Природокористування і якість життя - поради лікаря: 4 березня — Всесвітній день боротьби з ожирінням

   Ожиріння є глобальною пандемією, яка не оминула Україну. В останні п’ять років ми отримали результати досліджень, які свідчать про те, що 25% дорослих українців страждають на ожиріння і кількість дітей раннього шкільного віку вже наближається до 10%.

   Завтра у багатьох країнах пройдуть заходи, присвячені Всесвітньому день боротьби з ожирінням, яку послуговуватимуть черговим нагадуванням про серйозність цього хронічного захворювання, необхідність збільшення усвідомлення спільноти, підвищення ефективності профілактики та поліпшення доступності медичної допомоги для хворих на ожиріння.

   Міжнародний журнал з проблем ожиріння (International Journal of Obesity) нещодавно опублікував спеціальний випуск, присвячений 100-річчю досліджень ожиріння. У його матеріалах розповідається про прогрес в науці стосовно вивчення ожиріння.

   Ранні дослідження покращили розуміння ризиків для здоров'я, пов'язаних з ожирінням, і біологічних основ цього стану. Знання про роль біології та генетики у виникненні ожиріння призвели до визнання ожиріння захворюванням, а не вадою характеру чи слабкою силою волі.

ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ОЖИРІННЯ

   Очевидно, що ожиріння не є однаковим для всіх станом. Подібно до раку, який є сукупністю захворювань з різними причинами, симптомами, лікуванням і прогнозом, ожиріння також може бути сукупністю захворювань з індивідуальними, хоч і подібними, ознаками.

   До потенційних факторів, що сприяють ожирінню, відносять екологічні, біологічні, генетичні фактори/фактори розвитку, економічні, поведінка/середовище, пов'язане з їжею та напоями, психологічні та соціальні фактори, що діють всередині та поза організмом. Вони збільшують споживання енергії та/або зменшують її використання.

   У деяких випадках причина ожиріння дуже специфічна, наприклад, дефіцит рецепторів у мозку, які відповідають за регулювання споживання їжі та витрати енергії (рецептори меланокортину 4, MC4R), або відсутність лептину (гормону, який визначає рівень жиру в організмі), що призводить до переїдання із надмірним надходження калорій.

   В інших випадках існує не одна конкретна причина, а багато факторів, які у взаємодії підвищують схильність до ожиріння. Наприклад, неоптимальний сон, певні вірусні інфекції, мікробний дисбаланс кишечника або недостатній рівень метаболічно активної бурої жирової тканини.

СТРАТЕГІЇ СХУДНЕННЯ ТА ЛІКИ

   Підходи до профілактики та лікування залежать від типу ожиріння, а підходи, орієнтовані на конкретну причину, можуть бути успішнішими, ніж загальні заходи, що застосовувалися до цього часу. Для лікування ожиріння, спричиненого дефіцитом MC4R, існує схвалений препарат сетмеланотид.

   Тоді як лікування ожиріння у людей з апное сну може включати метод штучної вентиляції легень (continuous positive airway pressure, або CPAP) у поєднанні з іншими стратегіями для покращення гігієни сну. Звичайно, необхідні дослідження для подальшого визначення та класифікації типів ожиріння та відповідних підходів до лікування.

   Стратегії схуднення можна умовно поділити на дві групи:

• модифікація способу життя (наприклад, харчування, фізичні вправи, гігієна сну)
• фармакологічні та хірургічні підходи, спрямовані на створення дефіциту енергетичного балансу

   Модифікація способу життя для схуднення є, мабуть, найскладнішим підходом. Їсти менше, ніж спокушає мозок, гормони і численні тригери голоду, дуже складно, особливо в середовищі, де багато їжі. Саме тому медикаментозні та хірургічні підходи до схуднення набувають все більшого значення. Вони дають людям можливість досягти більшої та стійкішої втрати ваги. Це, своєю чергою, зменшує поширеність і тяжкість багатьох захворювань, пов'язаних з ожирінням, включаючи діабет 2 типу, гіпертонію, дисліпідемію, остеоартрит колінних суглобів і серцеву недостатність. У деяких випадках можлива ремісія, наприклад, при діабеті 2 типу та гіпертонії.

   Існує великий інтерес до нинішнього покоління ліків проти ожиріння, які називаються агоністами рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1). Прикладами таких препаратів є семаглутид (Wegovy) і тирзепатид (Zepbound).

   Міжнародний журнал ожиріння нещодавно опублікував ще один спеціальний випуск, присвячений препаратам для лікування ожиріння. Деякі фармакологічні препарати сьогодні дають результати у втраті ваги, які конкурують з хірургічними підходами. Це було неможливо уявити ще декілька років тому.

   Нові препарати, що знаходяться на стадії розробки, обіцяють ще більшу втрату ваги, хоча широке розповсюдження таких ліків вимагає постійної уваги щодо контролю потенційних серйозних побічних реакцій.

   Ліки підходять не всім. Користь препаратів проти ожиріння повинна переважати над їхніми потенційними несприятливими ефектами. Її можна підвищити, ретельно підбираючи ліки для конкретних показань.

   Існує також занепокоєння щодо складу ваги, втраченої за допомогою препаратів проти ожиріння. Це стосується втрати жиру, води та м'язів. Ожиріння є проблемою надлишкового відкладення жиру, тож втрата жиру є бажаною. І навпаки, м'язи важливі для сили та рухливості, тому втрата м'язової маси небажана. Невелике зменшення м'язової маси у людей з ожирінням після втрати ваги може не викликати проблем, але надмірна втрата м'язів здатна призвести до саркопенії, що знижує рівень фізичної активності. Це підкреслює важливість комплексного підходу до лікування ожиріння, що включає фармакотерапію та/або хірургічне втручання для зниження ваги, а також дієтотерапію і фізичну активність для збереження м'язової маси, фізичної функції та оптимального стану здоров'я.

СУЧАСНІ КЛАСИФІКАЦІЇ

   У січні цього року комісія медичного журналу The Lancet з клінічного ожиріння запропонувала нове визначення ожиріння. Як зазначається у звіті, концепція ожиріння як захворювання залишається суперечливою, оскільки зазвичай вважається фактором ризику для інших захворювань. Робота комісії змінює це і встановлює об'єктивні критерії діагностики та лікування ожиріння.

   Вона розрізняє клінічне ожиріння (хронічне системне захворювання, зумовлене надлишком жиру) і доклінічне ожиріння для людей, які мають надлишок жиру, але не мають ознак або симптомів захворювання. Це нове визначення менше акцентує на індексі маси тіла (ІМТ) і більше — на загальному стані здоров'я.

   Існують й інші системи класифікації ожиріння, наприклад Едмонтонська система стадій ожиріння. Науковці сподіваються, що широке прийняття нового визначення і діагностичних критеріїв клінічного ожиріння призведе до кращої ідентифікації та лікування ожиріння.

   Важливо визнати, що доступ до лікування ожиріння, як і до ефективних ліків, не є однаковим для всіх. Нерівність у сфері охорони здоров'я є ще одним фактором, що сприяє поширенню глобальної пандемії ожиріння.

   Обізнаність про складну і серйозну природу ожиріння сприяє кращому розумінню цього захворювання і сприяє ефективним стратегіям профілактики та лікування.

Олег Швець, к.м.н., професор,
завідувач кафедри (в.о.) громадського здоров'я та нутриціології
факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК,
президент Асоціації дієтологів України,
лікар-терапевт вищої категорії, лікар-гастроентеролог
вищої категорії, лікар-дієтолог вищої категорії