VIVAT, НУБіП(е) наш, VIVAT!!!

18 січня 2024 року
НУБіП України

     Для третьокурсників НУБіП – найкращий з університетів. Він – наша друга рідна домівка, велика родина, у якій панує дух творчості й поваги. Вирішили ми, уже досвідчені нубіпівці, поговорити з першокурсникам, дізнатися, як же їм ведеться. Не тривожили їх до сесії, а ось тепер, коли цей рубіж здолано, звернулися до молодших «колег» із цікавими й трішки провокативними запитаннями. Просили говорити відверто й правдиво. І вийшов ось такий сюжет.

 

 

З першим запитанням звернулися до Наталії Ізюмської.

 Чи можеш ти сказати: “Мій університет — найкращий!"?

— Можу і скажу вам і всім про це. Одного дня, гортаючи сторінки в соціальній мережі, я натрапила на відеовідгук про НУБіП. Перше, на що звернула увагу, – доглянута територія навчального закладу, гарні корпуси та, на моє здивування, гуманітарні спеціальності в аграрному університеті. Звісно, лише за сторінкою в соціальній мережі судити про інституцію не можна, тому в коментарях я знайшла студенток гуманітарно-педагогічного факультету й написала їм, аби детальніше дізнатися про навчання. Ось уже 2024 рік, а я – першокурсниця спеціальності «Журналістика» (підкреслюю!!!) найкращого університету країни. Навчання в НУБіП перевершило всі мої сподівання: колектив однодумців, кваліфіковані викладачі, творчі заходи і… Отже, я з упевненістю потверджую: «Ні на краплиночку шкодую, що опинилася в цьому закладі освіти».

Наступне запитання не менш цікаве. На нього відповідає Петро Кужельний.

— Чим заполонив НУБіП?

— Мій університет, НУБіП, став моїм путівником у доросле життя, де передусім знання вирішують, що ти за людина та ким ти є. Він «ущент заповнив» мене цією ідеєю та жагою до знань. Сучасна людина постійно розвивається, а основне полягає в тому, аби вона «очолила» собі такий розвій. У цьому мені допомагають кваліфіковані викладачі, що уособлюють усе модерне й класне. Університет за ці кілька місяців кардинально змінив мої погляди на життя, виховав у мені дисципліну та відданість справі. Я радий, що пов’язав своє життя з НУБіПом.

До Ані Теребінської звертаємося з таким запитанням:

 Чи справдилися твої абітурієнтські сподівання?

— Я з упевненістю говорю: «Так. НУБіП вражає своєю освітньою аврою. Кожен день приносить нові враження та відкриття. На перших порах мене ошелешила висока кваліфікація викладачів. Їхнє зацікавлення успіхом студентів створює позитивне середовище для навчання. Одна з найприємніших несподіванок – активне студентське життя поза авдиторією. Я розкрила себе як творча особистість».

Земляной Дмитро, хлопець з неабиякими розумовими здібностями, поділився з нами власною думкою, відповівши на запитання:

— Гуманітарно-педагогічний факультет твоїми очима — це...

Джордж Ірвін Міллер, американський промисловець та філантроп, казав: «Покликання гуманітаріїв — зробити нас людьми в найкращому розумінні цього слова». І справді, якщо поглянути на список представлених спеціальностей та їхні програми, то відразу можна помітити, що всі вони мають за мету формувати особистість, яка здатна нести прометеїв вогонь у суспільство, що потребує безперервної допомоги, аби вдосконалювати старе та створювати нове. А це завдання з надзавдань. Якщо мене спитають, про гуманітарно-педагогічний факультет, то почують таку відповідь: «Дехто гадає, що це місце, розташоване в мальовничому корпусі №3, де просторими коридорами, прикрашеними витворами мистецтва, витають студентські хвилювання, перемоги та розчарування. На моє переконання, це лише часка, дещиця правди, бо цей факультет існує поза часом та простором, це не просто така собі “територія”, а радше уявний пункт призначення багатьох підлітків, змучених невизначеністю та сумнівами. У цій оазі для спраглих у розкішному моткові сплелися знання та досвід, прагнення і ейфорія, воля та сміливість, лінь студентів і настанови невтомних викладачів, падіння та злети – і це ще далеко не повний перелік. Я гадаю, що в нас утворився унікальний “мікрокосм” зі студентів, які мають різні погляди та смаки, але вони творчо й толерантно “співіснують”, генеруючи надзвичайно круті ідеї. Сподіваюсь, колись вони втіляться в життя завдяки наполегливості та сміливості талановитих митців, що не бояться змішувати кольори, аби продемонструвати щось нове». Ця відповідь, можливо, надто розгорнута й патктична, проте я сподіваюсь, що мені вдалося передати хоча б крихту атмосфери ГПФ.

Далі запитання, яке, напевно, хвилює кожного майбутнього журналіста, і на нього відповість студентка Христина Іванова.

— Чи відчула ти реальний присмак журналістської праці?

