«Колос» збирає своїх: осіння зустріч, що єднає покоління

Є традиції, які не записані в жодному статуті, не передбачені репетиційним графіком і не потребують офіційних запрошень. Вони просто живуть. Передаються від старших до молодших, обростають спогадами, народжують нові історії. Саме такою традицією для Народного ансамблю пісні і танцю «Колос» НУБіП України стали щорічні осінні зустрічі на Дідорівці.

Цьогоріч «колосисти» знову зібралися разом. Тепер не для того, щоб відточувати танцювальні рухи, розучувати вокальні партії чи готуватися до чергового концерту, а просто для того, щоб побути поруч, поспілкуватися, пожартувати, відпочити й відчути ту особливу атмосферу, завдяки якій «Колос» уже багато десятиліть залишається значно більшим, ніж просто мистецький колектив.

Тут зустрілися різні покоління ансамблю: ті, для кого сцена давно стала частиною життя, і ті, хто лише нещодавно переступив поріг репетиційної зали. Досвідчені учасники, керівники та зовсім юні першокурсники швидко знайшли спільну мову. Адже в «Колосі» є те, що не залежить від віку, факультету чи кількості виступів за плечима, — любов до творчості та відчуття причетності до великої спільної справи.

Сьогодні такі зустрічі набувають особливого змісту. Війна, повітряні тривоги, відключення електроенергії, щоденне напруження змінюють наші звички, плани й навіть уявлення про звичайний відпочинок. Але є речі, від яких не хочеться і не можна відмовлятися, о збереження традицій — це також своєрідний спосіб протистояти обставинам, які намагаються позбавити нас радості, єдності та звичного людського спілкування. І коли молодь, попри всі труднощі, продовжує співати, танцювати, дружити й будувати спільні плани, це переконує: українська культура має не лише славне минуле, а й надійне майбутнє.

Коли любов до «Колосу» передається у спадок

Особливою ця осіння зустріч стала для новачків ансамблю, бо саме в невимушеній атмосфері найкраще народжуються знайомства, міцніє дружба і зникає невидима межа між тими, хто давно в колективі, та тими, хто лише робить перші кроки.

Серед цьогорічних першокурсників — Анна Колісник, студентка економічного факультету, яка навчається за спеціальністю «Облік і оподаткування» (освітня програма «Облік і аудит»). Дівчина приєдналася до балетної групи ансамблю, однак її знайомство з «Колосом» розпочалося задовго до вступу в університет.

Виявляється, історія цієї родини вже пов'язана з уславленим колективом!

« Моя мама зі своєю подругою, яка згодом стала моєю хрещеною, навчалися в університеті й відвідували хорову групу «Колосу», — розповідає Анна. — Я чула від них дуже багато позитивних відгуків про колектив і теж вирішила спробувати — приєдналася до балетної групи.»

Ось так і народжується справжня спадкоємність поколінь. Колись у «Колосі» співала мама, а сьогодні її донька опановує танцювальне мистецтво. Змінюються роки, студентські покоління, репертуар, але незмінним залишається бажання бути частиною колективу, про який із теплотою згадують навіть через багато років.

А якими були перші враження Анни від репетицій?

— Дуже дружній та позитивний колектив, приємна атмосфера. На першому тренуванні мене не залишили без уваги, і всі радо допомагають у вивченні нових елементів. Сподіваюся найближчим часом стати повноцінним членом родини «Колосу» і затанцювати свій перший номер на сцені.

Не менш приємні враження залишила й традиційна осіння зустріч.

— На зустрічі була дуже затишна атмосфера. Я приємно провела час із колективом і вже чекаю наступних посиденьок разом!

Мабуть, саме ці прості й щирі слова найкраще пояснюють, чому «колосисти» так бережуть свої традиції.

Не лише сцена об'єднує, бо народний ансамбль пісні і танцю «Колос» — це не тільки репетиції, концерти, гастролі та творчі здобутки, це ще й особлива школа людських стосунків, де вчаться підтримувати одне одного, відчувати плече товариша, радіти спільним успіхам і цінувати миті, проведені разом. Саме тому осіння зустріч на Дідорівці — не просто відпочинок на природі, а ще одна сторінка великої історії колективу, яку щороку пишуть його учасники.

І, можливо, через багато років сьогоднішні першокурсники так само розповідатимуть уже своїм дітям про перші репетиції, перші виступи, перших друзів і ту особливу осінь, коли вони по-справжньому відчули себе частиною «Колосу», бо сила мистецького колективу вимірюється не лише оплесками в концертній залі, а й тим, скільки тепла залишається між людьми, коли згасають сценічні софіти.

Учасники ансамблю висловлюють щиру вдячність адміністрації НУБіП України, ректору Вадиму Анатолійовичу Ткачуку, кафедрі культурології та керівникам ансамблю за підтримку студентської творчості, сприяння розвитку мистецького життя університету й збереження багаторічних традицій «Колосу».