Щедрий вечір, або ж чому наші пращури козу водили?...

     Український народ багатий своїми традиціями, вони роблять нас самобутніми та збагачують культурний код нації. Особливе значення традиції мали в селах. Люди знали, що залежать від умов природи, навколишнього середовища. Саме тому й намагалися «задобрити» їх виконуючи календарно-обрядові пісні та різні театральні дійства. Календарний рік був пронизаний різноманітними обрядами, а особливо почесне місце мав зимовий період. Всьому світу відомі наші колядки та щедрівки, а саме «Щедрик» (Carol of the bells), Миколи Леонтовича.

    Щедрували на селі ввечері з 13 на 14 січня, на Новий рік за старим календарем та християнські свята: Обрізання Господнє, святого Василія та преподобної Меланії (у народі Маланки). Вважалося, що якщо на щедрий вечір защедрували – рік буде вдалим. А ще на Маланку «водять Козу» – створюють театралізоване веселе дійство, мета якого розвеселити і привітати господарів, а за те отримати гарних гостинців.

     Однак, виникає питання, чому ж водять саме козу та для чого в щедрівці вівці?

     Використання в обрядах маски кози та цапа відоме в багатьох слов'янських та неслов'янських народах. Історики-краєзнавці, серед яких – О. Знойко, В. Давидюк, Г. Лозко, вважають, що коза була тотемною твариною для більшості регіонів України, а саме від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини й Карпатських гір.

    Поширення символіки кози-тотема як символу врожаю й родючості серед інших античних народів Європи можна пояснити давністю існування цього культу з часів арійської спільності народів (за 1000 років до нашої ери). Це питання тісно пов'язане з становленням етногенезу українського народу і загалом слов'ян, а також походженням індоєвропейської цивілізації (Г. Лозко, О. Знойко). Тож можна вважати, що коза була тотемом племен арійської доби.

     «Водіння кози» включало декілька сцен, танець кози, її «смерть» та «оживлення». Дійство мало дещо драматичний характер, однак символічний ‒ вмирає старий рік, настає новий, тобто життя та віра землероба в весняне оновлення перемагає смерть. Окрім того у цьому вбачали символ колообігу у природі. У часи язичництва таке дійство було ритуальним, однак зрештою змінило свій характер на театрально-розважальне.

    Сценарій вистави часто змінювався залежно від регіону України та часто доповнювався актуальними на той час соціальними та політичними проблемами. Наприклад, О. Знойко описав обряд водіння кози на Чернігівщині, де співається про те, що коза постраждала від московитів, а рятує її озброєний козак.

     Роль кози в гурті виконував молодий хлопець, переодягнений у кожух навиворіт. У руках він носив примітивне опудало тварини, зроблене з дерева, в якого випалювалися ніздрі, а замість очей були блискучі ґудзики.

   Голова «кози» оснащувалася рухомою нижньою щелепою з борідкою. На роги «козі» могли чіпляти дзвіночок і прикрашати їх різнокольоровими стрічками.

       У 19 столітті маска трансформувалась у комічний образ «кози-дівчини», який підкреслювали за допомогою плахти, намиста, кольорових стрічок. Треба було розіграти традиційну виставу у кожній хаті, адже за повір’ям це обіцяло господарям щастя і добробут.

      Сьогодні ж обрядів не проводять, весну не кличуть, однак, маска кози все ж використовується у тематичних виставах та театральних дійствах.

     У всесвітньовідомій щедрівці «Щедрик» М. Леонтовича, яку вперше виконали у 1919-му році, співається про ластівку, яка кличе господаря дому, щоб він подивився на своїх овець, адже у тих народилися ягнята, що символізують щедрість і достаток, яку подарував його сім’ї прийдешній весняний сезон. Справа в тому, що тоді рік починався навесні – у час, коли прилітали птахи. Саме тому у «Щедрику» нам співає ластівка.

    Цікаво наскільки глибоко наш народ пов'язаний з сільським господарством, воно було в його основі, воно було його життям, адже весь рік господарі просили багатого врожаю та родючої землі, а з настанням нового року у кожній оселі через символи кози та вівці бажали достатку, щедрості від природи та достатку у прийдешньому році.

   Існує безліч теорій звідки саме походить новорічний образ кози, дехто з дослідників звертається до давньогрецької міфології, хтось до астрології. Очевидним є те, що кози, а також і вівці супроводжували людину з давніх-давен та відігравали в її житті не малу роль. Адже кози, як і віці здатні народжувати двійні, вони скоростиглі та пристосовані до проживання у різних природніх зонах, якими багата наша Україна, починаючи від гір Карпат, чи полонин Київщини, до прибережжя Чорного моря.

    Тваринництво – частина нашого генетичного коду, воно є невід'ємним від нас, отже розвивати козівництво та вівчарство у наш час – це означає відновити частину нашої ідентичності. А ми, як майбутні фахівці з технологіїй виробництва і переробки продукції тваринництва будемо цьому сприяти.

      Вітаємо з прийдешніми святами, бажаємо міцного здоров'я, наснаги та щастя у Новому році, веселої вдачі та щедрості від долі!

Олександра Гранат,
студетка 4 курсу, 2-ї групи
факультету тваринництва та водних біоресурсів