Повертатися туди, де тебе чекають
Повертатися туди, де тебе чекають
April 15, 2025
Кожна людина геніальна. Але якщо ви будете судити рибу за її здатністю лазити по деревах, вона проживе все життя, вважаючи себе дурною
Альберт Ейнштейн
Майбутні соціальні працівники знову завітали до мешканців Київського реабілітаційного комплексу змішаного типу для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень. Така зустріч – вже більше ніж просто захід: це справжня історія дружби, щирості й тепла. Щоразу студенти відкривають для себе тут новий світ, де особливості стають перевагою, а творчість – універсальною мовою порозуміння. Їх приваблює сюди не лише бажання допомогти, а й прагнення відчути справжні емоції – відкритість, доброту та щирість. І вдруге вони переконалися: саме тут, серед людського різноманіття, найбільше цінується простота звичайних почуттів.
Особи з інтелектуальними порушеннями – це невід’ємна частина суспільства, яка потребує особливої уваги та підтримки. Інтелектуальні порушення охоплюють широкий спектр станів, що проявляються у труднощах із навчанням, адаптацією до нових умов, розумінням та обробкою інформації. Залежно від ступеня складності, такі порушення можуть бути легкими, помірними, тяжкими або глибокими, впливаючи на повсякденне життя по-різному.
Причини виникнення цих порушень різноманітні: від генетичних факторів до ускладнень під час вагітності чи пологів, дитячих захворювань та негативного впливу екології. Проте важливо пам’ятати, що ці люди мають великий потенціал для розвитку та самореалізації за умови створення відповідного середовища, забезпечення необхідною підтримкою та доступом до спеціалізованих послуг.
Сучасне суспільство дедалі активніше рухається до інклюзивності – створення умов, у яких кожна людина, незалежно від особливостей розвитку, може повноцінно брати участь у громадському житті, почуватися цінною та бути прийнятою. Освіта, працевлаштування, соціальні та медичні послуги – це ключові елементи ефективної інтеграції людей з інтелектуальними порушеннями.
Сьогодні сучасний підхід у роботі з такими особами фокусується на їхніх сильних сторонах, інтересах і здібностях, заохочуючи до максимальної самостійності й автономії у прийнятті життєвих рішень. Не менш важливим є підтримка родин, які виховують дітей з інтелектуальними порушеннями, адже саме вони є основою успішної інтеграції та покращення якості їхнього життя.
Отже, зміна суспільної свідомості, подолання стереотипів і упереджень, розвиток інклюзивних практик – це ключові кроки на шляху до суспільства, в якому кожна людина може відчувати себе повноцінною, реалізованою і щасливою.
«Острів тепла та творчості» – так назвала Київський реабілітаційний комплекс змішаного типу для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень Лівіцька Анастасія.
На вулиці Сивашській, 16, серед звичайних київських дворів, прихований справжній острівок доброти. Тут люди з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень не просто отримують допомогу – вони навчаються, творять і, що найголовніше, відчувають себе частиною спільноти. Перше, що вражає після переступу порогу – щирі посмішки вихованців. Вони не соромляться ділитися своїми історіями, а ще – малюнками. На стінах кабінетів – цілі галереї робіт: яскраві, емоційні, іноді наївні, але завжди неповторні. Один хлопець гордо показує зображення сонця з людським обличчям: «Це мій світ. Він завжди посміхається».
У майстерні комплексу пахне воском і корицею. Тут вихованці створюють свічки – не просто функціональні предмети, а справжні мініатюрні твори мистецтва. Одна – із застиглими квітковими пелюстками, інша – у формі веселого котика, третя пахне, як різдвяний пряник. «Це частинка душі того, хто її зробив», – пояснює психологиня – Любов Олексіївна. Ці свічки не лише продають на благодійних ярмарках – вони стають символами того, що кожна людина, незалежно від обставин, може створити щось прекрасне.
Щоденне життя в Комплексі насичене різноманітними заняттями. Наприклад, щовівторка організовуються походи до магазину, де підопічні самостійно вчаться складати списки, рахувати гроші, обирати та купувати продукти. «Це не просто покупки, продовжує Любов Олексіївна. – Це крок до їхнього самостійного життя». Одна дівчина з гордістю розповідає, що вже вміє готувати борщ – «такий же смачний, як у мами». Це не лише розвиває навички самостійності та відповідальності, але й сприяє соціалізації та інтеграції в суспільство. Головне, що панує тут – не формальна опіка, а справжня повага до особистості. Персонал не «доглядає» за вихованцями – вони допомагають їм розкривати свій потенціал. Хтось знаходить себе в малюванні, хтось – у ліпленні, а хтось мріє стати кондитером, щоб дивувати близьких і друзів смаколиками.
«Тут немає слова «не можу». Тут є слова «спробуй ще раз», – говорить Любов Олексіївна. І ця фраза, здається, могла б стати девізом для всього нашого суспільства.
Загалом, відвідування цього комплексу залишило в моєму серці глибокий слід. Відданість персоналу, щирість вихованців та атмосфера підтримки і розвитку роблять цей заклад справжнім «осередком людяності та надії». Виходячи із закладу, обов’язково купую свічку – ту, що пахне медом. Вона стоятиме на моєму столі як нагадування: «Справжня людяність завжди знаходить спосіб розквітнути, навіть у найскладніших умовах!».
