Сторінки історії

 ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ КАФЕДРИ ҐРУНТОЗНАВСТВА ТА ОХОРОНИ ҐРУНТІВ

Становлення ґрунтознавчої науки в НАУ має свою логічну послідовність і історію, яка з однієї сторони визначалась постановами директивних органів і адміністративною роботою ректорату та, з іншої, подвижницькою працею викладачів, наукових співробітників і технічних працівників кафедр університету.

Вже у 1894 році, на другому десятку років після встановлення В.В.Докучаєвим ґрунтознавства як науки, було створене «Спеціальне бюро по координації наукових робіт із землеробства і ґрунтознавства». Наступним значним кроком для розширення ґрунтознавчих досліджень стало нове положення про Сільськогосподарський вчений комітет, прийняте в 1911 році, яким передбачалась широка координація наукових досліджень, найперше в межах діяльності відповідних кафедр університетів і інститутів.

Логічним продовженням цих важливих для аграрної науки і освіти рішень було заснування в 1898 році сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту, де ґрунтознавство викладалось на курсі загального землеробства, як один із розділів цієї дисципліни.

В другій декаді XX ст. було поставлено питання про виділення ґрунтознавства в окрему самостійну дисципліну. Цей пункт був включений в проект реорганізації навчання на сільськогосподарському відділенні КПІ і надіслано до Петрограда на затвердження. Проте проект довго блукав по міністерськими кабінетами і лише в 1917 році це питання було вирішено позитивно, і читання курсу було докручено проф. Ф. І. Левченку. В 1920 році до викладання ґрунтознавства був залучений М. М. Годлін.

В 1922 році була організована кафедра ґрунтознавства, її керівником був призначений Ф. І. Левченко. Штат кафедри на той час складався з 3-х співробітників, завідувача кафедри – професора, викладача кафедри М. М. Годліна і лаборанта.

Дисципліну «Геологія з мінералогією» читали видатний геолог проф. О. В. Нечаєв, потім проф. В. М. Червінський і проф. К. І. Тимофєєв. Ними був зібраний багатий мінералогічний матеріал і організовано геолого-мінералогічний музей. Про те, що геологія з мінералогією завжди викладалась на високому рівні, свідчать спогади Ґ. Ф. Козирської, яка вчилась в довоєнні роки на агрономічному факультеті: «…на кафедрі ґрунтознавства студентам дуже подобався викладач геології і кристалографії проф. К. І. Тимофєєв, який доступно читав курс з багатою ілюстрацією».

Професор Левченко Федір Іванович, перший завідувач кафедри ґрунтознавства у 1922-1930 рр.

 Одночасно з організацією кафедри було організовано музей ґрунтознавства в якому були зібрані моноліти ґрунтів України, Середньої Азії, Західного Сибіру, Алтаю та інших місцевостей СРСР.

У період 1906-1923 рр. персоналом кафедри були проведені великі роботи з обстеження ґрунтів Середньої Азії, Волині, сільськогосподарських дослідних станцій України. З 1923 року співробітники кафедри працювали над вивченням ґрунтів районів бурякосіяння, ґрунтовою вкриття сільськогосподарських дослідних станцій Полісся і Лісостепу, річкових долин Лівобережжя України. В результаті цих робіт були складені карти ґрунтів районів бурякосіяння, Волині, Шепетівського і Житомирського округів. В проектні організації були передані матеріали ґрунтових обстежень для проведення меліоративних робіт по осушенню річкових долин рік Супою, Трубіжа, Перевода та інших. Матеріали ґрунтових обстежень, проведених кафедрою ввійшли в оригінал першої карти ґрунтів України масштабу 1:1000000, який було видано у 1928 році.

У 1929 році кафедра розмістилась в новозбудованому першому корпусі (нині четвертий) Київського сільськогосподарського інституту. У 1930 році, в зв’язку з розформуванням сільгоспінституту на ряд окремих інститутів, кафедра ґрунтознавства відійшла до інституту агрохімії і ґрунтознавства. Завідувачем кафедри був призначений проф. М. М. Годлін. Таке адміністративне підпорядкування зберігалось до 1935 року, коли знову було відновлено Київський сільськогосподарський інститут.

Професор Годлін Михайло Михайлович, завідувач кафедри у 1930-1966 рр.

У довоєнні роки кафедра ґрунтознавства вела викладацьку роботу на всіх факультетах інституту, в т.ч. агрохімії і ґрунтознавства, агрономічному і плодоовочевому, на факультетах механізації і електрифікації сільського господарства.

Науково-дослідна робота кафедри у довоєнні роки була направлена на розробку методів механічного і агрегатно-дисперсного аналізу ґрунтів, а також класифікації ґрунтів за механічним і агрегатним складом (М. М. Годлін), почалась робота по розробці нових методів хімічного аналізу ґрунтів (П. В. Захарчук).

