

– Як вас звати, яку маєте освіту, які ваші цінності і життєві цілі?

Олена: Мене звати Олена Жук. 2 роки тому я отримала в НУБіП ступінь бакалавра за спеціальністю «Професійна освіта», а в цьому році планую стати студенткою магістратури за спеціальністю «Соціально-психологічна реабілітація». За досвідом свого попереднього навчання знаю, що НУБіП є одним із найкращих університетів, і навчатися тут дуже престижно для працевлаштування. Тут викладачі всі чудові, тому мені б хотілося в магістратуру саме сюди.
Найвищою цінністю для мене є моя сім’я – чоловік-військовослужбовець і дитина 3-х років. Найбільше хочу, щоб вони були здорові і щасливі.
З першого дня війни чоловік захищає нашу Україну. А я, як мама маленької дитини і просто як людина, небайдужа до проблем інших, за ці місяці війни мала можливість отримати важливий життєвий досвід і зрозуміти, як сьогодні гостро стоїть питання допомоги в нашому суспільстві.

– Знаю, що ви недавно перебували в Польщі. Що саме вам сподобалось там, як позитивний досвід, який варто запровадити в Україні?

Так, буквально тиждень тому я з дитиною приїхала з Польщі, де мала можливість на собі відчути всі переваги системи соціальної допомоги в цій країні. Я була дуже вражена тим, які поляки добрі люди і як вони допомагають на кожному кроці українським біженцям. Попри значний сплеск волонтерства і благодійництва в нашій країні, гадаю, нам, українцям, все ж є дечому повчитись у поляків, наприклад, перейняти у них свідоме ставлення до проблем інших та виховати у населення таку ж безкорисливість, а також навчитися на рівні державних інституцій бути уважнішими і чутливішими до потреб кожного.

– Олена, на Ваш погляд, з якими проблемами зараз стикаються люди? І як здобута кваліфікація за спеціальністю «Соціально-психологічна реабілітація» допоможе вам стати потрібною у вирішенні цих проблем?

Думаю, що всім, хто пройшов через страждання і поневіряння цієї війни – артобстріли, зруйноване житло, панічні атаки, життя на тимчасово окупованих територіях, страх втратити близьких, побачену на власні очі смерть інших людей, пошук нового місця проживання і роботи – обов’язково, рано чи пізно, потрібна буде допомога, бо один на один з усіма цими проблемами не впоратись.
Скільком діткам вже зараз потрібна психологічна допомога! Щоб реабілітуватись фізично і психологічно, багато людей – дітей, їхні батьки, люди похилого віку, люди з інвалідністю, самотні – потребуватимуть різних видів допомоги – соціальної, медичної, психологічної. А іноді, щоб фахівець міг успішно вирішити питання, пов’язані зі здоров’ям, інвалідністю, психологічним станом людей чи допомогти у складних життєвих обставинах, від нього потребується комплексне розуміння ситуації та різнобічна підготовка.
Думаю, саме про це, про такий комплексний підхід до різних соціальних проблем і є омріяна мною спеціальність «Соціально-психологічна реабілітація». Сподіваюсь вступити сюди і навчитись бути як фахівець потрібною, значимою, а іноді й не замінимою для різних людей. Адже актуальність цієї спеціальності визначена на багато років вперед, бо питання реабілітації дуже гостро постають не тільки в період війни, а й після її закінчення.

Навчаючись тут, все ж хочу повернутись до свого «польського досвіду», тільки вже не як біженка, а як кваліфікований соціальний працівник, від якості підготовки якого, від тих цінностей, які будуть набуті під час навчання на магістерській програмі, від сучасності предметів цієї програми, будуть залежати мої підходи до роботи – чи будуть вони сучасними та європейськими. Та ще й, на додачу, європейський рівень підготовки на цій програмі може забезпечити програма подвійного диплому в Польщі. Можливість навчатись одночасно в НУБіП і Поморській академії дуже надихає.
Отже, варто спробувати!

Розмову проводила Альона Альтанова,
старший викладач кафедри соціальної роботи та реабілітації