Відлуння війни. Розмови про важливе з військовим, випускником механіко-технологічного факультету Олексієм Кобзарем

Вже четвертий рік поспіль ми живемо в надскладних умовах війни. Кожен з нас виробив свою модель поведінки реагування на новини, тривоги, обстріли, прильоти. Те, що здається неймовірним нашим знайомим, тим, хто виїхав за кордон або іноземцям, для нас стало буденним і звичайним, стало нашим досвідом. Війна змінила наше життя і тепер треба навчитися відверто говорити про неї, про втрати, про смерть, визначатися в своєму ставленні до тих, хто воює і хто ні, призвичаїтися до військової форми і протезів.

Кожного разу, коли ми говоримо про війну, ця розмова йде в такому контексті: ти знаходишся у відносно спокійному і захищеному місті і намагаєшся осягнути, зрозуміти, відчути, а як воно — тримати фронт. Тому кожна зустріч з нашими воїнами дуже цінна для кожного з нас, коли є можливість почути слова людини, безпосередньо дотичної до бойових дій. Ми, викладачі і студенти освітньої програми «Транспортні технології на автомобільному транспорті», були раді нагоді зустрітися з випускником механіко-технологічного факультету 1988 року Олексієм Олексійовичем КОБЗАРЕМ, майором танкових військ, який з 2014 року боронить нашу країну.

Про що була наша розмова? Про війну, про місце рядового воїна на ній, про страх, про лють до ворога. Це була розмова дорослого з дорослими, тому була і гірка правда про смерть, і різкі слова та вирази. Не змогли оминути й обговорення політичної ситуації, стрімкого розгортання політичних подій і прийняття неочікуваних рішень. А ще пан Олексій застеріг від наслідків інформаційної війни, яка широко ведеться росіянами, спростував величезну кількість фейків.

Розмова була про те, як багато молодих хлопців перебуває в армії зараз, про високий рівень їх підготовки і про їх мужню боротьбу з ворогом. «Молодь творить чудеса» – його слова. Про те, що кожне життя дорогоцінне і втрати в боях незрівняні з ворожими. Про високі гуманістичні риси наших бійців, які не залишають на полі бою своїх побратимів, всіма способами рятують їх, вивозять з обстрілюваної території. Про цінність медиків на передовій, про їх щоденний подвиг порятунку поранених бійців. Поговорили також про способи ведення танкового бою, про щоденний подвиг піхоти. Це страшні речі, але їх треба чути, щоб осягнути реальність воюючої країни.

На питання щодо танків гість розповів, якою складною технікою воюють зараз наші солдати, як багато треба знати і вміти, щоб правильно і чітко вести прицільний вогонь, яку кількість розрахунків і налаштувань треба провести. А ще варто не забувати про необхідність технічного обслуговування і ремонтів, і тому фронт потребує досвідчених вояків. І основне побажання нашим студентам звучало: «Вчіться, набувайте знань. Це треба і для ведення бою, і для допомоги фронту тут в тилу і в боротьбі з інформаційними фейками».

Питання були про те, що зараз відбувається на передовій, що може бути далі, і чим ми можемо допомогти. Відповідь була чіткою і лаконічною: ситуація складна, але не катастрофічна. Наша армія продовжує битися з ворогом. Наші бійці навчилися воювати та тримати оборону і будуть боронити Україну і надалі. Від нас, тих, хто не на фронті, воїни очікують на розуміння і підтримку. «Не забувайте при нагоді дякувати військовим, з пошаною ставитися до інвалідів», - звернувся гість до студентів.

Ми довго обговорювали цю зустріч з колегами і студентами, щоб зрозуміти свої наступні кроки, сформувати бачення процесів, що відбуваються. Наші задачі — продовжувати підтримувати імідж України в інформаційному просторі, адже ми спілкуємося з колегами з університетів та інших установ за кордоном; приймати участь у формуванні національної політики держави; підтримувати бійців, які проходять лікування та реабілітацію в нашому місті, не забувати про подяку їм. Ми всі, такі різні за фахом, думками, настроями, потрібні тут, потрібні один одному, потрібні своїй країні.
 

Вікторія ОПАЛКО,
доцент кафедри транспортних технологій
та засобів у АПК