ГЕНЕТИКА БДЖІЛ

Селекційні досягнення бджільництва в Україні

Українська степова раса бджіл

   Історія. Бджоли українська раси (Apis mellifra acervorum Scor.) сформувалася у зонах Лісостепу і Степу України. Нині найбільший її масив у Кіровоградській, Вінницькій, Полтавській та Хмельницькій областях і в сусідніх з ними районах. Бджоли цієї раси мають виняткову працьовитість і витривалість, здатність літати на великі відстані (до 7 км) в пошуках корму. Тому цих бджіл ще називають «нашим скарбом».

  У 70-х роках минулого століття українських бджіл завезли на Далекий схід. Там вони швидко акліматизувалися і розповсюдилися. Є дані про участь їх у формуванні місцевих популяцій бджіл Казахстану та Алтаю. Усе це свідчить про значну екологічну пластичність зазначеної раси.

   Селекційну роботу з українською расою бджіл проводять Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича НААН, його філіал (м. Гадяч Полтавської області) та кафедра бджільництва НУБіП України. На жаль, в останні десятиріччя українські бджоли зазнали сильного впливу кавказьких, карпатських та італійських, що значно ускладнює ведення селекційної роботи. Ряд пасік лісостепової і степової зони укомплектовано помісями невідомого походження і покоління. Вони менш продуктивні, частіше хворіють на нозематоз, більш схильні до роїння, гірше зимують, ніж чистопородні українські. Надійним способом збереження і поліпшення цієї породи вважається лінійна селекція і масове розмноження відселекціонованого матеріалу. Основні напрями селекційної роботи – збільшення медової продуктивності та яйценоскості маток і зменшення рійливості. 

Стандарт породи

   Забарвлення тіла у бджіл української раси переважно сіре. Інколи спостерігається з світло-коричневими плямами на перших двох тергітах черевця. Довжина хоботка робочих бджіл – 6,3 – 6,7 і навіть 6,9 мм, ширина третього тергіта – 4,6 – 5,1 мм. Маса одноденних робочих бджіл у середньому становить 105 мг, неплідної матки – 180 мг, плідної 200 мг. Кубітальний індекс – 50 – 60 %. Близько 60 % бджіл мають позитивне дискоїдальне зміщення, форма заднього краю воскового дзеркальця випукла більш як у 75 % випадків. Печатка меду переважно біла («суха»).

Господарська характеристика

   Українські бджоли продуктивно використовують медозбір з білої акації, еспарцету, гречки, липи, соняшнику. На кращих пасіках збирають понад 80 кг меду на сім’ю. Валовий медозбір кращих сімей у деякі роки досягав 120 кг. Бджоли добре пристосовані до збору нектару із степового різнотрав’я.

  Бджоли миролюбні, помірно прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і нарощують велику силу сім’ї до основного медозбору, стійкі до ряду захворювань (нозематозу, гнильці, падевого токсикозу)

   Українські бджоли малорійливі й набагато легше, ніж середньоросійські, переходять з ройового стану в робочий. Для цього інколи буває достатньо зірвати всі ройові маточники і розширити гніздо. Вони більш зимостійкі, ніж карпатські, адже умови зимівлі їх у безлісих степових просторах, відкритих для вітрів, були завжди менш сприятливими, ніж у гірських лісових районах.

   Плодючість маток у період найінтенсивнішого розвитку становить 1100 – 1800, а за іншими даними – до 2500 яєць на добу.

   В українській расі бджіл створено та відселекціоновано внутрішньопородні типи: «Хмельницький», «Сагайдацький», «Новоукраїнський», «Гадяцький». 

Карпатські бджоли (Apis mellifra carpatica)

Історія. Раса карпатських бджіл вважається досить давньою. З початку 90-х років основними продовжувачами робіт по вдосконаленню племінних якостей карпатських бджіл і організації системи їх охорони стали відділ селекції і репродукції карпатських бджіл (м. Мукачеве Закарпатської області) Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича НААН та Чернівецький опорний пункт Полтавського філіалу інституту. Основні зусилля науковців спрямовані на виділення чистопородних карпатських бджолородин у різних екологічних нішах з метою їх збереження і вдосконалення. Виходячи з назви, легко зрозуміти, що карпатка вперше з’явилася і зайняла місце проживання в гірських районах Карпат (Західна частина України). Також поширеність карпатки знаходиться на високому рівні у Львівській, Закарпатській, Ужгородській та Чернівецькій областях. Самі елітні особини даної раси мешкають саме високо в горах, де старанно роблять мед і служать на користь людям. Репродукцією маток селекційних ліній займаються Мукачівський, Чернівецький бджолорозплідники.

