Дистанційне навчання у закладах вищої освіти: ризики та перспективи розвитку

     Освіта є одним із базових прав людини, закріпленим у 26 статті Декларації прав людини, Конституції України та Законі України «Про освіту». Різні аспекти дистанційної освіти в Україні регулюються рядом нормативних документів: «Національною доктриною розвитку освіти», «Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні», «Національною програмою інформатизації», законами України «Про вищу освіту», наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про дистанційне навчання». В організаційну структура системи дистанційної освіти України в різний час входили Рада з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при КМ України, координаційна Рада МОН України з питань дистанційної освіти, Український центр дистанційної освіти на базі КПІ, регіональні центри у Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Хмельницькому.

     Якість та доступність освіти мають прямий вплив на доходи, зайнятість, розвиток, здоров’я та соціалізацію людини. Після тривалого періоду дистанційного навчання і літніх канікул розпочався новий навчальний рік. Та пандемія COVID-19 все ще триває. Перехід на дистанційне навчання у зв’язку з пандемією COVID-19 спричинив погіршення якості та доступності освіти, а також загострення низки освітніх нерівностей. В Україні було запроваджено «адаптивний карантин», який передбачав поділ України на зони епідеміологічної безпеки: «зелену», «жовту», «помаранчеву» та «червону».

     Маємо організувати безпечні умови праці для себе і навчання студентів. Навчаємося у час, коли уряд України продовжив карантинні заходи до кінця 2021 року з урахуванням рівнів епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, – «зеленого», «жовтого», «помаранчевого» та «червоного».  У 2021/2022 навчальному році навчальний процес у закладах вищої освіти має організовуватися з неухильним дотриманням протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря № 4, постановою Кабінету Міністрів № 1236, а також Рекомендацій з організації роботи закладів вищої освіти.

     У НУБіП  України створено і добре налагоджено ефективне дистанційне навчання, що всебічно розкриє потенціал студента, враховуючи як індивідуальні, так і загальнолюдські потреби. Тому процес розробки якісного вільного освітнього простору та підготовки педагогічних кадрів – фахівців зі своєї спеціальності, а також у сфері інформаційних технологій є надзвичайно важливим. Колектив кафедри управління та освітніх технологій гуманітарно-педагогічного факультету з початку дії карантинних обмежень здійснює моніторинг сучасних освітніх ресурсів, насичує електронні навчальні курси медійним матеріалом та ділиться досвідом з колегами у форматі клуглих столів та науково-методичних семінарів.

     Перші кроки в розвитку дистанційної освіти в Україні були зроблені ще наприкінці 90-х років. У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України «Про національну програму інформатизації», в якому формулюються завдання з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації.

     У Національному університеті біоресурсів та природокористування використовувалися інформаційні технології навчання (moodle.nubip.edu.ua, сьогодні – elearn). Використання технологій дистанційного навчання в навчанні денної та заочної форм, безумовно, покращувало процес сприйняття інформації та забезпечувало більш об’єктивне оцінювання роботи студентів.

    Проблеми з психічним здоров’ям. В умовах пандемії в Україні було запроваджено «адаптивний карантин», який передбачав поділ України на зони епідеміологічної безпеки. Згідно з цим заклади освіти постійно переходили з дистанційного на змішане навчання та навпаки, натомість заклади вищої освіти переважно залишалися на дистанційному навчанні. В умовах дистанційного навчання студентство та викладачі можуть переживати проблеми, пов’язані з психічним здоров’ям: підвищення тривожності, депресію, стрес, страх. На жаль, в Україні не проводили оцінку впливу пандемії на психологічний стан учасників освітнього процесу. За результатами опитування, проведеного в університетах Нідерландів, з’ясувалося, що через пандемію студенти мають проблеми з концентрацією на навчанні, відчувають почуття самотності та переживають зниження настрою.

     ЮНІСЕФ надав одні з небагатьох порад про те, як підтримати дітей під час пандемії, а також як допомогти дитині адаптуватися, якщо вона повертається до очного навчання. Водночас у МОЗ лише підкреслювали актуальність цього питання, але не надавали рекомендацій.

