Розмова із мешканкою 4 гуртожитку: нові реалії життя в умовах воєнного стану

     В умовах жахливого сьогодення, спричиненому військовим вторгненням росії надзвичайно важко звикнути до нової реальності. Більше не лунають веселі студентські голоси з кімнат, читальні та спортивні зали пустують, а коридори, немов завмерли в очікуванні студентів.
     Богдана Мельницька, студентка 4 курсу юридичного факультету, яка на даний час мешкає у гуртожитку №4 поділилась першими враженнями від страшного ранку 24 лютого 2022 року та розповіла про умови проживання в такий складний для держави період.

• Перші години війни: як це було в гуртожитку? Чи було забезпечено все необхідне?

     — Насправді було більше запитань, ніж відповідей. Не було чіткого розуміння того, що все це серйозно і відбувається з нами. О 5 год. 30 хв. ми почули вибух. Майже усі мешканці повибігали на вулицю, почали панікувати, проте працівники гуртожитку заспокоювали та допомагали. Відкрили бомбосховище, провели інструктаж, скоординували дії. Багато студентів того ж ранку зібрали речі і виїхали додому, або за їх думкою в безпечне місце. Зі сторони адміністрації гуртожитку все було чітко та організовано: хлопці отримали завдання набрати достатню кількість води, всі інші – виконували вказівки заступника завідувача гуртожитку. Зазначу, що університет готувався до найгіршого розвитку подій, був розроблений алгоритм чітких дій та закріплені відповідальні особи за організацію подальших кроків у разі надзвичайної ситуації. Студенти щиро вдячні каштеляну Зої Мещеряковій, яка з перших днів і по сьогодні знаходиться з нами в гуртожитку, ділиться досвідом, бо сама є переселенкою з Луганщини. У неї історія, на жаль, повторилась…

• Чи було забезпечено належні умови в бомбосховищі, адже чутки про вторгнення росіян блукали просторами інтернету давно?

     — Правду кажучи, в перші дні, ніхто не акцентував увагу на умовах: було де сховатись і студентам цього вистачало. Бомбосховище просторе, достатньо місця для мешканців гуртожитку та осіб, які приходять із сусідніх будинків. Проте зараз, коли минуло більше місяця, я справді всім задоволена, все підготовлено на хорошому рівні: у всіх приміщеннях підвалу є світло та прибрано. Студенти, що залишились облаштували там достатньо комфортні умови, занесли лавочки та матраци, гріємось пледами та одіялами та таким солодким очікуванням перемоги.

• Чим зараз живе гуртожиток? Чи допомагає адміністрація?

     — З початком повномасштабного вторгнення росії ми всі зіткнулися з численними викликами долі, життя кожного українця та українки змінилося назавжди. Багатьом з нас довелося покинути домівки та шукати порятунок в межах України чи за кордоном, дехто втратив житло, рідних та близьких. Ця війна завдає болючі рани кожному з нас.
     Однак не зважаючи на всі страшні та сумні реалії, гуртожиток працює у звичному режимі, працівники також виконують свою роботу – усюди чисто та охайно.
    Зараз для нас справжня радість спати у зручному ліжку у себе в кімнатах, а не у підвалі. Ранок розпочинається з моніторингу новин, тоді всі разом готуємо сніданок. Багато спілкуємось, підтримуємо одне одного та не даємо засумувати, опустити руки. Студенти, які залишились здійснюють волонтерську діяльність у різних організаціях, а ті хто постійно перебуває в гуртожитку ведуть інформаційну війну з ворогом, висвітлюючи реальні злочини росіян у соціальних мережах. Вільного часу достатньо, тому планую відновити спортивні заняття та вивчення англійської мови.
    Адміністрація гуртожитку справді активно допомагає. Сергій Кваша, проректор з науково-педагогічної роботи та розвитку, підтримує постійний контакт із мешканцями, часто буває у гуртожитку, контролює усі побутові питання, задля комфорту у період війни. В перші дні був створений спільний чат, де учасниками є всі ті мешканці, що перебувають у гуртожитках. Там, Сергій Стецюк, директор студентського містечка, повідомляє про надходження гуманітарної допомоги та багато іншої поточної інформації. Сергій Васильович регулярно відвідує гуртожиток, спілкується з нами, питає про проблеми та потреби, завжди допомагає у їх вирішенні. Після їх візитів, ми розуміємо, що про нас не забули, а навпаки дбають та хвилюються.

• Як проходить навчальний процес? Чи є змога навчатись?

     — З 14 березня у нас розпочалось дистанційне навчання, все проходить за розкладом. Викладачі з розумінням ставляться до ситуації та дуже підтримують. Вважаю, що ректор університету Станіслав Ніколаєнко, прийняв правильне рішення, оскільки дуже важливо, щоби навчальний процес все ж тривав. Ректор, всіляко підтримує студентів та сприяє наданні гуманітарної допомоги від різних організацій та друзів університету. Зауважу, що я та більшість моїх одногрупників все ж відвідують пари та намагаються виконувати усі завдання. Інколи повітряна тривога вносить корективи у розклад занять, проте мусимо навчатись за таких умов. Цьогоріч я повинна була закінчувати бакалаврат та отримувати омріяний диплом. Сподіваюсь, що війна швидко закінчиться, у мене буде можливість пройтись коридорами улюбленого 6 корпусу НУБіП України у статусі «Бакалавр права» і я матиму можливість отримати ступінь Магістра у нашому університеті.
     Кожного ранку сподіваюсь побачити новину «Війна закінчилась. Ми перемогли!». Всім серцем вірю в Збройні Сили України! Відбудуємо усе знищене, проте на превеликий жаль більше ніколи не повернемо загиблих героїв та невинних дітей. Ніколи не забудемо…

     Спілкуючись із студентами, що у цей нелегкий час проживають в гуртожитках, багато хто з них проявляє величезний патріотизм і активну громадянську позицію. Замислюючись над тим, як він може допомогти та чим може бути корисним, хтось записався до лав тероборони, інші займаються волонтерством, ще певна частина стали донорами крові тощо.
     Ми пишаємось нашими студентами та впевнені, що майбутня доля України в надійних руках.
     Бажаємо усім добра та якнайшвидшої перемоги!
     Слава Україні! Героям Слава!

Розмовляли: Мирослава Терлецька, Марта Колич,
фахівці студентського містечка