Микола Степаненко: «Тільки Тарасові Шевченку „уся сила і краса нашої мови …одкрилася”»

    У «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка» 9 жовтня 2024 року відбулася зустріч із Миколою Степаненком на тему «Тільки Тарасові Шевченку „уся сила і краса нашої мови …одкрилася”». Захід відбувався в рамках науково-просвітницького проєкту «Десяте літо», започаткованого в науково-дослідному відділі «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» із нагоди відзначення 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка.

Проєкт – це платформа для презентації та реалізації наукових і просвітницьких задумів, що покликані забезпечити процес національно-патріотичного виховання громадян через втілення шевченківських постулатів та розкриття світоглядних сенсів творчого доробку Кобзаря.

На зустріч із мовознавцем – доктором філологічних наук, професором – прийшли науковці, студенти, громадські діячі, поціновувачі творчості Тараса Шевченка. Дистанційно на зустріч із професором Миколою Степаненком доєдналося понад сто учасників, серед яких відомі мовознавці та літературознавці, студенти та аспіранти (з-поміж них і студенти різних курсів, викладачі НУБІПу).

Вітав нашого гостя генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Олексій Лукашевич. Олексій Михайлович зауважив на значущості постаті Тараса Шевченка та потребі вивчення і нових поглядів на шевченкіану.

– Найбільша заслуга Тараса Шевченка в тому, що Він вивів українців на широку національну дорогу, указав шлях, яким маємо йти. Наш Геній був свідомий того, що ми в цьому світі утвердимося, якщо збережемо свою культуру й мову, – зауважив Микола Степаненко. Мова, запевняв Поет, – найприкметніша ознака будь-якої нації. Для Нього слово не просто засіб спілкування, воно – серцевина, двигун, засадничо-об’єднавчий чинник народу, воно – життя духовного підвалина. Великого Кобзаря вважають творцем нової української літературної мови, тому що Він достойно завершив складний і тривалий процес становлення української мови на живій народній основі, який розпочали Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко, і відкрив нові невичерпні можливості для її розвитку та вдосконалення, чим успішно скористалися Панас Мирний, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Іван Франко, Борис Грінченко. «Доростаймо до рівня Шевченкової свідомості; любімо Шевченка; пишаймося тим, що належимо до нації, котра дала нам і світові цього геніального Поета-Пророка! А ще – запам’ятаймо на все життя: «Без Шевченка й рідної мови ми ніхто», – писав Петро Ротач.

Професор удокладнено проаналізував стан української мови в суспільстві до Тараса Шевченка, зупинившись на мові Григорія Сковороди, Івана Котляревського та ін.

Микола Іванович зосередив увагу на тому, що мова має свої характеристики: 1) особлива, 2) специфічна, 3) історично змінна 4) матеріальна знакова система, яка служить 5) найважливішим засобом спілкування, засобом 6) формування і вираження думок та 7) почуттів. І мова має свої функції: комунікативну, когнітивну та естетичну.

Професор виокремив основні риси мови творів Тараса Шевченка:
1) глибока народність, нерозривний зв’язок із живими народними мовними джерелами;
2) надзвичайна емоційна насиченість;
3) багатогранність лексики й повна відповідність змістового навантаження слова настановам письменника;
4) простота і ясність викладу, його природність;
5) епічно-розмовний характер поетового слова, зумовлений прагненням досягти дохідливості та зрозумілості.
А феномен мови Кобзаря має такі складники:
1) зорієнтована на весь україномовний та історичний обшир, а не обмежена якимись говірковими рамками;
2) у ній при повному домінуванні народнорозмовного джерела знайшли належне місце й елементи давніх слов’янських літературних мов;
3) предметом постійної уваги автора “Кобзаря” була не просто мова, а зміст її в устах народу й народні почуття.

Професор визначив та пояснив джерела розвитку української мови за творами Тараса Шевченка: народнорозмовна мова, старословʼянська мова, запозичення та «мовна зодчість», останнє – це та лексика, яка вирізняє поета серед інших (лани широкополі, Дніпро крутоберегий та ін.), закликав дотримуватися «чотирьох наук» Тараса Шевченка: треба Господа любити; треба брата милувати; треба путями добрими ходити; свою Україну любити.
Микола Степаненко подарував «Музею Заповіту Т. Г. Шевченка» свої монографії з вивчення ідіостилів письменників та видрукувані праці із музейної справи Полтавщини.

Лектор синхронно працював зі студентами-журналістами 1 курсу, які прагматично осягали тему «Професійні комунікатори в системі масового спілкування», зокрема такі її важливі аспекти: засоби спілкування професійного комунікатора, професійний і соціальний аспекти діяльності професійних комунікаторів, специфіка діяльності журналіста та педагога як професійних комунікаторів. Вони ділитимуться своїми розмислами і враженнями від лекції, яку прослухали й творчо занотували, на наступному практичному заняття. Сподіваємося, що думки майбутніх журналістів гармонуватимуть з тією високою оцінкою «творчого дійства» М. Степаненка, яку висловили професори з різних університетів. Цю «аксіологію» найпромовистіше задекларував професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Микола Калько:

Степаненкове слово
Про Шевченкову мову
Крізь онлайну окови
Лине так науково,
Лине так калиново,
Лине так модерново.