— Чи відчула я присмак журналістської праці? Звісно, що так! Увесь семестр я знайомилася та відкривала для себе сокровенні царини журналістики. У медіалабораторії ми вчилися техніки роботи з камерами й на камеру, що є дуже важливим для нас. Устигли навіть самостійно відзняти декілька заходів, що дало змогу спізнати всю відповідальність та важливість нашої професії. Ми вчилися брати інтерв’ю один в одного та працювати на декілька камер. Нас, студентів, запрошують на різноманітні заходи, на яких ми все знімаємо, беремо інтерв’ю, а згодом висвітлюємо на сайті університету. Така практика вчить нас занотовувати все важливе, аналізувати, залишати тільки потрібну й актуальну інформацію.

У першому семестрі ми були перейняті творчою діяльністю. Статті, дописи, власні враження від почутого й побаченого, есе – усе це ми опановували й удосконалювали. Викладачі прищеплюють нам любов до слова. Я й раніше любила писати, все, що є в голові, я складала як пазл,  і виходила гарна картина зі слів на аркуші. Викладачі впотужнили мої творчі крила. Перед креативним випробуванням я відчуваю себе вільним птахом, де кожен помах крил – це нове речення, а вільна я тому, що мене не обмежують, дають стовідсоткову змогу самовиразитися, і це дуже круто.

 А докладніше дізнатися про медіалабораторію нам допоможе ще одна наша студентка Марія Шелупець, яка розкриє наступне запитання:

 Що тобі найбільше допоможе у професійному становленні?

— Стовідсотково медіалабараторія! Це приміщення, у якому хочеться бути якомога довше. Знання, які ми отримали тут, неодмінно допоможуть у майбутньому. Обладнання на цьому унікальному майданчику викликає захоплення. Медіалабараторія допомагає відчути журналістику. Я радію тому, що вже на першому курсі маю змогу впритул долучитися до справжньої журналістської праці.

Наш університет – унікальна освітня оаза. Це потверджують розмисли студентки Вікторії Джоги.

— Освітній процес у нашому університеті здійснюється на досить високому рівні. Лекції та семінари проходять цікаво, викладачі діляться своїм досвідом, а це заохочує студентів до навчання. Вражає те, що з першого дня навчання студентові прононують участь у гуртках, колективах художньої самодіяльності…

Наші педагоги й справді професіонали з великої літери, тож докладніше про майстрів-викладачів просимо розповісти Ірину Зезуль.

— НУБіП славиться високою якістю освіти. І це передусім тому, що кожен педагог – майстер своєї справи, який не просто ділиться інформацією, а допомагає її засвоїти практично. Внесок наших мудрих наставників у розвиток навчального процесу неоціненний. Лекції – це не лише передача інформації, а й діалог, суб’єктами якого є студенти.

Не відходячи від теми, поставимо запитання студенту Артемові Чорному:

 Хто є вашими духовними наставниками?

— Духовні наставники відіграють важливу роль у формуванні особистості студента в університеті. Ці особи можуть бути професорами або іншими авторитетними фігурами, які єднають академізм знань із високою духовністю. Моїм духовними наставниками в університеті є викладачі, а особливо – куратор, Микола Іванович Степаненко, який вражає огромом знань, мудрістю та ентузіазмом. Скільки він часу віддає для того, аби ми духовно росли, сам бере участь у різних заходах та закликає нас долучатися до «красивого й корисного». Без духовних наставників навчатись було б набагато важче.

Про духовне мужніння студентства розповіла Віталіна Заєць:

— Студентське життя насичене та невпинне. Воно мчить стрімко, навіть й озирнутися не встигнемо, як уже триматимемо в руках диплом, тому за такий короткий термін потрібно використати всі можливості й зануритися в університетське буття, як писав Пало Тичина, «аж до дна». Нам, як і будь-яким першокурсникам, завжди не вистачає на все часу, а іноді й зовсім бракне сил. Однак ми – майбутні журналісти – узяли за мету виховати в собі талановитого митця. Натхнення та наснаги нам додає наш куратор Степаненко Микола Іванович. Згадаємо деякі заходи, що сприяли нашому духовному розвоєві. За спільної ініціативи ми провели мистецьку акцію – відвідування всіх театрів та палаців культури столиці. Мандрівка видалася надзвичайно цікавою та корисною. Кожен мав змогу пізнати щось нове, поринути у світ високого мистецтва, відчути себе частинкою великого й величного. Опинитися а мистецькому храмі на виставці Василя Моісєєва «Я намалюю мирну Україну» – ще одна з чудових нагод розповісти про наше духовне мужніння. Зустріч із відомим художником викликала в нас море позитивних емоцій та по-справжньому приголомшливих вражень. А години поезії, відвідання літературних музеїв… І це ще тільки початок, тому до нових мистецьких зустрічей у нашій мирній та духовно багатій Україні!

Наступне запитання до студентки Вікторії Ханенко:

— Чи почуваєте себе єдиною родиною? Хто і що вас гуртує?

