Чи є майбутнє в сумісних посівів?

   Сучасне сільське господарство націлене на отримання максимальної врожайності культур та високих показників якості. Реалізація потенціалу продуктивності можлива за рахунок усунення конкуренції з іншими видами та забезпеченням рослин всіма ресурсами життя в балансі. Ця стратегія в сучасних умовах називається інтенсивним рослинництвом. Нажаль, така стратегія веде до зменшення біорізноманіття, одностороннього виносу елементів живлення, виснаження та забруднення грунтів ксенобіотиками, які можуть мати негативні екологічні та біологічні наслідки для середовища, наступних культур, людини і тварин. Паралельно з інтенсивними технологіями розвиваються екологічні, біологічні та регенеративні, метою яких є збереження довкілля, покращення біорізноманіття та досягнення певного рівня продуктивності сільськогосподарських угідь та якості продукції.

   Органічні технології мають свої переваги, але в окремих аспектах це довгострокова гра. Отримати стійкий біоценоз після переходу з інтенсивної технології на органічну потребує комплексного підходу до розробки такої системи господарювання. Зазвичай, в перший рік після відмови від хімічних засобів захисту рослин посіви починають масово уражатися хворобами, стають ласим шматочком для шкідників, а бур’яновий компонент відчуває «сплеск свободи». Чи існує спосіб перейти на органічні технології легше і безболісніше?

   Згідно законів землеробства жодна екологічна ніше не може пустувати, тому якщо культура не займає всі ніші, то їх займе бур’ян. Існують певні культури, які здатні успішно конкурувати з бур’янами без застосування гербіцидів. Ця характеристика є спільною для багатьох злакових культур, а чемпіоном у цьому є ячмінь. Ця культура швидко розвивається навесні, швидко достигає та має високий потенціал урожайності. При всіх свої позитивах, ячмінь нажаль має низький вміст білка відносно інших злаків, тому в кормовому значенні поступається пшениці та кукурудзі. Серед сильних сторін ячменю є його здатність уживатися з іншими культурними видами, які не займають його екологічну нішу.

   Так історично склалося, що горох, боби та вика за комплексом вимог до середовища вирощування та біологічними умовами дуже схожі до ячменю, тому можуть вирощуватися сумісно. Також ці культури є хорошим балансуючим компонентом кормів за вмістом протеїну як в зеленій масі та соломі, так і в якості концентрованих кормів.

   Так чому ж саме сумісні посіви можуть бути вирішенням проблеми переходу на органічні технології?

   По-перше, злаково-бобовий комплекс займає всі вільні екологічні ніші в першій половині вегетації. Бур’яни в сумісних посівах не проявляються, або їх чисельність не чинить істотного впливу на продуктивність. До початку достигання посіви бобових починають заростати бур’янами, а в сумісних посівах цю нішу займає злак, який теж починає дозрівати. При правильному підборі сортів строки дозрівання синхронізуються, тому збираються такі посіви одночасно.

   По-друге, такий тип співіснування збільшує біорізноманіття, сприяє появі хижих комах та кліщів, які живляться шкідниками. Відсутність інсектицидів дозволяє зростати їх чисельності, тому в наступні сезони культури будуть менше заселятися фітофагами.

   По третє, зернобобові здатні фіксувати атмосферний азот в ризосфері, а надлишки можуть поглинатися злаковим компонентом. Ячмінь дуже «жадібний» до азоту, тому бульбочкові бактерії підвищують свою ефективність в контексті асиміляції азоту, хоча й працюють вже на дві рослини. Численні дослідження показують, що в сумісних посівах асимілюється більше азоту, ніж в монопосівах бобових. Цей азот асимілюється в вегетативній масі та насінні, тому продукція сумісних посівів може використовуватися в якості продуктів харчування, кормів для тварин та бути сировиною для отриманні інших субпродуктів.

   На завершення – простота відділення злакової фракції від бобової. Оскільки бобові культури мають крупне насіння кулястої, або ниркоподібної форми, то воно залишається на ситах з круглими отворами, тоді як злаковий компонент через них просіюється і калібрується на ситах з прямокутними органами.

Загалом, сумісне вирощування декількох культур, що відоме в світі під терміном «intercropping» практикується людством ще з початку землеробства, але в сучасному часі отримало друге «життя». Основні переваги від впровадження цієї системи полягають у збільшенні обсягу продукції з одиниці площі, зменшенні кількості застосування добрив, відмові, або контролю застосування пестицидів, збільшення біорізноманіття та позитивного «екологічного» тренду. Інтеркропінг дозволяє побачити ефект вже в перший рік впровадження на відміну від складних органічних практик, що передбачають штучне збільшення ентомофагів, використання вірусів та грибів-антагоністів для патогенів.

   На сучасному етапі розвитку рослинництва постає питання не створення сумісних посівів, а ефективне управління їх продуктивністю. В органічному виробництві є окрема група препаратів, що називаються біостимулянтами, основна мета яких стимулювати перебіг біологічних процесів в рослині безпосередньо, або опосередковано через середовище в якому вона росте. Але це вже інша історія.