На занятті у колеги: і досвід, і натхнення

Практика взаємовідвідувань занять між викладачами – справа не нова, але на кафедрі культурології на пару до колеги йдуть не тільки для того, щоб збагатити досвід, а й щоб знайти натхнення та запобігти професійному вигоранню. Саме про таке гостьове відвідування хочеться розповісти. Теплого осіннього дня в 316 аудиторії 3-го навчального корпусу лунала тиха українська пісня. Дівчина, заплющивши очі, була повністю занурена у пісню, яку співала. Викладач уважно слухав, ніби пильнуючи за емоційним станом студентки, а коли зринули останні ноти, ще кілька секунд в аудиторії звучала тиша, в якій відчувався післясмак тих слів, що злетіли з уст дівчини.

Зі студенткою 1 курсу спеціальності «Психологія» Софією Тищенко ми познайомилися на початку навчального року, коли було оголошено конкурс серед академічних груп університету «Пісня першокурсника». Саме її група виборола право захищати честь факультету на пісенному конкурсі. Софія – не лише староста групи, а ще і стала солісткою студентського колективу під час виконання пісні «Козацькому роду нема переводу». Вже під час першої репетиції академічної групи професор кафедри культурології Роман Антонович Рудий помітив непересічний талант, глибоке мислення Софії і запросив до народної мистецької студії «Сім сходинок». І от уже близько місяця Софія відвідує заняття із сучасної української естрадної культури.

Коли тиша відзвучала, а емоції було вгамовано, Роман Антонович похвалив студентку та дав кілька порад, як утримувати інтонацію під час співу, використовуючи дихання на опорі. Також він запропонував їй самостійно проаналізувати власне виконання пісні, після чого дав роз’яснення, що потрібно зробити, щоб уникати в майбутньому помилок, - і Софійка знову заспівала. Шкода, що словами звучання пісні не передати. Кімната враз наповнилась магічними звуками музики, які сплелися в єдиний емоційний віночок зі словами Івана Франка: «Отсе тая стежечка…».

Слухаючи спів Софії, захотілося дізнатися про неї трохи більше. Виявляється, дівчина з міста Костянтинівка, де зараз ідуть запеклі бої. Студентка з болем згадує, що лише 7 років свого життя вона провела у мирній Україні, а її маленькі племінники не знають, що таке жити під мирним небом. Софія раніше не співала, лише 9 років займалася хореографією. З 2022 року вона має статус внутрішньопереміщеної особи, з родиною вони переїжджали дуже багато разів із одного українського міста в інше. Але саме в нашому університеті Софія відчула родинне тепло, усвідомила себе частиною спільноти, де її поважають, цінують і підтримують.
Важко думати, скільки дітей, подібно до Софії, втративши свої домівки, намагаються заново побудувати своє життя, віднайти душевну рівновагу і просто навчитися посміхатися. Та щиро віримо, що наша спільна любов до рідної землі, спільні духовні цінності, українська культура і любов до неї допоможуть нам усім залишитися в першу чергу людьми, які люблять і підтримують один одного, не зважаючи ні на регіони, ні на колір шкіри, ні на інші відмінності. Саме в цьому - багатство української душі, саме це багатство допомагає розкривати і підтримувати наш університет на кафедрі культурології.

Роман Рудий, професор кафедри культурології ,
Ірина Литвиненко, асистент кафедри культурологі