Мистецтво різьби як ремесло, хобі, мрія та вектор у майбутнє
Сьогодні у нас цікава розмова зі студентом першого курсу спеціальності Деревообробні та меблеві технології Євгенієм Медведевим. Він також відповідальний староста, активний учасник гуртка художньої різьби, фотограф (у вільний час) та й загалом творча особистість.
- Отже, Євгене, для початку розкажіть трохи про себе
На даний час я освоюю фах деревообробника-меблевика на кафедрі технологій та дизайну виробів з деревини в НУБіП України. Я люблю займатись спортом – саме бігати. Самостійно практикую бокс, цікавлюсь техніками самбо (сприяють формуванню морально-вольових якостей). Люблю і читаю книги з психології. Частенько люблю бути на одинці з собою, на природі. Одним словом займаюсь саморозвитком.Ще я дуже люблю фотографувати. Вивчаю та випробовую різні фокуси та можливі спецефекти. Інколи фотографую служби в монастирі. Саме з нього почалась моя історія.
Різьба це моя енергія. Різьба це справа, яка допомагає сконцентруватись і яка додає мені радості. До різьби мене потягнуло ще з дитинства. Пам`ятаю як ми з батьками були на городі, я взяв у тата розкладний ніж, знайшов стовбур клена і вирізав на ньому сонечко, хмаринку і квіточку. Мені сподобалось те, що я вирізав. Іншого разу я прибив до пенька кришку, вкопав його в землю і в мене вийшов маленький столик. Одного разу з допомогою канцелярського леза вирізав на сосновій дощечці ялинку і сніговика. Різати було складно і некомфортно, та й сосна не зовсім підходить для такої справи.
Не можу точно сказати про те звідки в мене потяг до різьби, але бажання працювати з деревиною відчував з дитинства. З 5-ти років я тримав пилку в руках, завжди із задоволенням допомагав татові. Через певні складнощі більш професійно займатись улюбленою справою залишалось тільки мріяти. Після 9-ти класів знайомі нам порекомендували навчання при монастирі (адже сім’я релігійна). Не роздумуючи обрав професію різьбяра. Тут з’явилося більше можливостей для різьби і це стало половиною мого життя.
- Отже, досвід різьби вже є. Скільки часу вдається приділяти улюбленій справі? Яка перша серйозна робота?
Моя перша серйозна робота це кіот, поясню що це таке. Кіот використовується для зберігання ікон, захищаючи їх від пошкоджень та пилу. В середині він обрамлений різною ажурною рамкою. На даний час це була моя найбільш серйозна та визначальна робота. Були моменти, що я різьбив до другої години ночі, не зважаючи на дуже ранній підйом наступного дня.
Так, звісно. Кіот був моєю курсовою роботою і це був просто якийсь жах. Адже кінець третього курсу і це означало, що треба готувати бал. Оскільки я фотограф, то потрібно було підготувати фото-сесію для однокурсників на пам'ять. Але, на превеликий жаль, до цього завдання тільки я ставився серйозно із усьоооого курсу. А нас на потоці було 40 чоловік. Крім цього мене часто долучали до робіт. Чому мене? Напевне тому, що був найпрацьовитішим, добре вмів пономарювати і мені хотіли багато доручити. З другого курсу навчання в училищі я подавав хороший приклад учням і не тільки (посміхається). Тому ця робота і була для мене дуже складною.На даний час в мене немає серйозних планів. Поки що я вирізаю ложки, випрацьовую майстерність вирізаючи геометричні узори. Адже, вільний від навчання час намагаюсь сумістити з підробітком також.
- А як щодо особливого стилю різьби? Вже маєте власний?
Поки що власного стилю не маю, але дуже хочу цього. Мені подобається стиль жолобчасто-вибірного різьблення, який заснував Йосип Станько, майстер з м. Яворів (Львівська область).
- Такі техніки оздоблення як інкрустація чи мозаїка практикуєте?
Техніку інкрустації я вивчав, але діло до практичного процесу не доходило. Оздоблення виробів чи інтер’єрів в стилі інкрустації мені дуже подобається. Таким чином оформлені вироби класні, виглядають шикарно і дуже дорогі. Це клопітка робота і для якісного виконання потрібно докласти багато зусиль, ретельної уваги, а тим більше часу. Тому, насправді, вироби коштують свого.
Так, звичайно зараз верстат з ЧПУ робить всю цю роботу, а вміння майстрів залишаються недооціненими. Я хочу увійти в еру, де ручна робота різьбяра передає всю істину, гнучкість кожного листочка. Профільований виріб після верстатів з ЧПУ і ручної роботи можна виокремити як живе і не живе. Я хочу робити живу різьбу, суть якої передавати всю красу та гнучкість дерева.
Знаєте, є така легенда, дуже давня і пішла від стародавніх часів про майстрів. Їх роботи пов’язані зі столярством, малюнки, церкви, великі будинки були знищені ними ж. Коли не залишилось і сліду цього величного ремесла, один із майстрів взяв сокиру в руки, підійшов до водойми і промовив: «БУЛИ І НІКОЛИ ЇХ НЕ БУДЕ», і викинув сокиру до ставка. Залишається таємницею чому майстри не захотіли щоб їхні роботи були відомі людству. З іншої сторони це може й на краще.
І моя мрія дізнатися більше про цих майстрів, відкрити їхню стародавню таємницю, відкрити нову еру різьби.
- Дякую за приділений час та занурення в мистецтво різьби.
Хочеться побажати наснаги для реалізації таких амбітних бажань, впевнено прямувати до мети та поставлених цілей. Саме такі мрійники перевертають дійсність, створюють надзвичайне та вічне.
Розмову вела Олександра Горбачова
куратор, доцент кафедри ТтаДВД
