Афганістан - це рана, що не перестає боліти

     З тих пір пройшло 30 років. Досить довгий час події війни, яка тривала 3340 днів і ночей, удвічі довше, ніж друга світова війна, замовчувалися, але не згадати про день, коли для багатьох українських сімей закінчився рахунок втратам синів, чоловіків, батьків сьогоднішнє покоління не має права. Саме про це сказав, відкриваючи урочини з нагоди 30-річчя виведення військ з Афганістану, що відбулися на гуманітарно-педагогічному факультеті за участі кафедри військової підготовки, декан факультету Василь Дмитрович Шинкарук. Василь Дмитровичнаголосив на тому, що ми повинні розуміти весь трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. Україна втратила близько 4 тисячі молодих хлопців, близько 6 тисяч стали інвалідами, 72 залишилися в полоні або пропали безвісти. Майже 10 років у домівках українських матерів не було спокою, адже де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану.

     Правдою про суворі дні війни, свою службу, вірність обов’язку, безкорисливу дружбу, біль втрат, цінність людського життя і сутність мирного існування зі студентами та викладачами поділилися люди, які пройшли через пекло Афганістану, ‒ радник Міністра оборони України, голова Громадської організації «Антикорупційне бюро в Україні», кандидат військових наук, доцент, генерал-майор Володимир Гаврилович Лішавський, викладач кафедри військової підготовки полковник Володимир Олександрович Броварський, начальник відділу комплексної безпеки та експлуатаційно-технічного забезпечення об'єктів охорони НУБіП України, голова Голосіївської районної ради ветеранів-прикордонників Василь Володимирович Моісєєв. А голова Наглядової ради нашого університету Микола Володимирович Томенко, згадуючи про уроки тієї війни, ще й зазначив, що колишніх афганців не буває, вони і сьогодні в строю, адже насправді ні війна, ні боротьба за державність і сьогодні не закінчилася.

 

     Під ці слова і пісню Назарія Яремчука «Афганістан» вшанувала зала світлу пам’ять тих, хто увійшов у безсмертя. А ліричним доповненням до такого вшанування стали пісні у виконанні творчої молоді гуманітарно-педагогічного факультету ‒ першокурсниці Юлії Рижкової та другокурсниці Аделіни Лопачук, які щиро перейнялися болем матерів, котрі після війни не почули синівського «Мамо, я повернувся... ».

     Авторською піснею «Повертайтесь, герої, додому» вшанував усіх солдат і офіцерів доценткафедри культурології заслужений артист України Роман Антонович Рудий. І саме Роман Антонович налаштував схвильовану, але водночас і захоплену залу на світлу ноту: рідна Україна буде довго і щасливо жити в мирі і злагоді – стверджував він ще одним авторським твором.

     Так, Афганістан живе і житиме в наших душах, бо цей біль вічний. Але ті, хто з нескінченною вдячністю пам’ятають біль минулого, зможуть зробити все для того, щоб наступні ранки були сонячними, а бойові знамена виносили лише на урочистих заходах.

Ірина Майданюк,
завідувач кафедри культурології