Лебедєв Сергій Іванович – ректор Учбової частини Української академії сільськогосподарських наук

     Лебедєв Сергій Іванович (1902-1989 рр.) – доктор біологічних наук (1950 р.), професор, академік УАСГН (1956 р.), видатний вчений-фізіолог і біохімік рослин, славетний педагог.
     Народився у с. Ганнівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в сім’ї агронома, де був вихований у кращих традиціях минулих поколінь і успадкував від батьків любов до рідної землі й науки. У 1910 р. у Полтавській області закінчив церковно-приходську школу, у 1915 р. – двокласне народне училище, у 1921 р. – українську гімназію, у 1923 р. – сільськогосподарську профшколу, після чого був відправлений на навчання до Полтавського Сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1926 р., отримавши кваліфікацію агронома-дослідника.

     Трудову діяльність С.І. Лебедєв розпочав у 1926 р. як спеціаліст із рільництва на Полтавській, Носівській, Чемерській (Чернігівська область) і Глухівській (Сумська область) зональних сільськогосподарських дослідних станціях. У 1929-1930 рр. він був призначений директором Чемерської сільськогосподарської дослідної станції, де розробив проект організації та програму діяльності Глухівської сільськогосподарської дослідної станції прядильних культур. Тут же протягом 1930-1932 рр. працював заступником директора з наукової частини. Активну участь С.І. Лебедєв брав у створенні на базі станції Всесоюзного науково-дослідного інституту коноплі (згодом – Інститут луб’яних культур НААН), у якому впродовж 1934-1937 рр. одночасно обіймав посади заступника директора з наукової частини й завідувача лабораторії фізіології та анатомії рослин. У цей період вчений розробив новітню агротехніку вирощування найпродуктивніших форм коноплі. У 1936 р. рішенням Кваліфікаційної комісії ВАСГНІЛ С.І. Лебедєву присуджено наукову ступінь кандидата сільськогосподарських наук за сукупністю наукових праць без захисту дисертації та вчене звання старшого наукового співробітника. У 1938 р. затверджено його у вченому званні доцента по кафедрі «Ботаніка, фізіологія рослин і мікробіологія» Глухівського сільськогосподарського інституту, яку він очолив у 1939 р.

     Із початком Другої світової війни С.І. Лебедєв за військовим розпорядженням працює агрономом у колгоспі «Комунар» Саратовської області, а згодом очолює лабораторію біохімії і фізіології рослин Башкирської державної селекційної станції Наркомзему СРСР. З 1943 р. працював старшим науковим співробітником Інституту ботаніки АН УРСР у м. Уфі. Із 1944 р. по 1949 р. одночасно обіймав посади заступника директора з наукової роботи і завідувача лабораторії фізіології та біохімії рослин у  Ботанічному саду АН УРСР. У цей період активно бере участь у розробці ескізного проекту-плану й основних завдань Ботанічного саду. Із 1949 р. по 1953 р. очолював відділ фізіології рослин Інституту ботаніки АН УРСР, а паралельно у 1952-1953 рр. працював на посаді вченого-секретаря Президії АН УРСР із біологічних і сільськогосподарських наук.

     Із 1953 р. по 1959 р. перебуває на посаді ректора Одеського (колишнього Новоросійського, заснований 1865 р.) державного університету ім. І.Мечникова та за сумісництвом завідував кафедрою анатомії і фізіології рослин, на базі якої під його керівництвом було створено лабораторію радіоактивних ізотопів. У 1958 р. С.І. Лебедєв у складі першої делегації ректорів університетів СРСР відвідав з офіційним візитом США, внаслідок чого було налагоджено плідне співробітництво.

     Протягом 1959-1962 рр. є ректором УСГА, із 1962 р. по 1985 р. очолював кафедру фізіології та біохімії рослин й одночасно лабораторію фотосинтезу.

     С.І.  Лебедєв вів активну науково-організаційну та громадську роботу. Він обирався членом і головою секції садівництва і виноградарства Відділення землеробства УАСГН, членом і головою секції біологічних наук Президії товариства «Знання» УРСР, членом редколегій журналів «Ботанічний журнал» та «Физиология и биохимия культурних растений», членом і почесним членом Українського ботанічного товариства й Українського товариства фізіологів рослин, головою вченої ради Одеського державного університету ім. І.Мечникова і УАСГН, членом спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій, делегатом Міжнародного біохімічного конгресу (Токіо, 1967), Міжнародного ботанічного конгресу (Ленінград, 1974), Всесоюзних біохімічних з’їздів (Ташкент, 1969; Ленінград, 1979), депутатом Одеської обласної ради депутатів трудящих тощо.

     Коло наукових інтересів С.І. Лебедєва, який зробив значний внесок у розвиток фізіології та біохімії рослин в Україні, надзвичайно різноманітне. Головним напрямом його наукової діяльності було дослідження фотосинтетичних процесів і пігментної системи культурних рослин. У науковому доробку вченого понад 200 наукових праць, у яких, зокрема, всебічно висвітлено фізіологічну роль каротину в процесах росту і розвитку, спорогенезі та формуванні продуктивності рослин. Підручник «Физиология растений» і посібник «Фізіологія рослин» перевидавався тричі. С.І. Лебедєв був фундатором наукової школи фізіологів і біохіміків рослин, під його науковим керівництвом підготовлено 65 кандидатів наук, 16 з яких – іноземці.

     За багатолітню плідну й багатогранну науково-педагогічну діяльність вченого відзначено орденами Леніна (1961 р.) і Трудового Червоного Прапора (1971 р.), Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1968 р.), Почесною Грамотою Президії АН УРСР (1959 р.), Дипломом Пошани ВДНГ СРСР (1959 р.) та медалями. Має почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР» (1973 р.).

Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України