У 1941 році співробітників кафедри було евакуйовано з частиною майна в м. Алма-Ата, де на базі Казахського сільськогосподарського інституту вони працювали до весни 1944 року. Співробітники кафедри, повернувшись з м. Алма-Ата, взялись за відновлення кафедри, її мінералогічного і ґрунтового музеїв. До 50-річного ювілею Сільськогосподарського інституту в 1948 році кафедра повністю відновила свої функції.

Початок 50-х років характеризується виходом у світ капітальної монографії «Почвы УССР» (1951 р.) за редакцією професора М. М. Годліна. Значна частина матеріалів, які увійшли у видання, була доробком співробітників кафедри і підсумком їх роботи за останні 30 років.

У цей час кафедру поповнили як досвідчені дослідники і педагоги (проф. С. О. Золотарьов), так і молоді випускники факультету агрохімії і ґрунтознавства (Б. Т. Кабаченко, Н. Я. Дубровіна, М. І. Горкун, Н. П. Котюжинська), агрономічного факультету (В. А. Лапанова). При утворенні Української сільськогосподарської академії в 1954 році в склад кафедри влилися викладачі кафедри ґрунтознавства лісогосподарського інстит’уту, доц. Подшивалов С. Я. і асистент Полив’яний П. М.

Курс геології в післявоєнні роки аж до початку 70-х років читав шановний співробітниками і студентами доктор геолого-мінералогічних наук, професор Біленко Д. К. З кінця шістдесятих років Дорошу Кононовичу почав активно допомагати його вихованець, випускник факультету агрохімії і ґрунтознавства Сегеда М. М.

П’ятдесяті роки в історії кафедри можна охарактеризувати як «золотий час» розвитку ґрунтознавства. Пов’язано це, насамперед, з гігантською за своїм масштабом ідеєю освоєння цілинних земель у Південній частині Західного Сибіру, північного Казахстану і Алтайського краю, яке почалося у 1954 році.

         Професор Зражевський Андрій Іларіонович, завідувач кафедри у 1962-1972 рр.

У другій половині 50-х років в Україні проводилась кампанія суцільного великомасштабного обстеження ґрунтів колгоспів і радгоспів Співробітники кафедри ґрунтознавства взяли активну участь у цій важливій загальнодержавній акції. У 1956 році на кафедрі була створена ґрунтова партія на чолі з кандидатом с.-г. наук, доцентом В. Ю. Калюжним, яка проіснувала до 1964 року. За цей час було складено 540 карт ґрунтів колгоспів і радгоспів Полісся, Лісостепу і Степу України масштабами 1:10000 і 1:25000, господарствам було передано близько 1500 картограм з окремих властивостей ґрунтів.

Одним із наслідків проведення широкомасштабного обстеження ґрунтів стало розширення Музею ґрунтів. На сьогодні музей налічує близько 200 експонатів.

У п’ятдесяті і шістдесяті роки на кафедрі велись інтенсивні дослідження генезису ґрунтів рівнинних і гірських територій України (Карпати), вивчення ерозії ґрунтів середнього Придніпров’я, досліджувались умови залягання торфових ґрунтів та якість їх органічної речовини. З приходом в 1962 році нового завідувала кафедри, доктора біологічних наук, професора Зражевського Андрія Іларіоновича особливо розвивались дослідження з питань біології ґрунтів.

Про плідну роботу кафедри у ті роки по підготовці наукових кадрів свідчать такі дані: якщо до 1948 року при кафедрі закінчили аспірантуру 14 чоловік і тільки 6 з них захистили дисертації на ступінь кандидата сільськогосподарських наук, то наступні два десятиліття до 1970 року ступінь кандидата сільськогосподарських наук отримало більше 20 вихованців кафедри. Під керівництвом проф. Годліна М. М., проф. Зражевського А. І., проф. Золотарьова С. О., доц. Захарчука П. В. захистили кандидатські дисертації: Купріянчук М., Маткарімов М., Бистрий В. О., Лапанова В. А., Оліневич В. А., Кофман І. Я., Поливяний П. М., Логвиненко І. І., Сірий А. І., Кабаченко Б. Т., Дубровіна Н. Я., Горкун М. І., Гордієнко О. Й., Слободяник Г. Ф., Назаренко Г. В. та ін. У цей час на кафедрі також успішно працювали і захистили дисертації аспіранти з Китаю, Єгипту, Сірії, Берега Слонової Кості та ін.

На рубежі 60-х і 70-х років до викладацького складу кафедри входили: проф. Зражевський А. І., проф. Біленко Д. К., проф. Золотарьов С. О., проф. Годлін М. М., доценти: Захарчук П. В., Калюжний В. Ю., Лапанова В. А., Дубровіна Н. Я., Кабаченко Б. Т., Сірий А. І., Слободяник Г. Ф., асистенти: Назаренко Г. В., Гордієнко О.Й., Горкун М. І., Катюжинська Н. П., Сегеда М. М., Андрієнко В. О.

         Доцент Лапанова Вікторія Опанасівна, завідувач кафедри у 1972-1974 рр.

У 1972 році проф. Зражевський А. І. в зв’язку з хворобою залишив посаду завідувача кафедри. Виконувати обов’язки керівника кафедри було доручено кандидату с.-г. наук, доценту Лапановій В. А. Наприкінці 1974 року на посаду завідувача кафедри ґрунтознавства і геології було обрано доктора с.-г. наук, проф. Шикулу М.К.