     За результатами моніторингу у Канаді 44% батьків, які проживають з дітьми, молодшими 18 років, повідомили про погіршення психічного стану. Серед причин називали фінансові, які були пов’язані з втратою роботи та страхом не мати можливості забезпечити базові потреби сім’ї, а також погіршення стосунків з дітьми та домашнє насильство. Дослідження, проведене серед педагогів в Іспанії, показало, що вчителі, які мають дітей і паралельно викладають дистанційно, мають вищий ризик погіршення психічного здоров’я. Підвищений ризик також мають педагоги старшого віку.

     Викладачі від 60 років і вище, які мають багатий методичний досвід застосування у своїй роботі традиційних технологій навчання, але зі зрозумілих причин не вивчали свого часу комп’ютерні технології, часто мають проблеми з комп'ютерною тривожністю, страхом роботи з комп'ютером. Часто робота системі дистанційного навчання проходить в позаробочий час, коли здатність продуктивно працювати у викладачів старшого віку вже знижена.

     Нестача кадрів. На кафедрах часто існує обмаль або відсутні викладачі, які володіють методами дистанційного навчання, тобто проконсультуватися чи просто отримати кваліфіковану пораду є проблематичним, що також не сприяє зацікавленості в дистанційному навчанні. Викладачі різних дисциплін у вишах мають різні ступені підготовки і навички роботи з комп’ютерною технікою. Нестача викладачів, що спеціалізуються на дистанційному викладанні дисциплін, а також фахівців з дистанційного навчання – модераторів, координаторів є суттєвою проблемою. Адже викладач дистанційного навчання повинен, крім дисциплін, знати специфіку і методи дистанційного навчання. Є достатньо велика різниця між проведенням аудиторного заняття і проведенням  вебінару, відео лекції, спілкуванням у чаті, тощо.

    Успішний розвиток системи дистанційного навчання без вирішення проблеми підготовки педагогічних кадрів неможливий. Викладачі вишів потребують спеціального навчання з розробки своїх курсів для дистанційної форми спільно з програмістами і в оволодінні відповідними педагогічними технологіями. Викладачам яким за 60 – це вже не потрібно, а тим кому далеко до 50  – часто матеріально невигідно. Це дуже велика проблема.

     Європейська комісія схвалила План дій з цифрової освіти на 2021-2027 роки. У ньому акцентують увагу на двох важливих напрямках роботи:

• сприяння розвитку ефективної системи цифрової освіти (інфраструктура, зв’язок, технічні засоби, розвиток компетентностей викладацтва й учительства, високоякісний навчальний контент);
• покращення цифрових навичок (базові цифрові навички з раннього віку, боротьба з дезінформацією, забезпечення рівного доступу жінок та дівчат до цифрового навчання та інше).

     За дослідженням, 86% українських викладачів не мали суттєвого досвіду користування інструментами онлайн-освіти, тож університети забезпечували навчання викладацтва навичок користування цими інструментами, створення чи перенесення курсів в онлайн-простір і загалом організації навчання – через випуск інструкцій, створення каналів у YouTube, Telegram, груп у Facebook, інструкції зі створення силабусу курсів для змішаного навчання тощо. Але важливою проблемою стало збільшення навантаження на викладацтво, зокрема, додатковий час на оволодіння навичками користування цифровими технологіями в освіті, створення чи перенесення своїх курсів до систем дистанційної освіти, їхнє регулярне оновлення, доповнення та спілкування зі студентами. Так, зазначається, що витрати часу на комунікацію зі студентством збільшилися, оскільки письмово пояснювати завдання (або додавати його опис до онлайн-курсу) довше, ніж в аудиторії, а також можливі додаткові окремі питання від студентів, і листування з ними теж збільшує робочий час викладачів. Крім цього, причиною ненормованого робочого часу стала потреба у розробці занять у новому форматі та пошуку додаткових матеріалів. При цьому частина університетів зберігали змішаний формат навчання – таким чином, крім роботи онлайн, викладачам доводилося працювати і в аудиторіях також.

    Світовий досвід. За даними аналітиків Світового банку, які узагальнили дані 157 країн, реальні втрати навчального часу оцінюються від 0,3 до 0,9 року шкільного навчання (залежно від тривалості жорстких обмежень і закриття шкіл).  В Україні МОН стверджує, що втрати некритичні, й оцінює падіння якості освіти лише на рівні 8%, а прогрес якості та рівня дистанційної освіти з грудня до травня – на рівні +10-15%.

