Подорож до глибин власної душі (Враження магістрантів ОП Педагогіка вищої школи від виставки картин «Барви весни»)

У постіндустральному суспільстві, у час стрімкого розвитку технологій та гаджеталізації людство опинилося сам на сам із кризою духовності і замислилося над подальшим шляхом свого розвитку: або у світ деградації та бездуховності, або у світ пошуку смислу життя та прагнення до прекрасного.

У цих умовах питання розвитку духовності набуває великої важливості, адже саме студентські роки є тим початком зрілого, повноцінного життя людини, що закладає наріжний камінь становлення майбутньої особистості.

Могутнім засобом виховання духовності є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини, перетворення зовнішніх культурних сенсів у внутрішній світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов'язаний з її ставленням до мистецтва, адже людина перетворює світ не тільки утилітарно-практично, а й естетично, тобто творить ще й за законами краси.

Виставка творів живопису «Барви весни», яку на початку березня було організовано у науковій бібліотеці навчального корпусу № 4 Національного університету біоресурсів і природокористування України, стала об’єктом уваги студентів гуманітарно-педагогічного факультету. У перерві між заняттями та підготовкою до них виставку відвідали і здобувачі другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності Педагогіка вищої школи разом зі своїм наставником.

Студенти, зачаровані побаченим, залишились у захваті від продемонстрованих творів живопису та поділилися своїми враженнями від побаченого.

Таран Тетяна, студентка групи ПВШ-20001м: «Особисто мене вразила робота Головіної Анни, студентки агробіологічного факультету, під назвою «Розчарування», яку я сприйняла як ілюстрацію екологічної катастрофи, що є наслідком необережного поводження людини з природою. Образ дівчини-землі, страдниці, що оплакує творіння природи - білого лебедя, торкнув найглибші струни душі. Адже кров на оперенні лебедя – наслідок спілкування людини з природою.

Білий лебідь – символ сонця, добра, краси і вірного кохання. Лебідь вважається птахом поетів. Пісня помираючого лебедя - це пісня поета, а його білизна – щирість митця».

Андрусик Павло: «Довго вдивлявся в картини, багато думок вони породили у душі. Адже ці твори живопису – роботи не професійних художників, а звичайних людей – студентів НУБіП, працівників – тих, хто кожного дня поруч з нами спішить університетськими доріжками до навчальних корпусів. Найбільше запам’яталася робота Коваленко Наталії, студентки 1- го курсу факультету захисту рослин, біотехнологій та екології. Це – ілюстроване почуття двох людей, щире і невимушене спілкування яких переконує у вічності кохання. У бурхливому вирі сучасного життя вони знайшли одне одного. Я б назвав цю картину «Ромео і Джульєтта».

Сокальська Віта: «Мені сподобались картини автора Брагар Ольги Василівни, бібілографа першої категорії. Її роботи наповнені романтичністю, ніжністю, мрійливістю, витонченістю зображення, якимось внутрішнім спокоєм – від образів до вибору кольорів. Це, знаєте, як потрапити у чарівний світ власної душі – ніби все зрозуміле, неодноразово бачене і пережите, але в той же час загадкове і чарівне».

Берко Дарина: «Ви бачили роботи Ракова Олександра Володимировича, старшого лаборанта кафедри ентомології ім. професора М.П. Дядечка? Це просто диво! Це таке щире і проникливе єднання з природою, така гармонія людини з навколишнім світом, що неможливо залишитись байдужим!

Споглядання його полотна із зображенням пшеничного поля перенесло мене в дитинство: згадалося тепле літо, стиглі колоски у полі, дитячі забавки з сусідськими дітьми, збір врожаю. Я виросла у сільській родині, і запах стиглого зерна, розквітлих соняхів, польових квітів – то незабутній аромат мого дитинства, який я відчула у роботах цього автора».

Роздуми Дарини підтримав Владислав Кучай: «Подивившись на це ілюстроване диво, зразу подумав про те, наскільки моя рідна земля є багатою. Пшениця дає нам життя, насичує, дає поживу - борошно, хліб… Золоте пшеничне поле - справжній символ України, адже саме воно й зображене на нашому прапорі під голубим небом. Золоте пшеничне поле - джерело життя. Мене вразили роботи Олександра Ракова, у них – справжня синівська любов до своєї землі».

Крамар Аліна: «Відвідавши виставку, отримала естетичну насолоду, бо кожна з робіт торкнула струни душі. Найбільше мою увагу привернули роботи Касянчук Світлани. Коли дивишся на її пейзажі, відчуваєш себе у іншому світі – мрійливому, фантастичному, загадковому. За допомогою вмілого підбору кольорів Світлана надзвичайно вдало передала величність, красу, глибину і якусь природну мудрість невгамовної водної стихії - моря.

Її море таке «живе», що, здається, ніби зараз подує легкий вітерець - і ти відчуєш на собі теплий дотик морського бризу. А пейзаж вечірнього лісу повертає у давно забуті теплі вечори з друзями біля вогнища, коли впевнений, що нічого більш важливішого немає у світі, ніж оце надійне плече поряд, оці щирі слова, оці рідні очі.

Світлана не просто створює пейзажі, вона надихає їх життям».

Видря Ольга: «Оті «півники» (так їх називала моя бабуся) на картині Олександра Ракова так і хотілося торкнутися або понюхати. Здається, їх незримим ароматом була наповнена вся виставкова зала наукової бібліотеки. Я довго стояла саме біля цієї роботи, бо такі теплі, весняні, ніжні квіти у морозяний зимовий день мене просто зачарували».

Відвідування виставки живопису «Барви весни» переконало здобувачів освіти у тому, що за натурою будь-яка людина – митець. Вона всюди так чи інакше намагається вносити в своє життя красу. Естетичне начало закладено в людській праці, у діяльності особистості, що спрямована на перетворення навколишнього життя та самої себе. Митець отримує можливість у власних роботах закріплювати свій власний духовний світ, процес переживання, що пов’язаний з пізнанням, оцінкою, відносинами. І найвищою оцінкою роботи митця є пробудження почуттів, переживань, спогадів у душах тих, хто ці витвори сприймає.

Лідія Чередник, асистент кафедри педагогіки
Тетяна Таран, студентка групи ПВШ-20001м