Відкрити для студента природне багатство людини - мета відкритої лекції д.філос.н., доц. Калуги В.Ф.

Легко займатися наукою, коли тримаєшся загальновизнаних переконань. Легко доносити науковий матеріал до студента, коли говориш по писаному. Просто знаходити спільну мову з критиком, якщо ховатися за «спину» авторитетів. Але чого варта така діяльність? Чи хоч щось вона дає розуму чи серцю? 

 

Очевидно, покликання гуманітарного блоку освітньої сфери на сьогоднішній день полягає в тому, аби, насамперед, розбудити приспану ще з дитячих літ природну цікавість у студента або й у колег. Спонукати до критичного сприйняття світу, вдумливого ставлення до інформаційних потоків і, як наслідок, послідовної активності.

В епоху тотальної інформатизації та віртуалізації значної частини комунікативних процесів, проблем з доступом до інформації загального вжитку, тобто санкціонованої, умовно кажучи, громадською думкою, фактично немає жодних. А отже і потреби в донесенні до студента загальнодоступних та масово тиражованих інформативних блоків теж жодної немає. 

 

Навпаки, студента як і левову частку громадян, не дивлячись на їх наукові і решта регалії та статуси, треба буквально привчати до «розбірливості» в інформаційних потоках. Вміння оперувати інформаційними потоками та вивіряти і верифікувати їх вміст стає на поточний момент критично необхідним. Інакше кожен з нас і ми, представники спільноти, загалом ризикуємо безповоротно загрузнути в інформаційному багні, розгубивши самих себе – свою унікальність та особистість.

Таким чином, гуманітарний блок має бути спрямований, перш за все, на стимулювання розвитку та утвердження особистості у студента і часто, як би це прикро звучало, у колеги, хай би яким він був фахівцем у своїй галузі.

 

Саме в такому форматі була спроба побудувати відкриту лекцію на тему «Суспільство, його природа та функціональне навантаження в житті людини», як зрештою, і будь-яку іншу лекцію з циклів «Політологія» та «Соціологія». На скільки ж подібні намагання виявляться успішними з часом засвідчить саме життя. Для того воно має неймовірно багатий арсенал: від щирої вдячності колишніх і поточних студентів до широкого визнання, як, зрештою, і навпаки: від «тихого» осуду до остракізму.

 

Між тим, хочеться вірити – гра варта свіч.