Альона Старостенко. «Вхід – як у гості до добрих друзів», – думаю я, переступаючи поріг реабілітаційного комплексу на Сивашській, 16. Тут немає офіційної холодності чи медичної стерильності – лише щирі посмішки, відкриті серця та справжня, невимушена радість спілкування.
Тепла та дружня атмосфера закладу створює відчуття затишку, сприяючи позитивному спілкуванню. Ці люди не знають фальші, їхні емоції – як кришталево чисті джерела. І саме це робить спілкування з ними неймовірно цілющим. Особливо вразили мене процес виготовлення мешканцями Комплексу різноманітних виробів, починаючи від листівок, кольорових свічок і закінчуючи подарунковими наборами до Великодня. Це прекрасна ініціатива, яка допомагає їм розвивати навички, творчі здібності, впевненість у собі. Щиро вдячна всім працівникам за їхню турботу, чуйність і відданість своїй справі!».
«Комплекс – це не просто заклад, а місце сили. Для багатьох підопічних соціальні навички, набуті тут, стають мостом у самостійне життя» – ділитися враженнями Олексій Пасічник. Від перших хвилин нас огорнула атмосфера тепла, турботи та професійного підходу до кожного, хто тут перебуває. На стінах кабінетів – галереї робіт: яскраві, емоційні, іноді наївні, але завжди неповторні. Психологиня Любов Олексіївна розповіла про різні форми арт-терапії, зокрема про творчі проєкти, які допомагають мешканцям розвивати творчі здібності та самовиражатися.
Ми були вражені, дізнавшись, що мешканці Комплексу виготовляють свічки власноруч – і це не просто хобі, а важлива частина соціалізації та реабілітації! У майстерні кипить робота: одні вихованці занурені у процес створення свічок, інші прикрашають подарункові набори. «Це не просто арт-терапія, – пояснює психологиня. – Кожен виріб – це маленька перемога: над страхом, нерішучістю, переконанням в «я не можу». А ще свічка має глибокий символічний зміст – це метафора діяльності фахівців центру (соціальних працівників, психологів, педагогів):
Віск – навички, які формуються повільно;
Аромат – віра в людину, що надихає;
Вогонь – соціальна інклюзія, яка запалює, об’єднує і зігріває серця.
Нам навіть пощастило придбати декілька таких свічок, які стали для нас символом душевної краси цих неймовірних людей, які надихають.
Важко передати словами вдячність працівникам комплексу. Їхня професійна чуйність – це вміння почути несказане, підтримати поглядом, дати можливість кожному відчути себе важливим. «Ми не герої, – скромно кажуть працівники Комплексу. – Ми просто любимо свою роботу». Але саме такі люди – невидимі ангели нашого суспільства – роблять світ місцем, де кожен, незалежно від обставин, має шанс на щастя.
Спілкування з мешканцями центру залишило найяскравіші враження. Вони поділилися з нами своїми історіями, посмішками та щирістю, які нагадали нам, наскільки важливі прості людські цінності. Ми разом грали в ігри, обговорювали творчі ідеї, і кожен з нашої групи відчув, як працює інклюзія, як наповнюється добром серце.
Цей візит перевернув наші уявлення. У Київському реабілітаційному комплексі змішаного типу для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень ми побачили, що творчість не знає меж – ні фізичних, ні соціальних. Тут гідність вимірюється не гучними словами, а тихою повагою до кожної людини, незалежно від її історії чи можливостей. І саме тут, серед цих стін, оживає справжнє інклюзивне суспільство – не як абстрактна мрія, а як реальність, яку щодня будують педагоги, соціальні працівники, психологи.
Це простір, де віра в людей стає двигуном змін, де кожен маленький крок – від намальованого штриха до першого слова – перетворюється на велику перемогу. І за всім цим стоять вони – фахівці, чия професія не просто важлива, а незамінна. Це невидимі герої, які вчать нас, що справжня сила суспільства не в його гаслах, а в умінні підіймати тих, хто впав, і давати голос тим, кого не почули. Дякуємо всім, хто працює в цьому центрі, за вашу працю, терпіння та здатність надихати! Обов’язково повернемося сюди знову – і не самі, а з друзями, щоб підтримати цю чудову справу.
Цей центр – лише початок. А справжнє майбутнє без бар’єрів залежить від нас усіх. Соціальні працівники не просто змінюють життя – вони змінюють нас усіх, нагадуючи, що інклюзія – це не подарунок, а право, яке ми маємо відстояти разом. Тож наступного разу, коли ви побачите маленьку перемогу дитини, дорослої чи літньої людини, пам’ятайте: за нею стоїть велика робота соціальних працівників – тих, хто будує світ, де кожен має значення!
Щиро вдячні директору Центу Раїсі Пиленко, її заступниці – Людмилі Банніковій, психологині Любові Олексіївні, інструктору з трудової адаптації Тетяні Коломицькій за чуйність, відкритість, тепло, професіоналізм, допомогу.
НПП кафедри соціальної роботи та реабілітації Ніна Тверезовська, Ірина Демченко, Тетяна Григоренко, Інна Осадченко
