Провідництво в освіті України: теоретичні основи та практичні вектори розвитку
17 жовтня на Вченій раді гуманітарно-педагогічного факультету професор кафедри управління та освітніх технологій, гарант освітньо-професійної програми «Управління закладом освіти» – Ірина ШУМІЛОВА виступила з науковою доповіддю на тему «Провідництво в освіті України».
Провідництво актуальне не лише в політичному чи бізнес-середовищі, а головне потрібне в освіті, громадському секторі, волонтерських ініціативах, молодіжних рухах і навіть у повсякденному житті. Молодь шукає орієнтири, на які може рівнятись. Спільноти потребують сильних, відповідальних та моральних лідерів. Саме тому роздуми про те, що означає бути провідником, які якості для цього потрібні, та як розвивати у собі ці риси – мають надзвичайне науково-практичне значення.
У сучасному українському освітньому просторі відбуваються глибокі трансформації – змінюються навчальні програми, технології навчання, роль і місце педагога та керівника, а також очікування суспільства від освіти. Сфера освіти України перебуває під впливом глобалізаційних викликів, цифровізації, зростання ролі громадянського суспільства, а також внутрішніх реформ і модернізації. У такому контексті стає критичною потреба не лише в управлінні освітніми процесами, але й у формуванні нового стилю керівництва – стилю, який би відповідав вимогам часу, орієнтувався на розвиток, інновацію, лідерство. Провідництво це завжди про національну ідею як постійно актуальну і незмінну сутність, що формує систему світоглядної мотивації, цінностей та мислення як кожного громадянина, так і нації в цілому. Провідництво в освіті України завжди носить націоцентристський характер.
У цьому контексті поняття «провідництво в освіті» набуває особливої значущості. Дослідження показують, що провідництво – як феномен управління в системі освіти – дозволяє здійснювати не просто адміністративне керівництво, а створювати стратегічне бачення, надихати до змін, вести освітню спільноту за межі звичних рамок. Провідництво в освіті включає активну генерацію нових підходів, зміну парадигм, створення умов для самостійності та творчості учасників освітнього процесу.
Українська специфіка провідництва відображає етнокультурні, історичні, соціально‑управлінські особливості освітньої системи. Наприклад, поняття «провід» та «провідництво», яке досліджували автори, науковці-дослідники, має коріння в національній освітній традиції і водночас відкриває нові горизонти для модернізації. Отже, тема має не лише теоретичне, а й практикоуправлінське значення: для керівників закладів освіти, викладачів, освітніх менеджерів, методистів – тобто для тих, хто бере участь у зміні освітньої системи «зсередини». В умовах невизначеності, швидких змін і високих вимог до якості освіти здатність бути «провідником» – вести, змінювати, трансформувати – є частиною успішної стратегії розвитку освітньої установи.
Обрана тема наукової доповіді «Провідництво в освіті України» є вкрай актуальною: відображає запит сучасного освітнього простору на нові управлінські та лідерські практики, розкриває потенціал для модернізації, розвитку людських і організаційних ресурсів освіти, а також спрямована на вироблення стратегій підвищення ефективності освітніх закладів в умовах змін.
Метою наукової доповіді стало теоретичне обґрунтування та емпіричне осмислення феномену провідництва в освіті України – з акцентом на його сутність, специфіку, рівні та практичні прояви в сучасній системі освіти – а також вироблення ознак і рекомендацій для формування культури провідництва у керівників і педагогічних працівників системи освіти.
Вивчення провідництва в освіті надає можливість науковцям дослідити життєпис українського проводу – національних провідників освіти, культури, науки. Людей, які представляють українську національну еліту. І не важливо за яких часів. Чи то за часів відміни кріпацтва. Чи то за часів першої світової, або другої світової війн. Головне – саме провідникам належить ідея національного проводу в історії України. І саме наша Новітня історія, а головне знання цієї історії закладає в свідомості українця ту життєдайну силу, яка дозволяє творити своє життя, відчувати гордість і опору – фундамент буденності життєтворчості, як власної долі, так і держави України.