З приходом на посаду завідувача кафедри яскравого представника агрономічного ґрунтознавства професора Шикули Миколи Кіндратовича розпочались дослідження, спрямовані на розробку прийомів і технологій захисту ґрунтів від ерозії, а в подальшому – на обґрунтування і впровадження ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур. У 1974 році при кафедрі було організовано держбюджетну науково-дослідну лабораторію протиерозійних заходів. Якраз у цей період Президія Південного відділення ВАСГНІЛ затвердила науково-технічну програму з ґрунтозахисного землеробства, за якою професора М. К. Шикулу призначили координатором республіканської програми. Таким чином у 1974 році було започатковано республіканський експеримент по переводу значних площ сільськогосподарських угідь на ґрунтозахисне землеробство.

Професор Шикула Микола Кіндратович, завідувач кафедри у 1974-1999 рр.

Упродовж 1974-1978 рр. у стаціонарних дослідах було отримано наукові дані про значні переваги ґрунтозахисних технологій перед традиційною оранкою. На їх основі були розроблені перші рекомендації з впровадження цих технологій в Україні, і до початку 80-років вони проходили виробничу перевірку у всіх районах Полтавської області. У ході Полтавського експерименту в Миргородському, Лубенському, Карловському, Лохвицькому і Шишацькому районах було організовано стаціонарні дослідження та створено ґрунтово-агрохімічні лабораторії, на базі яких готувалися кандидатські і докторські дисертації.

У 80-х роках на кафедрі захистила кандидатські дисертації і перейшла на викладацьку роботу група молодих вчених: Л. Р. Петренко, О. Ф. Гнатенко, О. Б. Йовса, Г. І. Нестеров, А. Д. Балаєв, М. В. Капштик, М. Ф. Бережняк.

На цей час Полтавський експеримент поширився на всю територію України і дослідження ефективності ґрунтозахисних технологій охопили більшість областей Лісостепу і Степу, де проводили адаптацію технологій до місцевих ґрунтово-кліматичних умов. У кінці 80-х років кафедра ґрунтознавства та охорони ґрунтів проводила дослідження на 27стаціонарних дослідах, строком від 5 до 15 років; де працювало більше 100 чоловік обслуговуючого персоналу, набували досвіду місцеві дослідники і спеціалісти, що вносили вклад у розробку зональних систем ґрунтозахисного землеробства.

У 90-х роках відбувся новий якісний підйом у розвитку наукових досліджень. На кафедрі захистили докторські дисертації А. І. Сірий, О. Ф. Гнатенко, А. Д. Балаєв та стали кандидатами наук молоді вчені А. М. Шеховцов, С. В. Вітвіцький, В. С. Фантух, М. П. Юхименко, А. О. Свищук, Ю. С. Кравченко, Н. М. Рідей, І. І. Воробей, О. Л. Макарчук та інші. Значна частина їх стала викладачами і науковими співробітниками університету, а деякі з них успішно працюють у бізнесі. Також на цей період припадає випуск колективних монографій «Відтворення родючості ґрунтів у ґрунтозахисному землеробстві» та «Ґрунтозахисна біологічна система землеробства в Україні», у яких узагальнено результати 25-річних досліджень з розкриття механізмів відтворення родючості ґрунтів та обґрунтування технологій з мінімалізацією обробітку ґрунту і біологізацією землеробства.

                                                                                   Колектив кафедри, 1973 р.

Професор Тараріко Олександр Григорович, завідувач кафедри у 1999-2001 рр.

На кафедрі викладаються наукові дисципліни з таких напрямків: геологія, геоморфологія, загальне ґрунтознавство, географія ґрунтів, картографія ґрунтів, бонітування ґрунтів, моніторинг ґрунтів і управління земельними ресурсами, охорона ґрунтів, відтворення родючості ґрунтів, відновлення техногенно-порушених земель, меліоративне землеробство, ґрунтозахисне біологічне землеробство, основи наукових досліджень, методи досліджень деградацій ґрунтового вкриття, екологічні проблеми ґрунтового покриву.

Професор Балаєв Анатолій Джалілович, завідувач кафедри з 2001 р. і до теперішнього часу.

Розширилась і оновилася тематика наукових досліджень, які проводяться за такими напрямками: охорона і відтворення родючості ґрунтів; ґрунтозахисне, меліоративне і біологічне землеробство; рекультивація техногенно порушених земель, генезис і еволюція гідроморфних ґрунтів, меліоративне ґрунтознавство, застосування ГІС-систем у ґрунтознавстві. Кафедра співпрацює з передовими господарствами Київської, Чернігівської, Полтавської і Дніпропетровської областей, в яких проводяться довготривалі багатофакторні досліди і виконуються студентами бакалаврські дипломні роботи, магістерські, кандидатські й докторські дисертації.

Колектив кафедри, 1998 р.

 Колектив кафедри, 2008 р.