Це наша реальність, а не якась гра

Чергова розповідь

з челенджу від студентів факультету харчових технологій
та управління якістю продукції АПК
"НІ ВІЙНІ!"

   Я, Журенко Денис, студент факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК. І я хотів би розказати вам про те, як почалася війна, і як вона зачепила мене та мою сім'ю.

   24 лютого, близько четвертої ранку я, додивившись серіал пішов спати ні про що не думаючи. В ту ніч мені снився сон про те, як я зі своїм другом стояв та обстрілював якусь безлюдну гору, не догадуючись, що такі сильні вибухи були насправді за моїм вікном. Хвилин через 10 до мене забігла, в кімнату моя мама та сказала що почалась війна. Я не сильно придав цьому значення, проте коли прочитав новини в телефоні, моє серце замерло, в 10 кілометрах від нашого будинку розбомбили аеропорт, вибухи були настільки сильними, що в мене у кімнаті вікна тряслися разом із усім будинком. Я до останнього не хотів у це вірити, проте це реальність, наша реальність, коли у 21 столітті завдяки деяким хворим людям, які правлять найбільшою країною в світі, ми маємо страждати, думаючи про те, щоб на нас не впав снаряд, щоб було що поїсти та попити, щоб до нас, у будинок не увірвалися озброєні люди, чому ми це переживаємо??
   В той же день, біля шостої ранку ми забрали бабусю та мою сестру, декількома годинами пізніше до нас приїхали моя хрещена, та мій дядько зі своєю сім'єю. В усіх була паніка, ніхто не міг зрозуміти, що робити та куди тікати. Ввечері ми поїхали до Києва разом із татом аби забрати його племінника. Такого я, в своєму житті ще не бачив, сотні машин виїздили зі столиці, кілометрові затори на дорогах, супермаркетах та аптеках. Люди боялися за своє життя та життя своїх близьких, тому їхали на захід нашої держави, де трохи безпечніше аніж в інших регіонах країни. Їхавши додому я постійно думав: «невже це наша реальність, а не якась гра». За 2 години ми все ж таки доїхали додому та вирішили сидіти вдома, нікуди не виїжджати.
   25 лютого, день розпочався з того, що я отримав просто безліч повідомлень підтримки та нерозуміння конфлікту в Україні від друзів, та знайомих з-за кордону, насправді, це дуже підтримало мій дух тому мені стало більш спокійніше, ніж днем раніше, за що я їм дуже вдячний. Мій тато та мої брати записалися до тероборони в нашому селі, а мій дядько поїхав до Василькова, захищати військове місто від орків та мародерів. Того дня я не вилізав з телефону, читаючи кожну хвилину новини, та роблячи усе, що в моїх силах аби допомогти нашим хлопцям з ВСУ і волонтерам. Дні летіли дуже швидко, близько тижня я спав по 4-5 годин, слухаючи ці постріли та вибухи кожні пів години, спати було просто нереально. В той час як усі мої близькі люди панікували, я тримався, моментами мені було страшно за наше майбутнє, проте я старався бути адекватним та не піддаватися паніці, тому що вона- наш найзліший ворог.
   Кожних два три дні нам давали інформацію у новинах, що потрібно протриматись ще декілька тижнів, я прекрасно розумів для чого наша влада та політично-незалежні люди робили це, все просто-щоб у людей, була надія та зникала паніка, і на прикладі своїх рідних я бачив, як це працювало. Якщо ситуація в суспільстві ставала краще, то на фронті було все гарячіше та гарячіше, проте я і зараз впевнений, що наша країна подолає усі негаразди. Такої підтримки нашого президента, нашої влади та нашої країни я не бачив, за своє життя, ще ніколи, кількість добровольців, які пішли до військкоматів за перші дні налічувало більше 100 тис. осіб, скільки волонтерів допомагає нашій армії та нашій країні, скільки людей приїхало з-за кордону на свою Батьківщину аби обороняти незалежність та цілісність нашої країни, це не може не надихати, саме такі думки допомагають мені перебороти страхи та триматися в цій важкій ситуації.
   Вже більше місяця ми живемо за таких обставин, не можу не виділити підтримку моїх одногрупників, які турбувалися один про одного та повідомляли що відбувається у них в регіонах. Не знаю, що я робив би без усіх таких друзів, бо саме вони допомагають триматися у цій ситуації.

   Це наша історія, ми її пишемо і ніхто інший, вперед до перемоги!
Все буде, Україна!! Слава Україні!!

Журенко Денис
студент факультету харчових технологій та
управління якістю продукції АПК