Моя мрія - мирне небо над головою!

Чергова розповідь

з челенджу від студентів факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК

"НІ ВІЙНІ!".

   Я – Марченко Ірина, студентка факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК, проживаю в невеличкому селищі Терезине, яке знаходиться за 70 км від Києва. І 23 лютого я засинала і навіть не підозрювала, що через кілька годин я прокинуся від телефоного дзвінка зі словами «Ти тільки сильно не хвилюйся, але почалася війна…» Перші секунди я не могла в це повірити надіялася, що це просто був жарт. Але це не був жарт…

   Чи знали ви, що в один момент ви станете тими самими людьми, які жили в воєнні часи? Ні? Я теж і не здогадувалася. Але… На превеликий жаль, так сталося з усіма українцями. 2022 рік. ХХІ століття. Ера технологій і розвитку людського інтелекту. 24 лютого… Четверта ранку. В наші міста почали влучати снаряди російської армії. Близько 4 години за київським часом 24 лютого президент РФ Володимир Путін оголосив про воєнну операцію нібито з метою «демілітаризації та денацифікації України», а через кілька хвилин почалися ракетні удари по всій Україні, в тому числі поблизу Києва. На жаль, це не «воєнна спецоперація», як і досі кажуть нам росіяни. Це повномасштабна війна. Це геноцид українського народу. Майже кожен українець прокинувся не від будильника і навіть не від ласкавого голосу мами, а від стрільби і вибухів. Когось розбудили словами: «Прокидайся, нас бомблять…», а хтось не прокинувся взагалі і більше не прокинеться ніколи… Телебачення перетворилося на новинний марафон, в якому мало не щохвилини почали повідомляти про смерті солдатів і навіть звичайних людей. Вулиці і околиці міст заполонила військова техніка з моторошною літерою «Z» на корпусі. Нізащо не забуду той момент, коли ти в паніці збираєш свої речі і тікаєш з власного дому, не маючи навіть поняття про те, коли ти повернешся і чи повернешся взагалі.
Військова кампанія почалася після тривалого нарощування російських військ з листопада 2021 року вздовж кордону України з РФ і Білоруссю та визнання органами влади Росії 21 лютого 2022 року терористичних утворень на території України — так званих ДНР і ЛНР — як державних утворень. Ще тоді українці підозрювали початок повномасштабного воєнного конфлікту. Підозрювали, але не вірили.
   Ми ще не були так далеко від свої рідних як зараз, адже якщо раніше потрібно було просто поїхати в сусіднє місто, то зараз люди бояться навіть покинути власну домівку. Нам страшно… Нам всім страшно… Проте є і плюси. За підсумками лютого, Росія та її головнокомандувач Володимир Путін припустилися стратегічної помилки. Вони очікували здійснити бліцкриг і змусити Україну до швидкої зміни влади на проросійську. Та вже на третій день війни російські війська були виснажені запеклим опором ЗСУ. Несподіваною як для Росії, так і для Заходу, стала позиція президента України Володимира Зеленського, який відмовився евакуюватися з Києва. Бойовий дух захисників і національна ідентичність українців лише зміцнилися на тлі невдач окупантів. Так званий російський «бліцкриг» з тріском провалився. А це значить, що ворог не може здолати наших воїнів. Ми вже маємо власних героїв, одним із яких є славнозвісний Привид Києва, який в сумі збив більше 40 російських військових літаків. На жаль, ми не знаємо ім’я цього героя, проте всі українці всією душею вдячні за такий подвиг. Та що там люди. Навіть міста почали отримувати звання «Місто Герой» за стійку оборону. Херсон, Одеса, Київ, Буча, Чорнобаївка та інші – всі вони удостоєні звання «Місто Герой». Та, на мою думку, варто було б усій країні дати звання «Країна Герой». Люди страждають все більше, помирають діти. Ворог штурмує навіть пологові будинки. Звісно ж, адже там бандерівки збиралися народжувати маленьких неонацистів…