Ірина ШУМІЛОВА підкреслила багатоаспектність провідництва в освіті України. А також зазначила, що без національної ідеї жоден народ не може нормально жити і розвиватись. Поняття «провід», «провідництво» носять автохтонний характер. Автохтонність означає приналежність до території. Отже до землі. До української землі.
Так, у міжнародному контексті прикладом слугує робота соціально-психологічної служби Guidance у США. У США широко застосовується модель соціально-психологічної служби «Guidance», що дослівно перекладається як «провідництво» або «супровід». Ця система є важливою складовою освітнього середовища й відіграє роль інституціоналізованої провідницької діяльності, яка об’єднує потенційні ресурси суспільства для сприяння гармонійному розвитку особистості.
У межах цієї моделі здійснюється інтеграція зусиль сім’ї, школи, громади та церкви – ключових соціальних інститутів, які впливають на становлення особистості. Guidance-система створює умови для масової соціальної адаптації (первинної соціалізації), забезпечуючи підтримку учнів і молоді в подоланні життєвих труднощів, прийнятті важливих рішень, формуванні життєвих стратегій. Вона також спрямована на допомогу особистості у самореалізації, зокрема в розкритті потенціалу за моделлю «self made man» (у перекладі – «людина, яка зробила себе сама»), що є одним із ключових наративів американської культури.
Ця практика показує ефективність провідницьких підходів у контексті комплексної взаємодії між різними суб’єктами соціалізації. Вона підтверджує, що провідництво – це не лише управління чи наставництво, а ціннісна і стратегічна взаємодія з метою розвитку як особистості, громади, так суспільства в цілому. В Україні, такий досвід може бути адаптований через створення інтегрованих освітньо-соціальних програм, де керівники, педагоги й громада діятимуть як провідники змін – не лише в межах шкільного простору, а й у ширшому соціальному середовищі.
Українська ідентичність поняття провідництва
Поняття «провідництво» має винятково українське походження й не має повного аналога в жодній іншій мові. На відміну від загальновживаних понять «лідерство», «керівництво», «наставництво», термін «провідництво» має автохтонний, тобто корінний, самобутній характер, що глибоко вкорінений у духовно-культурній та історичній традиції українського народу.
Цей термін не є калькою з англомовного leadership, а має свою унікальну семантику. В англомовній конотації Guidans of educatione. Провідник (Guidans) – це не просто той, хто очолює, а той, хто веде спільноту через випробування, хто є виразником її волі, національних цінностей і прагнень. Таке розуміння провідництва відображене у творах класиків української літератури – Тараса Шевченка, Івана Котляревського.
Таким чином, провідництво в українській традиції – це глибоко культурно забарвлений, духовно відповідальний феномен, який поєднує в собі управлінську, моральну й національно-визвольну функції.
На відміну від раціонально-технократичного лідерства західного зразка, українське провідництво спирається на довіру, жертовність, моральну висоту, а не лише на компетенції та успіх. Його витоки – у визвольному русі, народному наставництві, культурі громади. У практичному контексті освіти поняття провідництва дозволяє виховувати не просто менеджерів чи адміністраторів, а вихователів духу, натхненників змін, які формують середовище довіри, розвитку і співтворчості.
Отже, «провід це та соціальна ідея, яка б могла нас поєднати не лише в освіті, а і в культурі, мистецтві, історії, політиці тощо» – зазначила професор кафедри управління та освітніх технологій Ірина ШУМІЛОВА.
Таким чином, дослідження теми «Провідництво в освіті України» має високу наукову й прикладну значущість: воно дозволяє теоретично обґрунтувати український феномен та виробити практичні підходи для зміцнення ефективності управління освітніми установами, підвищення їх спроможності до сталого розвитку й інновацій в освіті.