Кафедра соціальної роботи та реабілітації в часи війни: рефлексії, емоції, вчинки – все до скарбнички перемоги

 Здається, за насиченістю подій та напруженням емоцій і почуттів ці п’ять тижнів війни у часовому вимірі можна прирівняти до року. Настільки стресовим, надзвичайним і абсурдним виявилось все, що відбувається зараз із нами, нашими близькими, усіма українцями, з нашими містами і нашою Україною! Проте поки мозок шукає раціональних пояснень, а організм від стадії дистресу рухається до адаптації, серце (недарма ж ми з вами кордоцентрична нація!) вже вибудовує свою відповідь на все, що відбувається, і спонукає кожного свідомого українця діяти. І ми намагаємось у міру своїх сил щось зробити для нашої перемоги, заради тих хлопців, про яких пишуть таке: «Якщо Бог носить форму, то це форма ЗСУ», заради тих людей, які потрапили в страшну біду – втратили близьких, домівку, не можуть поки повернутись на свою маленьку батьківщину.
Науково-педагогічні працівники кафедри соціальної роботи та реабілітації теж долучились до волонтерського руху. Враховуючи необхідність забезпечити безпеку кожного нашого викладача у воєнний час, у цьому дописі немає імен і прізвищ наших колег. Проте є їхні думки та благородні вчинки.

НПП 1: «Відправили 30 тис грн. та два рюкзаки з амуніцією (+ по два шоломи та бронежилети) для наших захисників».

НПП 2: «ХХІ століття, навіть у найстрашнішому сні не можна було уявити про війну, проте вона прийшла в кожну українську сім'ю. Сказати що це страшно – взагалі нічого не сказати. Коли перший раз було почуто вибух, до свідомості це не дійшло. Страшно, коли ти бачиш голодних і переляканих людей у підвалах, на землі, в городі... Перша поїздка з волонтерами була в N. Це пекло на землі. Проте, коли забирали людей, багато хто боявся від'їжджати. А один чоловік сказав: «Тут мій дім. Я звідси нікуди не поїду. Хай я тут краще помру». Так воно, на жаль, і сталось. Нині розвозимо кожного дня продукти та ліки тим, хто цього потребує».

НПП 3: «Відчуваю себе корисним, беручи участь у зборі продуктів харчування та одягу для переселенців; коли займаюсь заготовкою смужок тканини для плетіння маскувальних сіток; коли беру участь у зборі коштів на підтримку ЗСУ та гуманітарну допомогу (рахунок Національного банку, Благодійний фонд Сергія Притули, приватні рахунки для збору коштів для придбання бронежилетів, тепловізорів та ін., для лікування поранених, рахунки для допомоги тваринам)».

НПП 4: «Я від 27 лютого є волонтером добровольчого утворення територіальної оборони в своєму районі. З 11 березня офіційно волонтерю як медпрацівник».
НПП 5: «Волонтерю у благодійному фонді «Людина» https://human.org.ua/komanda/. Займаюся сектором організаційно-контрольної діяльності, разом із колегами надаю гуманітарну допомогу українцям, які її потребують. Оскільки я в теробороні НУБіП України – регулярно чергую в нашому університеті».

НПП 6: «Після занять долучаюся до тієї роботи, де потрібна допомога: ліпимо смачні вареники та пельмені для військових, тероборони; допомагаю людям, які потребують евакуації; займаюся з дітками, батьки яких працюють; плету маскувальні сітки; перераховую кошти на ЗСУ; поширюю важливу інформацію у соціальних мережах; підтримую «бойовий дух» рідних, знайомих, друзів».
НПП 7: «Працюю у групі волонтерів, розвозимо гумдопомогу (одяг, їжу, ліки, засоби гігієни) для сімей із дітьми, особам похилого віку, внутрішньо переміщеним особам із тимчасово окупованих територій, готуємо гарячі обіди для воїнів ЗСУ та ТРО, плетемо маскувальні сітки, надаємо психологічні консультації для зняття синдрому страху та посттравматичного синдрому. Для діток проводимо розвивальні заняття та ігри в сховищах. Миру всім! Все буде Україна!»

Сьогодні викладачі кафедри, місією якої є підготовка фахівців, здатних допомагати людям у складних життєвих обставинах (а війна – ще й яка жахлива життєва обставина!), виявляють свої найкращі людські і професійні якості, подаючи приклади людяності, відповідальності і мужності своїм студентам та надихаючи їх на майбутнє, життя і весну. Бо весна, як відомо, обов’язково буде. І обов’язково, мирна. Так, як крізь мертвий асфальт та бездушну груду каміння пробиває свій шлях живий зелений пагін навесні, так і український народ впорається з мордором та проторує свій шлях до перемоги. І кожен із нас є частиною цього невпинного і невблаганного руху до мети.

Альона Альтанова
старший викладач кафедри соціальної роботи та реабілітації