Стандарт раси

  Робоча бджола карпатка впізнавана завдяки сірому кольору тіла із сріблястим опушенням тергітів і досить довгому хоботку (від 6,3 до 6,7 мм). Величина кубітального індексу (індекс крила) складає 2,3–2,6 мм. Воскові дзеркальця вигнуті. Загальна маса робочої бджоли при народженні становить 110 грам. Трутні цієї породи мають коричневий спинний щиток або (набагато рідше) сірий.

Господарська характеристика

   Раса характеризується підвищеною восковою продуктивністю бджіл.

Навесні сім’ї швидко нарощують силу, інтенсивно використовуючи ранньовесняний медозбір, і зберігають її протягом усього літа. Цю особливість карпатських бджіл використовують для виробництва ранніх пакетів бджіл. Бджоли відрізняються високою продуктивністю на головному взятку (у цьому перевершують інші раси) і «сухою» печаткою меду, переважно білою, іноді змішаною. Прополісування гнізд слабке. Схильні до роїння менше за інші раси, не злобливі і миролюбні (майже весь сезон сім’ї можна оглядати без лицьової сітки і димаря), слабо уражається нозематозом.

   Бджоли цієї раси визнані одними з кращих, рекомендовані для розведення в багатьох зонах з різнотравно-конюшиново-гречаним медозбором.

   Основною особливістю вважається висока продуктивність. Не дивлячись на середню несучість матки, сім’я карпаток за один сезон може принести 50 кілограмів меду, і це тільки середньостатистичний результат. При хорошому взятку карпатська раса бджіл може дати і 80 кілограмів меду з сім’ї за сезон. Як стверджують досвідчені пасічники, карпатська бджола настільки миролюбна, що при огляді вуликів багато хто не користуються димом. В даному випадку комахи спокійно переміщаються по рамках і виконують свою роботу. Також, бджоли пристосовані до пошуків нових скупчень медоносів, погано рояться. За твердженнями експертів, роїння карпаток починається при повній відсутності взятка.

   Ще однією перевагою вважається той факт, що бджоли не вилітають за медом і пилком при поганих погодних умовах. Це дозволяє зберегти кількість робочих бджіл на необхідному рівні. Вони добре виробляють віск, поступаючись тільки італійській і середньоєвропейській бджолі. Карпатські бджоли підходять для запилення тепличних рослин, вони швидко пристосовуються до різноманітного клімату. Також, ця раса пристосована для транспортування на великі відстані, що дуже цінується бджолярами.

  В карпатській расі бджіл створено та відселекціоновано внутрішньопородні типи: «Вучківський», «Колочавський», «Говерла», «Рахівський», «Синевир».

Поліська бджола (Apis mellifera, mellifera)

Історія. Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов’янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов’язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.

Стандарт породи

   Поліським бджолам властиві характерні породовизначальні ознаки. Вони переважають інші українські раси (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища.     Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни.

   Робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки – 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець.

   Довжина хоботка – 5,9–6,3 мм, ширина третього тергіта – 4,8–5,2 мм, кубітальний індекс – 1,4–1,9, дискоїдальне зміщення - негативне.

Господарська характеристика

   Печатка меду біла («суха»), стільники будують високоякісні, без воскових перемичок, гнізда прополісують слабо. Особливістю цих бджіл є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім’ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника, в той же час свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо.

   Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6–7 місяців. Характерною особливістю бджіл є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам.

Післязимовий розвиток бджолині сім’ї розпочинають пізніше від інших рас, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об’єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім’ї. Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку – 1500–2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої зміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко.

   Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав’я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. Однак, оскільки в них короткий хоботок, вони погано відвідують червону конюшину, яка займає на Поліссі значні посівні площі. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам. Медова продуктивність сім’ї поліських бджіл досягає 70 кг.

Далі буде...