Етичні засади інклюзивного спілкування (Гайд по «безбар’єрному спілкуванню»)
Етичні засади інклюзивного спілкування (Гайд по «безбар’єрному спілкуванню»)
June 2, 2024
Глобальні процеси, що відбуваються у сучасному світі, призводять до руйнування звичних етнічних, політичних, релігійних, мовних зв’язків. Це сприяє кризі ідентичності, наслідком якої стає агресивність, що проявляється на різних рівнях і призводить навіть до збройних конфліктів та війн. Тому толерантність є необхідною умовою розвитку сучасного інклюзивного суспільства.
Інклюзивна культура у закладі вищої освіти являє собою систему взаємовідносин між усіма учасниками освітнього процесу (керівництвом, науково-педагогічними працівниками, здобувачами вищої освіти та працівниками університету), яка функціонує на основі прийнятих усіма цінностей і принципів інклюзивності. Будь-які взаємовідносини починаються з комунікації, тому інклюзивне спілкування має сприяти включеності, розумінню і повазі всіх учасників комунікативного процесу.
Сьогодні комуніканти продовжують використовувати некоректні усталені терміни «інвалід», «людина з обмеженими можливостями» чи з «особливими потребами» та ін., які несуть стереотипний, упереджений зміст, що веде до стигматизації та закріплення дискримінації.
Перше просте правило, яке є найважливішим, центральним в інклюзивному спілкуванні – це слово «ЛЮДИНА», яке завжди має бути на першому місці. Використовуючи термін «люди з особливими потребами», потрібно зважити на те, що у кожної людини є особливі потреби – ми всі люди зі своїми особливими потребами. А ті, кого так називають – це «люди з інвалідністю». Тому правильно говорити: «людина з інвалідністю», «людина з фізичними / сенсорними / психічними / інтелектуальними /руховими/ ментальними порушеннями», «людина з особливими освітніми потребами (освітня галузь).
Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я, якщо це потрібно. До речі, згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (від 2017 р.), із усіх законодавчих актів вилучено терміни «інвалід», «особа з обмеженими фізичними можливостями», «інвалід війни» та «дитина-інвалід» у всіх відмінках і числах, запроваджуючи у вжиток такі терміни «особа з інвалідністю», «особа з інвалідністю внаслідок війни» та «дитина з інвалідністю».
Якщо людина має розлад рухових функцій, то правильно називати: «людина з порушеннями опорно-рухового апарату», «людина з порушеннями рухової функції», «людина з дитячим церебральним паралічем». Неправильно – «інвалід», «каліка», «недієздатний», «ДЦ-пешник».
Говорячи про людей, які мають порушення опорно-рухового апарату і користуються допоміжними засобами під час руху, варто зауважити на правильній назві – «крісло колісне». Тому в мовленні використовуємо вислови: «людина, яка користуються кріслом колісним», «людина, яка пересувається за допомогою крісла колісного», а не «візочник», «колясочник», «прикутий до інвалідного візка», «інвалід на інвалідному кріслі (візку)» тощо.
Тисячі нечуючих людей живуть повноцінним життям, отримують освіту та обирають професію, влаштовують особисте життя. Головне потрібно пам’ятати, що перед Вами – ЛЮДИНА, ОСОБИСТІСТЬ, тому правильно говорити: «людина з порушеннями слуху», «людина з повною / частковою втратою слуху», «нечуючий / нечуюча»
Частина людей з порушенням слуху користується жестовою мовою. Якщо ми вживаємо вираз мова жестів, то насправді, цю мову використовує кожен з нас, коли щось пояснює, говорить, сміється та використовує жести й міміку. А от жестова мова – це мова, яку використовують люди з порушеннями слуху, у неї своя структура, правила та словник. Тому правильно говорити: «жестова мова», «переклад жестовою мовою». Неправильно – «мова жестів», а от термін «сурдопереклад» наразі вважається застарілим.
Людей, які мають порушення зорового аналізатора коректно називати «людина з порушеннями зору», «людина з повною / частковою втратою зору», «незрячий / незряча (допустимий варіант)». Неправильно: «сліпий, «підсліпуватий», «людина з вадами зору».
Люди з повною або частковими та значними порушенням зору для письма і читання використовують Шрифт Брайля – це рельєфно-крапковий тактильний шрифт. Користуватися ним можуть незрячі від народження та ті що втратили зір в дитячому, дорослому та старшому віці, а також люди з комплексними порушеннями слуху і зору.
Жестова мова і рельєфно-крапковий тактильний шрифт – це засоби альтернативної та додаткової комунікації (АДК). За міжнародним визначенням цей термін позначає «розуміти і бути почутим» і може здійснюватися за допомогою жестів, міміки, зображень, фотографій, піктограм, технічних засобів тощо. Тому правильно говорити: «людина, яка спілкується за допомогою альтернативних засобів комунікації або людина, яка не говорить (не розмовляє)»
Дуже часто, говорячи про інклюзію, безбар’єрність використовується вираз: «маломобільні люди і люди з інвалідністю». Коли ми використовуємо сполучник «і», ми ніби виокремлюємо дві групи, але люди з інвалідністю є частиною маломобільних груп населення. Тому правильно говорити: «маломобільні групи населення».
Людей із порушенням сприйняття кольору часто називають «дальтоніками». Термін «дальтонік» уже давно набув зневажливого забарвлення, тому подібні висловлювання є неприпустимими. Коли нам потрібно акцентувати, що людина має порушення сприйняття кольору, ми так і говоримо.
Етикет інклюзивного спілкування дає можливість уникати «мови ворожнечі», виховувати в собі поважне ставлення до людей, їхніх особливостей, їхніх поглядів і обов’язково стане звичним, як миття рук перед прийняттям їжі, якщо його почнуть використовувати повсюдно. Просто варто ставитися до іншої людини так само, як до самої себе, і так само її поважати. Тоді й усі РІЗНІ відразу стануть РІВНИМИ. Григорій Сковорода писав: «Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».
Вчитись мистецтву жити разом – це стосується кожного!
Ірина ДЕМЧЕНКО,
професор кафедри
соціальної роботи та реабілітації
професор кафедри
соціальної роботи та реабілітації
