Музика як одкровення ( відкрите заняття завідувача кафедри культурології Ірини Майданюк)

Етнокультура українців таїть у собі глибокі філософські думки та високі ідеї. Все це потрібно, як висловився С. Килимник, ″розмотати, відкрити, дослідити″. Студентам НУБіП України пощастило: вони можуть це зробити якщо не повністю, то хоча б частково, адже вивчають курс «Етнокультурологія», який

дозволяє не втратити, не загубити, а зберегти те, що так ретельно берегли і розвивали наші прабатьки для блага прийдешніх поколінь. Ще у ″Велесовій книзі″ сказано: ″Усе йде по колу, тому ми повинні знати своє минуле″.

Так, не знаючи минулого, не можна заглянути у майбутнє. Про це йдеться на кожному занятті з етнокультурології, тому здобувачі освіти завжди є активними учасниками ( і переможцями!) студентських олімпіад і конкурсів наукових робіт з історії культури та етнокультурології. Саме із нагородження цьогорічних переможців 1-го етапу розпочалося заняття, яке проводила для першокурсників спеціальності «Міжнародні відносини» завідувач кафедри культурології доктор філософських наук Ірина Зіновіївна Майданюк. Дипломи отримали Дар'я Критович, Назар Клос і Анастася Йосипенко – і їх щиро вітали одногрупники і присутні на заняття викладачі кафедри культурології.

А потім усі разом поринули у світ української музики, яка, на думку Людвіга ван Бетховена, є « одкровення більш високе, ніж мудрість і філософія».

Спочатку було трохи ( зовсім трохи, бо часу обмаль) історії становлення української музики: від витоків, через музичну культуру Київської Русі, культову й світську музику – до десятки кращих українських композиторів і їх творів. Звучали уривки «Щедрика» Миколи Леонтовича, етюди у формі старовинних українських танців Віктора Косенка, хорового концерту Максима Березовського, «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, клавіоної сонати Дмитра Бортнянського, гагілок Сидора Людкевича, симфоній Левка Ревуцького і Бориса Лятошинського, «Мелодії» Мирослава Скорика, «Тараса Бульби» Миколи Лисенка… Слухали із захопленням – і дивувалися розмаїттю стилів, жанрів і талантів!

Дещо пізніше зосередили увагу на українських народних інструментах, на їх традиційному звучанні і на сучасних можливостях.

Та найцікавішим, напевно, став інтерактив: на екрані - Національний академічний оркестр народних інструментів України, який є своєрідною лабораторією, де плекаються традиції та звичаї українського виконання на народних інструментах від старовини до сьогодення, виконує відому мелодію із фільму «Місія нездійсненна», а присутні розпізнають народні інструменти, про які щойно чули і які слухали. Або ж: ансамбль бандуристів виконує світові хіти – і знову ж їх потрібно впізнати.

т

А ще було про « Шпилястих кобзарів», «ДахаБраху», ONUKA… Час збіг швидко, хотілося продовжити, адже правий був Я. Чепіга, коли писав, що ″розвиток молодого покоління сполучено з розвитком нації, як молодий паросток із своїм матернім деревом. ... Нове покоління, як парость, живиться тим, що дає йому національність. Втративши зв’язки із рідною культурою, людина обов`язково позбудеться частини своїх здібностей. А зоставшись в чужій нації, в чужій культурі, не дасть того, що змогла б дати в своїй рідній″. Залишилося переконання: мабутні міжнародники – студенти НУБіП зможуть дати багато своїй нації і, разом з тим, поважатимуть інші нації, цікавитимуться їх життям, навчаться шукати і знаходити у вселюдській культурі ті скарби художні, наукові і моральні, які можуть стати їм найріднішими, бо не нав’язані збоку, а органічно прищеплені до душі, про що так мріяла відома українська педагогиня Софія Русова.