Ніколи знову! Знову…

8 травня в Україні та світі відзначається День пам'яті та примирення, присвячений жертвам Другої світової війни 1939-1945 років.

Риторика цієї війни активно використовується проросійськими бойовиками для виправдання агресії проти України. Ареною ідеологічних зіткнень стала й  історія. Агресор намагається привласнити не лише історію Київської Русі, але і перемогу країн антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною. Російська пропаганда, починаючи від «великого знавця історії» путіна і закінчуючи його блюдолизами соловйовими скобєєвими, стверджуює, що і без України Росія здобула б перемогу. Але факти свідчать про протилежне.

Починаючи з вересня 1939 року, частина території України знаходилася в епіцентрі бойових дій. Війна пройшла через життя кожної української родини і є вагомою складовою історичної пам'яті українського суспільства. З Україною пов'язані основні вирішальні події радянсько-німецької війни, адже на нашій території відбувалася майже половина стратегічних операцій, тут було зосереджено від 57% до 76% збройних сил вермахту та розгромлено 60,6% сухопутних сил німецької армії. Однією з найбільших стратегічних операцій Другої світової війни стала Дніпровсько-Карпатська операція тривалістю 116 діб. Це була єдина операція, в якій взяли участь усі 6 радянських танкових армій. Битва за Дніпро стала найкровопролитнішою в цій війні – середньодобові втрати становили 27 300 військових.

Українці воювали проти нацизму не лише в складі радянських збройних сил, але й серед армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), США (80 тис.) і Франції (6 тис.). Значна частина українського населення також брала участь у бойових діях на боці УПА (100 тис.), яка одночасно вела бойові дії проти вермахту та Червоної армії.

Понад 2,5 млн. українців нагороджені радянськими та західними медалями й орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі. Україна дала Червоній Армії  7 командуючих фронтами і арміями, 200 генералів, понад 6 млн. солдатів, сержантів і офіцерів, що складало 23% особового складу радянських збройних сил.

Намагаючись здобути підтримку в Україні, радянське керівництво у 1943 році пішло на певні поступки для українців. Зокрема, створило Українські фронти, а в уряді республіки заснувало народні комісаріати оборони й закордонних справ. Також для підняття бойового духу українських вояків було засновано орден Богдана Хмельницького. З другої половини 1943 року українці становили 60-80% солдатів у з'єднаннях Українських фронтів. Саме солдати І-го Українського фронту визволяли найбільший концентраційний табір «Аушвіц», саме українець О. Берест встановив прапор перемоги над рейхстагом.

У результаті реалізації нацистами расистської доктрини на території окупованої України було знищено сотні тисяч євреїв та циган. Однак навіть у жорстоких умовах війни знаходилися люди, які, ризикуючи власним життям, рятували переслідуваних євреїв від смерті. Ізраїльський інститут «Яд Вашем» нагородив 24 тис. осіб почесним званням «праведник світу», визнавши їхній внесок у порятунок євреїв в роки Голокосту. Серед них більше 2 тис. українців.

Загалом у Другій світовій Україна втратила від 8 до 10 млн. осіб. Війна не тільки призвела до величезних матеріальних, людських втрат, вона вплинула на свідомість, моральний стан мільйонів людей, залишила глибокий слід в їхній пам’яті.

Світовим визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом стало включення України у 1945 році до складу держав-засновниць ООН.

Прем’єр-міністр Великобританії В. Черчіль об’єктивно оцінив роль нашого народу у перемозі над нацизмом: «Із поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, ціною мільйонів своїх представників він зробив величезний внесок у перемогу над нею».

 Вистраждана ціною мільйонів людських життів перемога вселяла віру - ніколи знову… Ніколи знову через одного політика-самодура людство не буде страждати, ніколи знову не  знищуватимуться міста і села, ніколи знову люди не будуть змушені залишати свої оселі, ніколи знову матері не будуть оплакувати смерть своїх дітей. Ця віра була знищена 24 лютого 2022 року путінською росією. Світ шокований звірствами російських «асвабадітєлєй»,

російські солдати та офіцери роблять те, що не може зробити людина за своєю суттю. Жертви російської пропаганди стали нелюдами. Те, що робили нацисти в Німеччині, і те, що роблять рашисти сьогодні - це не "повернення в минуле". Це свідоме розлюднення свого населення, перетворення його на стадо, яке готове виконати будь-який наказ чи просто вбивати "не таких" без наказу. 

Крім злочинів в окупованих містах та селах, росія в прямому ефірі здійснює ще один. Їхня пропаганда вже вигадала багато версій «це не ми», виправдовуючи дії своїх потвор та створюючи підґрунтя для нових злочинів.

Вбиті і закатовані діти, жінки, чоловіки, мародерство та насилля - це вся суть того зла, з яким сьогодні воює Україна. Це вся суть зла, яке уособлює собою держава-терорист, держава-вбивця – російська федерація. 

Що нас усіх врятує від тої долі, яку нам готували в кремлі? Нас рятують Збройні Сили України, кожна людина, що воює зі зброєю в руках. Кожен волонтер, медик, дипломат, працівник оборонних підприємств, платник податків в Україні та на Заході, освітянин і студент робить крок вперед до нашої перемоги.

Російський нацизм, нацизм XXІ сторіччя потребує суду історії. І саме для цього і ми, і світ об'єдналися. Щоб це зло було знищено. Знищено назавжди. 

СЛАВА УКРАЇНІ!

Талімончук Олександр, заступник директора з виховної роботи