   У Генштабі Збройних сил 16 березня повідомили, що Україні вдалося завдати «нищівних ударів по угрупованнях військ окупантів» на тимчасово зайнятих територіях, а на окремих напрямках — перейти у контрнаступ. Війська РФ продовжили завдавати ракетно-бомбові удари по інфраструктурі та густонаселених районах українських міст. Вперше з початку війни зазнали бомбардувань цивільні об'єкти у Запоріжжі, окупанти завдали удару по Олександрівському району міста Запоріжжя, скинули бомбу на Драматичний театр у Маріуполі, де ховалися від обстрілів сотні мирних мешканців міста. Володимир Зеленський у виступі перед Конгресом США заявив про ініціативу створити новий союз держав U-24, який швидко реагуватиме на майбутні прояви агресії. Міжнародний суд у Гаазі ухвалив проміжне рішення на користь України за позовом проти Росії з ухвалою, що Росія повинна негайно зупинити свої військові операції. Росію виключили з Ради Європи.
   Росія тепер вигнанець для всього світу. І та невелика кількість країн, що її підтримують, разом з нею. Російська Федерація насправді є тою самою Московською імперією. А з огляду на історію, будь-яка імперія обов’язково зазнавала краху. Впевнена, зовсім скоро Росія дійде до свого кінця. Впевнена, жоден з нас навіть і не думав, що одного дня ми будемо жити в страху. Коли ти розумієш, що в будь-який момент в твій будинок може потрапити снаряд із Градів чи ракета, менше всього ти думаєш про ті проблеми, які раніше здавалися тобі кінцем світу. Бо лишається лише страх за рідних, які живуть далеко від тебе, а в першу чергу за самого себе. Наша країна черговий раз вмивається кров’ю, ми знову плачемо, але не встаємо з колін. На жаль, не вперше в історії нашого народу ми потерпаємо від кровожерливості наших сусідів. Кожного разу це були різні держави – Польща, Австро-Угорщина (на той момент), Німеччина… А тепер і Росія. Хоча ні… Московія завжди була нашим ворогом, проте чомусь ми ні разу цього не враховували. Ось кілька історичних фактів. Бій під Крутами 1918 року. Радянсько-українська війна. Убито близько 60-ти українських солдатів, з них 27 студентів, молодих юнаків… Убито, за те, що вони боролися за незалежність нашої держави. Згадаємо Голодомор. Саме московські солдати відбирали в голодних українців останній хліб, утворюючи геноцид, в 1932-1933рр. Руками російських служителів владі в 1960-1980рр було вбито багато відомих українських дисидентів (Василь Стус, Алла Горська, Юрій Литвин ті ін.) просто за те, що вони намагалися розповісти людям правду, що саме зараз й відбувається в Росії. Висловився проти «спецоперації» - в автозак. Саме російська (а точніше радянська) влада утискала нашу мову в часи Радянського Союзу. А потім 2014 рік… Захист «рускоязичних», незаконний референдум в Луганську, утворення невизнаних Україною республік ЛНР і ДНР, анексія Криму… Тисячі наших загиблих солдатів…. І все це руками «русского міра»…
   Телеграм-канали масово поширюють неправдиву інформацію про перебіг війни, зокрема, що керівництво України нібито покинуло країну або підписало договір про капітуляцію, населення захоплених міст зустрічає російських окупантів як «визволителів», розмови та месенджери громадян прослуховуються українськими спецслужбами за правилами «воєнного часу» тощо. Президент Росії Путін і російська пропаганда називають агресивну війну Росії проти України, яка супроводжується вторгненням Росії з південного, східного та північного кордону України, «спеціальною воєнною операцією на Донбасі» з метою «демілітаризації та денацифікації України». Неонацизм є головною темою проросійської пропаганди, він приписується чинній українській владі та її союзникам. Насправді в Україні відсутні ознаки нацизму, а це зокрема: територіальні амбіції, спонсований державою тероризм, расизм, нестримний расовий антисемітизм, фанатизм, диктатура, пропаганда агресивної війни, імперські амбіції. Ми для них неонацисти і фашисти. Але ж ми з вами знаємо правду, так?
   2022 рік. ХХІ століття. Ера технологій і розвитку людського інтелекту. Не змінилося, по великому рахунку, нічого. Знову війна… Знову смерті… Знову кров і сльози українського народу… Сподіваюся це не надовго. Я бажаю всім українцям терпіння і сил пережити цю війну. У нас все буде добре, адже правда на нашому боці. Та що там правда… На нашому боці майже весь світ!
   Зараз я мрію лише про одне, про мирне небо над головою. І надіюсь, що зовсім скоро кожен із нас зможе прогулятися вуличками Києва, Харкова, Чернігова, Сум… І в літку ми всі поїдемо відпочивати в український Крим.

Слава Україні!

Марченко Ірина
студентка факультету харчових технологій
та управління якістю продукції АПК