"ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ": СТУДЕНТИ-ХАРЧОВИКИ ПРОПОНУЮТЬ НОВУ РУБРИКУ
"ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ": СТУДЕНТИ-ХАРЧОВИКИ ПРОПОНУЮТЬ НОВУ РУБРИКУ
9 квітня 2020 року
НУБіП України
Під час недавної онлайн зустрічі студентів другого курсу скороченого терміну навчання факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК з куратором Володимиром Василівим, заступником декана Наталією Слободянюк, викладачами факультету було обговорено цілий ряд питань пов’язаних з дистанційним навчанням, заліковою та екзаменаційною сесією, підготовкою дипломних проектів, та іншими особоивостями перебування на карантині.
Особливий інтерес у студентів викликала пропозиція старости групи Артема Антоніва.
Її суть у наступному. Переважна кількість студентів нашого університету зараз роз’їхалась по своїх домівках, де навчається дистанційно. Навчання, особливо у дистанційному форматі, забирає багато енергії та часу. Необхідно відволіктись, переключитись на іншу тему. Наприклад позповісти одногрупникам, яких вже давно не бачив, про рідний край: його історію, визначні місця, події, які пов’язані з ним. А родзинкою такої замітки повинна бути розповідь про харчові та переробні підприємства, які працюють тепер або були раніше в Вашому селі чи місті. Особливо, коли поява населеного пункту пов’язана з створенням таких підприємств.
Ідея старости була підтрима на одногрупниками та наставником групи. Володимир Павлович відмітив, що така рубрика буде надзвичайно корисною як в історичному, так і в професійному. плані. Адже Ми Харчовики!
А заступник старости Мусієнко Катя, захопишись даною ідеєю, визвалась першою написати замітку про своє рідне місто.
І ось будь ласка! Перша замітка із рубрики «ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ»
Над Сулою тихоплинною
Як хрестики вишиванку, так складають неповторний орнамент історії України маленькі міста і селища. Їх безліч, і живуть вони своїм особливим, тихим, розміреним життям. Ми так багато знаємо про столицю нашої країни, про обласні центри, а ось невеликі населені пункти зазвичай є для нас лише назвою, написом на вказівнику при дорозі. А якщо повернути з центральної траси несподівано зрозумієш, що потрапив в особливий, казковий і по-своєму дивовижний світ, повний загадок і неймовірних історій, тих теплих, домашніх історій, які пахнуть польовими квітами і свіжоспеченим хлібом, які ввібрали в себе спів ластівок, шепіт прибережних верб і кольори веселки над річкою.
Місто Заводське народилося в трагічні часи, коли український народ потерпав від репресій сталінського режиму, а над нашою країною нависла чорна тінь Голодомору. Проте наш народ вистояв у нелегкій боротьбі, виборов свободу і незалежність.
Дивина: наймолодше місто Полтавщини за свою не таку вже й довгу історію встигло змінити назву п'ять разів! Почалося все з назви Піскобуд, далі Сталінська цукроварня, згодом Сталінка, потім Червонозаводське, і чотири роки назад, аби не увічнювати радянську символіку, місто отримало назву Заводське.
У вересні 1928 року уряд прийняв рішення про будівництво великих цукрових заводів, найпотужнішим із яких мав стати цукрозавод поблизу Лохвиці. Саме тут було найвигідніше місце для створення цукрового виробництва: поля, які можна засіяти буряком, залізниця, достатня кількість води - на відстані 1,5 км несла свої води тиха Сула…
У 1937 році завод об’єднався з бурякогосподарством, і був створений Лохвицький цукровий комбінат, поряд виріс спирткомбінат.
Поблизу двох заводів-гігантів будувалися житлові будинки, дороги, насаджувалися садки. Містечко ставало з кожним роком кращим і привабливішим. Робітниче селище відновлювалося, розвивалося і в 1977 році отримало статус міста.
Заводське – дивовижне місто. А заводчани знають, який він - шлях від маленького бурячка до ложки цукру у вашій чашці чаю. Найвища будівля в Заводському – вежа головного корпусу спирткомбінату. У ній знаходиться колона, у якій спирт перетворюється з пари на рідину. Висота будівлі майже 37 м – справжній хмарочос.
Навколо Заводського – родючі землі, безкраї поля. Так як вирощувати буряк для цукрового заводу на одному місці не можна необхідна сівозміна. Тому довколишні господарства вирощують пшеницю, жито, гречку і ячмінь, овес і ріпак, просо й сою… Саме це й стало причиною для будівництва Хлібзаводу. Щовечора над Заводським пливуть пахощі солодкої випічки: то на хлібзаводі достигають у печах особливі здоби.
Усі підприємства Заводського належать до харчової промисловості, крім одного – унікального представника машинобудівної галузі. Це ПАТ «Склоприлад», історія якого сягає корінням у повоєнні роки.
Здавалося б, які народні традиції можуть сформуватися в наймолодшому місті Полтавщини? Адже для цього повині минути століття… Та насправді Заводське увібрало в себе все найкраще й націкавіше з навколишніх сіл. Починаючи з традиційних заводських вареників і глиняного посуду та закінчуючи весільними традиціями, мистецтвом вишивки та святкуванням народних свят.
У Заводському винайшли спосіб продовжити життя дерев: із їхніх стовбурів вирізають різні цікаві і символічні фігури або скульптури. Роблять це з притаманним справжнім українцям почуттям гумору і фантазією.
Заводське – місто зовсім невеличке, затишне й зелене. Для того, аби насолодитися чарами майже неторканої природи, потрібно зовсім небагато: сісти на велосипед і поїхати на околиці, на берег Сули або Артополоту. Тільки робити це слід обережно, щоб не порушути гармонію й спокій чарівного світу наших річок.
У місті Заводське живуть надзвичайно талановиті люди. Є поети і письменники, музиканти, композитори й співаки. А скільки майстрів, художників, вишивальниць – творів вистачить не на один вернісаж!
Що ж такого виняткового може бути в маленькому місті, де наче й нічого, крім заводів, немає, яке не досягло навіть сторічного віку і поруч із тисячолітніми сусідами видається таким собі немовлятком. Та виявилося, що воно має свій особливий характер, цікаві традиції, легенди й історії, що воно – своєрідне й неповторне.
Ця неповторність – у дрібничках!
Тож запрошуємо всіх бажаючих прийняти участь в нашій рубриці.
Катерина Мусієнко
студентка групи ХТ-2ст
факультет харчових технологій та управління якістю продукції АПК