     У США студенти, чиї університети перейшли виключно на дистанційне навчання, були вимушені виїжджати з країни або переводитися на офлайн-навчання до інших університетів. Окремо варто згадати і про студентів, які не змогли повернутися у свої країни і стикнулися із закриттями кампусів, а отже, з потребою в пошуку альтернативного житла, ізоляцією, проблемами з документами тощо. Невизначеність із набором іноземних студентів впродовж пандемії очікувано призвела до зменшення набору і загалом зниження кількості таких студентів (на 20% у Німеччині, на 16% у США, а в Австралії запити на студентські візи скоротилися на 80-90%). Таким чином, є підстави вважати, що і когорта іноземних студентів в Україні також має проблеми з доступом до освіти, але, на жаль, брак моніторингу не дає можливості оцінити втрати та мати підґрунтя для вжиття відповідних заходів для покращення ситуації – так само, як і з багатьох інших проблемних питань освіти в умовах пандемії СOVID-19.

     Особливості та переваги. Сьогодні десятки українських ЗВО пропонують дистанційну освіту, що має ряд особливостей та переваг в порівнянні з традиційними формами (очною та заочною):

• безперервність     навчання    –    можливість    навчатися    в    будь-який     момент    за  індивідуальним графіком;
• доступність – відкритість освітніх ресурсів для масового залучення усіх верств населення до освітнього процесу;
• економічність – надання якісного навчання з мінімальними фінансовими витратами та витратами на енергоресурси;
• індивідуалізація та диференціація навчання – створення і налаштування дистанційних курсів із врахуванням вікових та фізіологічних особливостей користувача;
• інноваційність – застосування нових інформаційно-комунікаційних засобів навчання для створення якісного освітнього середовища з метою формування та розвитку навичок не тільки з фахових галузей, але і набуття комп’ютерної грамотності;
• мобільність – можливість паралельно навчатись за іншим напрямом, а також без відриву від професійної діяльності.

     У часи карантинних заходів гнучкість та широкий інструментарій дистанційної освіти дає змогу використовувати її технології при очній формі навчання (перевірка завдань, контроль рівня засвоєння навичок та вмінь), в поєднанні із заочною формою (консультації в режимі «он-лайн», телеконференції), а також як окремий тип організації навчання (веб-курс, тренінг). З використанням новітніх засобів усі необхідні навчальні ресурси (підручники, посібники, дидактичний матеріал, педагогічні програмні засоби тощо) зберігаються  в єдиному хмарному доступному сховищі.

     Недоліки. Проте використання дистанційного навчання має і деякі недоліки, які потрібно, за можливості, у той чи інший спосіб усувати:

• виникнення перебоїв в доступі до віддалених ресурсів, що може призвести до втрати або пошкодження даних;
• некомпетентність деяких педагогів в питанні організації дистанційної освіти з використанням нових інформаційно-комунікаційних технологій;
• складність контролю самостійності виконання завдань;
• складність мотивації та контролю своєчасності виконання завдань через відведення більшої частини навчального матеріалу  на самостійне опрацювання;
• складність організації спільних видів діяльності з метою комунікації та обміну досвідом.

     При дистанційній формі навчання треба враховувати певні комунікаційні обмеження:

• певна ізольованість студента у віртуальній академічній групі;
• обмеження, що перешкоджають розвитку групової комунікації, групової єдності;
• технічні засоби групової комунікаційної діяльності викладача і студента створюють штучний і неповноцінний, у традиційному розумінні, комунікативний простір;
• невміння точно і зрозуміло висловлювати свої думки, особливо в чатах і коротких повідомленнях;
• труднощі короткого формулювання та стислого аргументування своєї позиції під час навчального процесу, особливо у чатах та відеоконференціях.

     Фахівці з дистанційного навчання. При такому стані речей стає необхідним мати у виші хоча б «кістяк» фахівців з дистанційного навчання:

• координатор-консультант з питань дистанційного навчання – володіє знаннями з методики викладання й організації навчального процесу, і розбирається в можливостях системи управлінням навчанням (наприклад Elearn);
• головний розпорядник (методичний адміністратор) системи дистанційного навчання – володіє практичними навичками створення, введення і корегування інформації та здійснює всі  дії в системі дистанційного навчання;
• технічний адміністратор – забезпечує працездатність системи дистанційного навчання та реалізує необхідні технологічні рішення.

     Для розвитку дистанційного навчання потрібні чималі обсяги інвестицій, які дозволять придбати необхідне обладнання, а також навчати не тільки професорсько-викладацький склад, а й адміністративний персонал і технічних фахівців. Сьогодні основне завдання тих, хто управляє процесом впровадження і використання сучасних освітніх технологій, зробити цей процес максимально ефективним і мінімізувати помилки, для чого необхідно якомога активніше обмінюватися накопиченим досвідом закладів вищої освіти.

     Якість освіти – вагомий чинник впливу на доходи та зайнятість населення, а отже, і на економічний розвиток суспільства, тож неперервне функціонування й адаптація освітнього процесу в умовах карантину є критично важливими.

     Лідерство серед месенджерів.  За дослідженням освітнього омбудсмена (квітень 2020 року), сервіс для обміну повідомленнями Viber був найбільш популярним інструментом для організації дистанційного навчання на початку карантину, а отже, педагоги давали завдання на самостійне опрацювання матеріалу, а це не можна назвати повноцінною освітою. За моніторингом ДСЯО, тенденція до лідерства серед месенджерів (типу Viber, WhatsApp, Telegram) зберігається – ними користуються 83% опитаних педагогів, але чимало (75%) використовують засоби для відеоконференцій (Zoom, Skype), а також спеціальні навчальні програми (Google Classroom, Microsoft Teams тощо)  – 75%. Досі більше 60% педагогів використовують телефонний зв’язок та електронну пошту (майже 40%).

     Безпека життєдіяльності. В умовах, що склалися, необхідно гарантувати безпеку й оптимальні умови для навчання та праці учасникам освітнього процесу та продовження карантинних обмежень і продовження пандемії. Метою є мінімізувати ризики поширення хвороби у закладах освіти, при цьому забезпечивши доступність і якість освіти. Важливо компенсувати негативні наслідки, що їх мала пандемія та викликані нею карантинні обмеження для учасників освітнього процесу, їхнього добробуту, умов праці та навчальних результатів. При цьому особливу увагу треба звернути на представників вразливих груп як серед здобувачів освіти, так і серед викладачів.

     Варто зважати на глобальні зміни в освіті, що їх спричинила пандемія та карантин. Світ змінився незворотно, тож потрібно адаптувати систему освіти до роботи з більш інтенсивним використанням дистанційної та змішаної форм навчання. Це може стати шансом вирішити деякі з проблем української освіти, не пов’язані із пандемією (брак кваліфікованого персоналу та навчальних матеріалів, проблеми з доступом до освіти студентів з ізольованих населених пунктів у ЗВО тощо).

     Широке впровадження і розвиток дистанційної освіти у ЗВО України потребує вирішення комплексу завдань за такими напрямами:

• управлінсько-організаційне забезпечення;
• матеріально-технічне і фінансове забезпечення;
• кадрове забезпечення потреб дистанційної освіти;
• методичне забезпечення з урахуванням специфіки дистанційного навчання;
• просування дистанційної освіти на освітньому ринку і ринку праці;
• створення на базі інфраструктур ЗВО проєкту мережі підтримки студентів дистанційної форми навчання в різних регіонах України;
• турбота за здоров’я всіх учасників дистанційної форми навчання, що є найважливішою складовою організації ефективного дистанційного навчання.

     Отже, метою впровадження дистанційного навчання у ЗВО у часи карантинних заходів до кінця 2021 року з урахуванням рівнів епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, є організація якісного навчально-виховного процесу «на відстані» з використанням новітніх інформаційно-комунікаційних засобів та відкритим доступом до освітніх ресурсів. Саме така форма навчання може швидко адаптуватися до вимог інформаційного суспільства та підготувати майбутнього фахівця. У поєднанні з традиційними формами (за змішаної системи навчання), дистанційна освіта у закладі вищої освіти може надати широкий спектр освітніх послуг як для абітурієнтів і студентів для набуття необхідних навичок та вмінь для майбутньої професійної діяльності, так і для викладачів з метою підвищення кваліфікації.

Тамара Ковальчук,
доцентка кафедри управління та освітніх технологій