«Робота по підтримці людей нам гарантована на багато-багато років»: у межах практики відбулась зустріч студентів спеціальності «Соціальна робота» з роботодавцями

23 червня 2022 року

21 червня в межах проходження практики студентами 1 курсу спеціальності «Соціальна робота» відбулась онлайн-зустріч із провідним фахівцем-психологом та завідувачем відділу Київського міського центру соціальних служб Любов’ю Лоріашвілі.

Маючи вельми щільний графік зайнятості, оскільки Любов Семенівна є куратором Благодійного фонду «Зміни одне життя України» та займається питаннями усиновлення, влаштування дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, а також опікується підготовкою фахівців, які працюють з сім’ями, що опинились у складних життєвих обставинах та прийомних батьків на базі «Міжнародного центру розвитку та лідерства» (м. Київ), вона попри розписаний на тижні вперед графік зустрічей, знайшла час для студентів НУБіП.

Адже є значне коло питань і навичок, якими мають володіти не так психологи, як соціальні працівники, які першими спілкуються з отримувачами соціальних послуг, а отже, повинні досконало володіти вміннями діагностувати а іноді й стабілізувати їхній стан. Особливо це актуально при роботі з дітьми.

Тому тема «Перша психологічна допомога та стабілізація психологічного стану дітей в критичних ситуаціях», обрана для обговорення провідним психологом Центру Любов’ю Лоріашвілі спільно з завідувачем кафедри соціальної роботи та реабілітації Іриною Сопівник та керівником практики студентів Альоною Альтановою, є вкрай актуальною.

Наші студенти, пропрацювавши поки що лише тиждень на практиці, вже відчули це, адже в умовах війни левова частка діяльності соціальних працівників – це робота з переселенцями та їхніми дітьми, з людьми, які пережили психологічну травму. Як підмітив один із студентів: «На даний час, мабуть, тільки такі проблеми й будуть, на жаль».

Любов Лоріашвілі з задоволенням поділилась не тільки цінною інформацією з цього питання, але й щиро розповіла про особистий практичний досвід, цікаві випадки свого професійного життя.

Спілкування було інтерактивним. У такому «ненудному» форматі студенти, наприклад, дізнались:

як серед інших вирізнити дитину, яка в першу чергу потребує соціально-психологічної допомоги;
як створити свою власну соціальну мережу фахівців, які створюватимуть мультидисциплінарну команду фахівців, здатних вирішувати проблеми будь-якої складності і терміновості;
яку роль відіграють у професійних стосунках особистісний контакт і довіра різнопрофільних фахівців один до одного;
почули про взаємопроникнення один в одного двох фахів – «соціальний працівник» і психолог»;
змогли на прикладах усвідомити, що дорослий для дитини і є головним психолого-емоційним відчуттям безпеки, що розставання з батьками – нехай і з причини переміщення дітей на безпечну територію, перетворюється для малечі на серйозну психологічну травму;
як допомогти прожити дитині розлуку з батьками і процес горювання;
що таке «стресові щіпці» та як їх уникнути;
які види пам’яті існують та які її механізми спрацьовують, коли пожежник не може без нападу блювання відчувати запах смаженого м’яса на пікніку;
чому переселенці з місць бойових дій здригаються чи інстинктивно падають на підлогу, почувши якісь голосні звуки;
як поводитись з дитиною, яка переживає панічний напад, істерику, депресію;
як прийняти та відреагувати на емоцію, серед яких, виявляється, немає хороших чи поганих;
як віддзеркалити емоційний стан;
як професійно побудувати контакт з дитиною, використовуючи вміння активного слухання та табу на критику будь-яких дій чи людей;
як зібрати повну інформацію про історію дитини.

Студенти задавали чимало питань. І всі вони мали практичну спрямованість і піднімали дуже серйозні проблеми. Наприклад, такі:

Як можна вивести дитину зі стану істерики або шоку, коли травмуюча ситуація тільки що трапилася?
Чи є можливість привести її до тями, відволікти?Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини?
У нашій країні йде війна і є діти, які проживали в містах, де були бойові дії і втратили своїх батьків. Чи працювали Ви з такими дітьми? Якщо так, то які їхні думки? Яку психологічну допомогу треба надати?
Як себе поводити, та що сказати людині яка виїхала з гарячих точок і знаходиться в безпеці, але при цьому картає себе за те, що вона у безпеці, а її рідні або близькі люди у небезпеці і вона відчуває себе винною?
Що робити, якщо в дитини помер хтось із батьків через війну, й після цього стає видно, що дитина починає замикатися в собі, як допомогти їй повернутися до нормального психологічного стану?
Що робити, якщо дитина перебувала поряд із небезпечною подією (приліт) і у неї є часті панічні атаки?
Всі ми знаємо, що праця соціального працівника доволі ресурсозатратна. Можливо, у Вас є свій секрет, як відновлювати свої сили, а також знаходити бажання допомагати людям і надалі?
Як Ви вважаєте, як вплинуть на майбутнє нашої країни непропрацьовані психологічні травми людей, дітей спричинені війною, адже не всі звертаються за першою психологічною допомогою і, ймовірно, не весь відсоток населення буде охоплено і реабілітовано?

Розмова була настільки динамічною і викликала стільки запитань у першокурсників, що час сплинув непомітно і Ірина Віталіївна чи не вперше за свою педагогічну діяльність попросила студентів не задавати більше запитань. Проте Любов Лоріашвілі запевнила, що зважаючи на цікавість та небайдужість наших студентів вона готова періодично зустрічатись з ними і в форматі онлайн, і на гостьових лекціях, щоразу, коли вони відчують готовність і потребу в такій зустрічі.
Слід зазначити, що керівники практики першокурсників Альона Альтанова та Ірина Сопівник запропонували ідею провести цілий цикл зустрічей студентів із провідними фахівцями-практиками. Така тісна співпраця з роботодавцями є одним із головних сьогоднішніх пріоритетів кафедри соціальної роботи та реабілітації і вже зараз приносить свої плоди.

Наприклад, напевно, не кожний, хто опановує соціальну роботу тільки за сухими теоретичними параграфами, знайомий з Ізраїльським протоколом швидкої допомоги дітям, які пережили сильну стресову подію; чи, наприклад, зможе з легкістю провести п’ять технік заземлення від тривоги; чи, приміром, відрізнити тривогу від передсвяткової знервованості за певними маркерами; або ж проаналізувати власну комбінацію ресурсів для боротьби з несприятливими обставинами, аби не вигоріти вщент, підтримуючи інших. А наші першокурсники вже можуть! Тож маємо конкретні результати практики та спілкування з роботодавцями.

Головне ж, що принесла ця зустріч із Любов’ю Лоріашвілі, яка фактично вже стала «професійною» мамою багатьох колишніх студентів, котрі пройшли через спілкування з нею і «заразились» на все життя професією соціального працівника – це не тільки збагачення професійного кругозору наших першокурсників та перейняття ними духу цієї професії, чогось надважливого і нематеріального, що не знайдеш на сторінках підручників, а можна лише перейняти від досвідчених професіоналів-практиків, але й обопільне бажання продовжити таке спілкування та плани і перспективи на майбутнє. І це продовження обіцяє бути цікавим.

Альона Альтанова,
старший викладач
кафедри соціальної роботи та реабілітації,
керівник практики студентів 1 курсу

Приймальна комісія

Ректорат