Світлій памʼяті академіка Леоніда Яковича Новаковського

  10 грудня 2024 року не стало академіка Леоніда Яковича Новаковського. З його відходом у вічність, мовчки і невідворотно, завершилася ціла епоха в історії українського землеустрою. Епоха, коли складні зміни в земельних відносинах, роздержавлення і формування ринку землі створювалися зусиллями сильної, сміливої та візіонерської особистості.

  Леонід Якович народився 7 липня 1935 року в селі Стирти на Житомирщині, пройшов непростий, але гідний шлях від інженера-практика до чільного державного діяча і науковця. Його філософія втілилася у Земельному кодексі України, у численних законах і програмах, розроблених за його участі, у масштабних проектах землеустрою та наукових працях, які формували національний земельний дискурс протягом багатьох десятиліть.
  Його досвід був дороговказом для нас усіх – від студентів до очільників держави. Леонід Новаковський не лише творив механізми земельної політики, він формував ціннісні координати: чесність, прозорість, повага до кожного клаптика української землі. Його називали «головним землевпорядником України» не тільки за високу посаду чи наукові звання, а насамперед за здібність бачити глибинні процеси, сміливість пропонувати нові підходи і наполегливість у втіленні найскладніших ідей.
  Наш факультет землевпорядкування НУБіП України без нього не був би таким, як зараз. Він став «батьком-засновником» факультету, заклав фундамент нашої ідентичності, формував перше покоління викладачів і науковців, був строгим, але мудрим наставником, умів чути інших і підтримувати в моменти сумніву чи складних рішень. Його надзвичайна працьовитість, інтелектуальна потужність та людська щирість стали прикладом для всіх нас. Він завжди наголошував, що якісна освіта є ключем до національного прогресу, а молоде покоління – тим зерном, з якого проросте міцне й здорове майбутнє українського землеустрою.
  Сьогодні нам важко підібрати слова, які б вмістили всю повноту втрати та вдячності. Ми низько схиляємо голови перед цією постаттю, згадуючи нагороди, звання та високу повагу держави – але найцінніший його спадок не в орденах і почесних грамотах, а в людях, яких він сформував, у законах, які захистили право українця на рідну землю, у наукових засадах, що створили основу для прийдешніх поколінь.

Світла пам’ять Вам, шановний Леоніде Яковичу.

Колектив факультету землевпорядкування