Гуртківці обговорили тему прав людини

November 11, 2021

 

10 листопада 2021 р. відбулося чергове засідання гуртка з «Історії вчень про державу і право». Темою обговорення були "Права людини".

Спочатку зі вступним словом виступила керівник гуртка Людмила Протосавіцька. Вона наголосила, що «… найвищим досягненням у розробці методологічних проблем у правовій науці України є утвердження як світоглядних орієнтирів базових загальнолюдських цінностей – принципів демократії, правової, соціальної державності, гуманізму, поваги до людської гідності, прав і свобод людини і громадянина».

Сьогодні вчені не одностайні в питанні визначення поняття «права людини».

Розуміння прав людини в сучасній юридичній літературі зводиться до таких основних позицій: 1) права людини – це певним чином внормована її свобода; 2) права людини – це певні її потреби 6 чи інтереси; 3) права людини – це її вимоги про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавств; 4) права людини – це особливий вид (форма існування, спосіб прояву) моралі.

Як слушно зазначає П. М. Рабінович, усі ці тлумачення (крім першого), відбивають досить суттєві, проте не онтологічні «статуси» досліджуваного феномена, і тільки категорія можливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відбити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.

З точки зору Д. І. Луковської, права людини – це загальна і рівна для всіх міра (норма) свободи (можливої поведінки), необхідна для задоволення потреб її існування, розвитку, самореалізації, що у тих або інших конкретно-історичних умовах визначається взаємним визнанням свободи суб’єктами правового спілкування і не залежить від її офіційної фіксації державою, хоча і має потребу в державному визнанні і гарантуванні. Л. П. Рассказов та І. В. Упоров стверджують, що права людини є її невід’ємними властивостями і належать кожній з моменту народження. О. А. Лукашова вказує, що права людини – це визначені нормативно структуровані властивості й особливості буття особистості, що виражають її волю і є невід’ємними і необхідними способами й умовами її життя, її взаємин із суспільством, державою, іншими індивідами. Продовжуючи далі відомий вчений зазначає, що права людини є невідчужуваними. Ніхто не може позбавити людину її природних природжених прав – на життя, на особисту недоторканність, вільний вибір способів своєї життєдіяльності, свободу совісті, думок, переконань, автономію в сфері приватного життя й інших прав.

Як вже зазначалося, кожна історична епоха породжувала свою методологію концепції прав і свобод людини й відповідно, незважаючи на те, що ідеї прав і свобод людини мають довге коріння, класична концепція прав і свобод людини, а також пов’язаних з ними правових засобів їхнього забезпечення, зросла із західної філософської доктрини XVII–XVIII ст. Вона, за твердженням Л. І. Глухарьової, стала результатом становлення капіталістичних відносин внаслідок переосмислення процесу індустріалізації й модернізації суспільства. У цей час наукові знання виступали суворим відображенням об’єктивної реальності, і визнавалося, що теорія прав людини адекватно втілює цю установку.

Виникнення науки Нового часу як цілісного феномену внаслідок відбруньковування від філософії проходить у своєму розвитку три основних етапи: класичний, некласичний, постнекласичний (сучасний). На кожному із цих етапів відбувається вироблення відповідних ідеалів, норм і методів наукового дослідження, формулюється своєрідний понятійний апарат, певний стиль мислення тощо. Критерієм (підставою) такої періодизації є співвідношення (протиріччя) об’єкта й суб’єкта пізнання: Класична наука (XVII–XIX ст.) прагнула при описі й теоретичному поясненні досліджуваних нею об’єктів усунути з найбільшою вірогідністю усе, що стосується суб’єкта, засобів, прийомів і операцій його діяльності. Таке усунення вважалося за необхідну умову одержання об’єктивно-щирих знань щодо світу. Тут панує об’єктний стиль мислення, прагнення пізнання самого предмету, безвідносно до умов його вивчення суб’єктом.

Класична теорія прав людини втілила ідеї Просвітительства й Французької революції 1789 р. (індивідуалізації, емансипації, раціоналізації тощо) [45, с. 6-7, 29-30]. Вона розглядає людину як сильну, вольову особистість, здатну самостійно скорити всі вершини суспільних відносин.

Поява альтернативного розуміння прав людини відбулася під впливом процесів соціалізації у XIX–XX ст. У некласичному типі раціональності на противагу класичному права й свободи людини розглядаються як можливості, які вона має завдяки зусиллям інших осіб соціальних груп, а також правовими засобами, виробленими в рамках національної правової системи. Але це аж ніяк не суперечить існуванню індивідуальних здібностей кожного. Затвердження людини в якості вільної й сильної особистості, якою вона виступала в класичний методології, вимагало переоцінки у зв’язку з реаліями, які показали, що із кризою матеріальних засобів використання своєї волі індивідом може бути паралізовано. Все це спричинило появу соціально-економічних прав як своєрідної допомоги держави людині. Ці права надавали індивідові можливість одержувати соціальні блага, необхідні для його існування й відповідну людську гідність в межах рівня матеріального благополуччя, визнаного суспільством.

Таким чином, у міру соціалізації й колективізації суспільного життя, як суспільне завдання відбувається становлення некласичної методології з її розумінням прав людини; у цей же період перелік прав людини доповнюється соціально-економічними правами. Наукове мислення того часу дійшло висновку щодо залежності результатів дослідження від ціннісної орієнтації суб’єкта пізнання і висунуло кілька пояснень щодо прав людини (теорії лібералізму, соціал-демократії, анархізму, екзистенціалізму тощо).

З розгортанням процесів глобалізації формується постнекласична концепція прав і свобод людини й правових засобів їхнього забезпечення відповідно до постнекласичної методології. Напрямок методології Нового часу можна характеризувати як «посилення взаємозв’язку і єдності різноманітних галузей знань», постійне насичення знаннями з інших галузей науки. Права й свободи людини стали розглядатися крізь призму не тільки лише однієї юриспруденції, що показує буття права в достатньо вузькому розрізі, але й політології, етики, історії та інших гуманітарних наук. Завдяки постнекласичній методології підсилюються взаємозв’язки між різними сферами знань у юридичній науці, наукове знання визнається за соціально-детерміноване явище.

 

Потім до дискусії долучилися члени гуртка. Їхні доповіді були на таку тематику:

Як зароджувались та розвивались права людини.

Поняття про права людини і громадянина

Характеристика прав людини в часи Великої Французької революції.

Взаємна відповідальність держави і громадянина в українському суспільстві.

Інститут захисту прав людини в Україні.

 

В ході засідання гуртка особливу увагу було звернено на історичні умови, за яких виникли дані вчення, а також на постаті самих вчених.

 

Людмила Протосавіцька,

керівниця студентського наукового гуртка  

«Історія вчень про державу і право»

 

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook