Віднаходь бажання
Насправді в тоталітаризмі лякає навіть не те,
що в ньому здійснюються жорстокі речі, а те,
що він атакує концепцію об’єктивної істини.
Джордж Орвел
24 серпня 1991 року – день незалежності України, день, коли наша нація стала суверенною, день, коли весь світ визнав нас, та день, коли ми почали відчувати себе вдома, на своїх землях зі своїми ідеями. А що було до незалежності? В нас не було суверенності, рідні території були загарбані, а світ і не замислювався над тим, що ми в скрутній ситуації. Але дещо все-таки було з нами завжди – ідея. Українці були готові віддати життя за краще життя своїх нащадків, були готові боротися за вищі погляди українського націоналізму. Тоді чому здобуття незалежності сталось так пізно? Тобто це відбулося всього 33 роки назад, коли головним ворогом був найгірший із можливих режимів. На мою думку, це, тому що радянський союз все своє існування вбивав в людях ідеї та мотивації, знищував надії та будував порожні обіцянки роками. Через це в людей того часу відмер весь внутрішній світ, та поселився штучний, чужий, котрий здатний перевернути ідеологію догори дриґом. До совєтського союзу був кривавіший ворог – російська імперія. Розірвавши неньку Україну на дві частини та заборонивши рідну мову народові, вони точили в наших предках войовничий дух та бажання покласти душу й тіло за свободу. І бажання дало свій жаданий плід. Наші земляки вибороли право на своє власне слово, поборовши російську імперію, масові геноциди йосипа сталіна і безліч інших замахів на вбивство демосу. Після чого настала хрущовська відлига, час, коли великі літератори шістдесятники висловлювали величезне бажання до становлення української мови як прекрасного, милозвучного та абсолютно вільного. Так і було виражене становлення нашої з вами незалежності, саме завдяки бажанню не підкорюватись, вирізнятися, бути собою. Саме завдяки жазі до мети ми зараз з вами маємо здобуту, абсолютно заслужену свободу в наших життях.
“Бути українцем – це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування” – Володимир Винниченко.
З часів отримання суверенності наша країна отримала величезну кількість змін в освіті, були змінені майже всі аспекти навчання в Україні, але, як на мене, на сьогодення все неідеально. Я простий хлопак, що навчається в університеті, який був моїм давнім вибором, або навіть бажанням. НУБіП здавався мені найбільш надихаючим та продуктивним місцем для вивчення моєї спеціальності – агрономії. Родом я з прекрасного регіону України, що знаходиться на зіткненні двох частин – центральної та західної. Область насичена прекрасною природою, культурою, людьми. Розповідаю я звичайно ж про Поділля, а саме Хмельниччину, де я провів своє дитинство, де я навчався у школі, і де я провів золоті роки свого життя. Коли проживаєш з малку в настільки природно насиченому регіоні, в тебе з’явиться любов і цікавість до живого світу. Хіба можна не закохатись у матір природу, коли ти милуєшся краєвидами Бакоти або підкорюєш височини Товтрського краю?Але є і те, що не менш цікаво гірських утворень, лісів чи водойм. Я говорю саме про тваринний світ, який є не менш захопливий і, тим паче невіддільноючастиною рослинного світу. Нікому не секрет, що тварини й рослини співіснують, а їхнє співіснування своєю чергою ми беззупинно споживаємо.
“О скільки у природи немудро-мудрих літер! О скільки у людини невміння прочитать...” – Павло Тичина.
Інтерес до світу тварин я отримав уже в стінах університету, завдяки дисципліні, яка має назву “Технології тваринництва”. Чесно, якби не сумлінний та незвичайний для нашої країни підхід викладача, наврядчи мені настільки б сподобався цей предмет вивчення і тваринництво загалом. Відмінність саме в тому, що стиль викладання не потребує з мене нескінченні конспекти, зазубрювання кожного слова тексту, предмет не викладається по застарілим методичкам, що були створенні задовго до мого народження. Хочу вам просто сказати, що мені, як сучасній людині й потрібен новітній підхід, який і зможе дати мені мотивацію на вивчення цієї дисципліни, а також зможе виконати мої найсокровенніші амбіції. Я вірю, що якби кожен предмет викладався подібно, в Україні не було б студентів, котрі задумуються над пропуском занять чи невиконанням домашнього завдання.
“Доля людини визначається тим, що відбувається в її голові, коли вона вступаєв протиріччя з зовнішнім світом” – Ерік Берн
Все в нашому житті починається з мотивації, потім з’являється бажання, яке з прикладеними зусиллями дає результат. Я мав бажання вивчати тваринний і рослинний світ та їх взаємодію, адже це мене завжди оточувало, але тільки нещодавно отримав потрібну мотивацію для цього. І насправді це доволі сумно, що в нашій країні продовжуються застарілі тенденції совєтського світу. Адже в інших країнах світу люди з малку мають набагато більше можливостей ознайомитись зі звичайними тваринами, наприклад з конями. У Північній Америці збудовано багато іподромів та виставкових центрів, які ознайомлюють дітей з цими тваринами, а що саме головне – дають мотивацію. Будь-яка малеча може мати свого власного коня (або частіше поні), за яким вона буде доглядати: проводити гігієну, годувати та розвивати. Але ви можете запитати: ”звідки в них все ж таки беруться майбутні амбіції?”, а я вам відповім, що діти змагаються разом зі своїми конями на іподромах, або показують великій групі людей свого улюбленця на виставці, що і дає їм незамінну мотивацію для майбутніх серйозних справ та ідей. Я дуже сподіваюсь, що я та мої сучасники зможемо створити подібне і у нас на Батьківщині, адже це в першу чергу наш інтерес, наш результат бажань.
Хочу просто донести до публіки всього декілька простих речей. Вчіться, закохуйтесь, мотивуйтесь, будуйте плани, знаходьте в собі амбіції, знаходьте сили та знання для виконання своїх бажань, робіть те, що саме вам до вподоби.
На мою думку, бажання можливе, головне знайти мотивацію кожним можливим методом, відшукати її в далеких кутках свого розуму, адже я вас впевнюю – не існує того, що людину б не зацікавило, існує те, що не дає людині поштовху відшукати бажання.
