Жінки у боротьбі за свободу і справедливість
Жінка – це прекрасне творіння Бога! Вона є ангелом на землі, який однією рукою колисає люльку, а іншою – підтримує нашу планету. 8 березня жінки на всіх континентах, жінки, розділені національними, етнічними, мовними, культурними, економічними та політичними кордонами, збираються разом, щоб відсвяткувати свій День, і згадують десятиліття своєї боротьби за рівність, справедливість, мир і розвиток.
Боротьба за жіночу рівноправність має довгу історію. У різний час і в різних країнах декларувалося, що жінки як соціальна група займають несправедливе, підлегле становище в суспільстві і не мають основних громадянських і політичних прав. Значний внесок у підготовку ідейної платформи жіночих рухів зробила французька письменниця, журналістка, політичний діяч Олімпія де Гуж.
У період Великої Французької революції вона написала «Декларацію прав жінки і громадянки», яка стала своєрідною противагою «Декларації прав людини і громадянина». У цьому документі містилися вимоги надати жінкам громадянські і політичні права, можливість займати державні пости.
У XVIII ст. англійка Мері Волстонкрафт, автор одного з найранніших феміністських творів «На захист прав жінок», досліджувала вплив серйозної жіночої освіти на емансипацію жінок. Вона наполягала на законодавчому захисті прав жінок на освіту, працю і рівність.
В 40-50-х рр. XIX ст. в Англії, а пізніше в США, Німеччині, Франції та інших країнах оформлюється і поширюється суфражизм - суспільно-політичний рух жінок, що виступав за надання жінкам виборчих прав і прагнув трансформувати традиційну систему гендерних відносин, в рамках якої соціальна роль жінки зводилася до приватної сфері. Діяльність суфражисток конституціоналістського і мілітантського напрямків викликала значний суспільний резонанс. Багаторічна боротьба суфражисток дала свої результати. Протягом перших десятиліть XX ст. у більшості країн Європи і в Північній Америці жінки отримали свої права.
Друга хвиля фемінізму на Заході почалася в 60-і роки XX ст. Відродженню жіночого руху сприяли боротьба за громадянські права афро-американців, лівий студентський рух Заходу в цілому, кампанія проти війни у В’єтнамі. Чималу роль зіграли також соціально-економічні зміни в західному суспільстві в середині ХХ ст., такі як створення ефективних засобів контрацепції, значне підвищення жіночої трудової зайнятості, збільшення числа жінок у сфері вищої освіти. Представники другої хвилі критично оцінювали культурні стереотипи суспільства. У цей період формуються основні напрямки фемінізму: ліберальний, соціалістичний і радикальний.
Основні ідеї ліберального фемінізму були викладені Бетті Фрідан в її книзі «Загадка жіночності». Ця робота, що стала класичною, розвінчала міфи про природне підпорядкування жінок і домінування чоловіків у всіх сферах буття.
Дослідниця аргументувала необхідність розширення освітніх і кар’єрних можливостей жінки, обґрунтовано вважаючи, що простого отримання права голосу для вирішення всього спектру соціально-політичних проблем явно недостатньо. Для ліберального фемінізму вирішення проблеми рівності між статями потребує соціально-економічних і юридичних реформ в рамках існуючого суспільства.
Соціалістичний фемінізм синтезує марксистські і феміністські погляди. Основними причинами дискримінації жінок вважаються приватна власність і класова структура суспільства. Розподіл публічної (чоловічої) і приватної (жіночої) сфер діяльності має класовий характер. Відтак, головною метою є звільнення від приватної власності та капіталізму.
Радикальний фемінізм розглядає патріархат як глибинну підставу для гноблення жінок. На розвиток цього напрямку фемінізму вплинула книга відомої французької письменниці та філософа Сімони де Бовуар «Друга стать», в якій авторка визначає свою позицію не як жіночу чи феміністську, а як екзистенціальну.
Чоловік заважає жінці затвердити власну значущість у світі, прагнучи перетворити її на об’єкт споживання. У книзі «Друга стать» вперше було поставлено проблему придушення фемінінного в культурі. Людське суспільство ідентифікує чоловіче/маскулінне як позитивну культурну норму на противагу жіночому/фемінінному як негативному відхиленню від норми. Ці культурні стереотипи засвоюються чоловіками і жінками в процесі соціалізації.
Третя хвиля фемінізму почала зароджуватися в 1980-ті - 1990-ті роки ХХ ст. Її теоретики визнають «множинність» і жіночих, і чоловічих світів; роблять акцент на конструюванні різними суспільствами своїх варіацій фемінінності та маскулінності, які трактуються як «плинні, мінливі», такі, що створюються знову і знову в процесі взаємодії людей між собою.
Все частіше постає питання, що гендерна нерівність впливає на всі соціальні інститути суспільства, виступаючи окремим випадком більш широкої нерівності індивідів. Жорстко закріплені гендерні ролі обмежують вільний розвиток людини, ігноруючи сам факт відмінності індивідів та їхнього вибору проектів майбутнього. Таким чином, сьогодні рух за права жінок трансформувався в рух за суспільний прогрес, і ті завдання і цілі, які ставлять перед собою учасники руху, стосуються не тільки жінок, вони значущі для розвитку всього суспільства в цілому, в якому чоловік і жінка виступають єдиною системою, взаємодіють і доповнюють один одного, в якому рівність двох статей – це питання рівності людського існування.
Тетяна Данилова
доцент кафедри філософії