— Університетське життя – це новий, важливий етап у житті кожної людини. Цей період для когось може бути випробувальним, а для когось самоствердним, бо тут кожен знаходить свою родину, друзів на все життя. У свій перший день студентського життя я дуже хвилювалася, думала, що важко буде комунікувати з одногрупниками, але все виявилося набагато простіше. Можливо, це повʼязано з тим, що ми журналісти й у нас у крові любов до слова, тому так добре и склалися стосунки в групі. Ми намагаємося допомагати один одному, завжди бути на звʼязку, навіть після суперечок та непорозумінь, ми продовжуємо працювати всі разом, бо усвідомлюємо, що ми – одна команда.

Важливу роль у нашому дружньому колективі відіграє наш улюблений куратор – Степаненко Микола Іванович. Ця людина насамперед є дуже мудрою і вчить нас по-мудрому. Микола Іванович завжди нас гуртує, розкриває наш потенціал, спрямовує в правильне русло. За цей короткий відтинок часу, особливо того, коли куратором став наш дорогий Микола Іванович, я зрозуміла, що НУБІП створив нову сімʼю, яка називається «Журналісти 1 курс», а у справжньої сімʼї має бути голова й батько, як наш куратор, дайлива мати, як наш декан, Інна Миколаївна Савицька, та наша староста Марійка, і, зрозуміло, ми – іноді неслухняні, але завжди готові допомогти один одному – дітки. Сподіваюся, що ми й надалі будемо такими ж щирими один з одним і найкращими вихованцями для нашого шановного Миколи Івановича!

Не менш важливу роль у нашому житті відіграє спорт та дозвілля, про це – як ніхто інший – знає наша Влада Прудка.

— Тож, Владо, дозвілля, спорт, культурне життя... Яке воно?

— Дозвілля буває різним. Хтось проводить вільний час із сім’єю або друзями. Інші усамітнюються. Комусь подобається активний відпочинок, а дехто потішається, коли збагачується творіннями митців, слухає музику, споглядає шедеври живопису. Університет часто влаштовує виставки художників, а також проводить багато культурних заходів, на яких студенти можуть розслабитися і насолодитися «моментом спокою». Спорт – невід’ємна частина нашого життя. Не у всіх виходить «дружити» з ним, але багато хто обирає футбол, теніс чи щось інше й досягає у цьому висот. У нашому університеті можна спробувати себе в будь-якому виді спорту. Викладачі постійно підтримують своїх вихованців і розвивають їхні фізичні можливості. Університетські команди беруть участь у турнірах, отримують призові місця.

Студенство – чудова пора! І маємо запитання до Карини Конончук:

— Чого бракує в нубіпівському житті?

— Студентське життя переповнене новими враженнями та незабутнми емоціями. Наш університет дає змогу розкритися кожному студенту по-своєму. Ми маємо усе: цікаві заходи, екскурсії, власний ботанічний сад... У НУБіП України кожен знайде своє, сродне йому – від науки до творчості; від спорту до власного хобі. Я запевняю, що наші студенти мають усе, тому слово «бракує» – не для нас і не про нас.

Дарина Басараб поділилася розмислами про наболіле.

— Про яку систему навчання – онлайн чи офлайн – мрієте в цьому семестрі?

— На мою думку, коли навчання проходить аудиторно, удається швидше засвоїти предмет, в авдиторії значно ефективніше сприймається нова інформація, оскільки, крім зорових і слухових рецепторів, активно працює асоціативне мислення і рефлекторні дії. А ще ми маємо змогу поспілкуватися з викладачами тет-а-тет. З огляду на все сказане навчання офлайн краще.

Побут – річ важлива. Як живеться в гуртожитку? Слово надаємо Вероніці Пушенко:

— Університети мають різні гуртожитки. Нам поталанило, бо нас чекали комфортні умови. Мене поселили в простору відремонтовану кімнату. Свій побут ми самі прикрасили. У кімнаті панує атмосфера легкості. У гуртожитку ніколи не буває сумно. Майже кожного дня відбувається щось цікаве, життя виграє яскравими барвами. Це моя оселя, це мій простір, у який ніхто силоміць не вривається.

  Наостанок студентка Валерія Ткаченко звернулася до майбутніх першокурсників, сьогодні школярів, а невдовзі абітурієнтів:

 Привіт, майбутній першокурснику! Зараз я згадую свої перші враження та емоції. Коли вступала в НУБіП на спеціальність «Журналістика», мені було дуже страшно й водночас цікаво, адже розуміла, що це новий етап мого життя, від якого залежить шлях до майбутньої професії. У НУБіП є все для того, щоб ти в майбутньому став професіоналом. Було б лише бажання та прагнення. Багато говорити не буду, а просо запрошує тебе, абітурієнте 2024 року, до нашої великої нубіпівської родини. Чекаємо на тебе! До зустрічі!!!

             

 Спасибі всім за розмову! Гуртуймося! Подякуймо нашим Збройним Силам!

Слава Україні! Героям слава!

 

Розмову вела  Олександра Мордавченко,
студентка 3 курсу, спеціальність «Журналістика»
 
Матеріали впорядкувала Марія Шелупець,
студентка 1 курсу, спеціальність «Журналістика»

 

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook