Гасив пожежі з дитинства

Вперше Іван Колбун із Маневицького району Волині гасив лісові пожежі ще підлітком.

– Наше село по сусідству із густими сосновими лісами і торфовищами. Часто вони тоді палали. Дуже шкода було, коли згорали величні сосни. І все село – старі, дорослі, підлітки, чоловіки й жінки – хто чим міг теж допомагали гасити ці пожежі, аби стихія не знищила людські хати та господарства, – згадує водій пожежного автомобіля Вовчецького лісництва ДП «Маневицький лісгосп» Іван Колбун. – Пам’ятаю, що у місцевому лісгоспі був тоді потужний гусеничний бронетранспортер із цистерною на тонну води. От хлопці й боролися мужньо з полум’ям. Я, школяр-підліток, допомагав пожежні рукави тягати, воду підносив. Теж важкі рукави тримав пліч-о-пліч із дорослими лісівниками-вогнеборцями. Вони мене не проганяли. Навпаки, дуже дякували за допомогу.

Школярем Іван відчув потяг і любов до техніки. Водійські права отримав ще в районному ДТСААФі, де чудово освоїв вантажівки «ЗІЛ-131», «ГАЗ-66», позашляховик «УАЗ». Під час строкової служби в армії теж провів два роки за кермом, а повернувшись додому у жовтні 1991 року, відразу влаштувався до Маневицького держлісгоспу. Теж за кермо.

– Спершу на «66-му» вантажному возив дрова, деревину, хлопців на роботу до лісу. А в 1993 році, після закінчення курсів у Луцьку, став водієм пожежного «ГАЗ-66», що пройде там, де й жодної дороги немає. Це був досить важкий час. Хлопці звільнялися з роботи. А я лишився. Скільки вже пожеж загасив за майже 30 років служби? Важко порахувати. Гасив ліси і торфовища, людям допомагав. Але до 2001 року було дещо легше. У новому тисячолітті клімат став спекотніший і посушливіший. Маємо дуже багато клопоту. Зона моєї відповідальності – майже вісім тисяч гектарів лісових угідь. Є де працювати.

Навесні минулого року Іван Колбун із колегами-лісівниками Волині та інших областей брали участь у гасінні великих лісових пожеж на Житомирщині. За це й був нагороджений нещодавно почесною грамотою Державного агентства лісових ресурсів України.

– Ми працювали на найважчій ділянці – поблизу села Магдин, неподалік кордону з Білоруссю. Прибули на Житомирщину ввечері, напередодні Великодня, а святковим ранком стали до бою. Від густого диму нічого не видно, сосни палають від коріння й до неба, наче сірники. Горіли й торфовища, – згадує Іван Колбун. – На цій ділянці ми всі працювали разом – я, наші помічники лісничих і співробітники груп оперативного реагування. Гасили полум’я, прогортали мінсмуги, аби захистити ще не уражені полум’ям ділянки лісу.

За ці чотири пекельні доби ми повністю виконали всі завдання, живими й неушкодженими повернулися додому. Я дуже вдячний своєму сталевому другу – вантажівці «ГАЗ-66», 1972 року випуску, – майже моєму ровеснику. Жодного разу він не зламався, не «забарахлив» у тому пеклі. Завдяки цій машині ми всі вийшли з двобою зі стихією переможцями.

Івану Колбуну довелося воювати не лише з полум’ям. Під час сумнозвісної «бурштинової лихоманки» він не раз перегороджував автошляхи до угідь «чорним копачам», аби врятувати від пограбування рідні соснові ліси.

Зараз у пожежонебезпечний період лісівники чергують у посиленому режимі. Хоча, на щастя, лісових пожеж немає, але ранньої весни та восени дуже дошкуляють підпали сухої трави або очерету. Чи відпочивальники забудуть вогнище після себе погасити, і полум’я загрожує вже лісу. І тоді Іван Колбун із колегами з лісгоспу їдуть на бій.

Дружина Івана Колбуна – Валентина – теж працює у лісгоспі оператором протипожежного спостереження. Тож удвох подружжя Колбунів береже ліси Маневиччини від вогню. А от дві доньки так і не стали лісівниками, хоча Іван Сергійович й наполягав. Тож батько нині жартує – надія вже на майбутніх зятів і онуків.

Джерело: ЕКО-iнформ. https://ekoinform.com.ua/?p=13424