Соціальне підприємництво у моєму місті, або як першокурсники спеціальності «Соціальна робота» застосовують здобуті в НУБІП знання на практиці

     Про що мріють молоді люди з інвалідністю? Які проблеми їх хвилюють? Які ідеї надихають? Як вирішуються ці соціальні проблеми в моєму рідному місті? Усі ці роздуми спонукали мене, студентку першого курсу спеціальності «Соціальна робота», провести невеличке дослідження. Тим більше, що за попередні кілька осінніх місяців вже здобутий певний багаж теоретичних знань, який одразу ж хочеться застосувати на практиці. Адже тепер ми дивимось на проблеми людей і наше оточення під новим, професійним кутом зору. Про все це буде моя подальша розповідь.

     Нещодавно у місті Новограді-Волинському Житомирської області відкрилося соціальне кафе «Mango». Хотілося б зазначити, що це перший соціальний проєкт. Тут панує приємна та світла атмосфера, затишно, по-домашньому.

     Особливістю закладу є те, що тут працюють і обслуговують клієнтів люди з інвалідністю – ввічливі, стримані, інтелігентні. Хочу акцентувати увагу на тому, що ці люди нічим не відрізняються від нас: вони можуть бути такими ж ініціативними та креативними, здатними не лише змінювати своє життя на краще, але й на своєму прикладі надихати та доводити те, що все можливо.

     Одним із важливих завдань цього проєкту є благодійність: з кожного замовлення відраховується певна сума на лікування або реабілітацію хворих діток, а також людей, які цього потребують. Щомісяця заклад допомагає новій людині.

     Неодноразово організовуються майстер-класи для дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей. Наприклад, тематикою останнього майстер-класу були приготування піци та прикрашання печива. Такі заходи заспокоюють, мотивують, дозволяють весело провести час. Отримувати шалену віддачу у вигляді щирих посмішок діток – прекрасно!

     Нині в Україні понад 2,7 млн осіб – люди з інвалідністю, яких часто некоректно називають «з обмеженими можливостями» . А чи не ми обмежуємо ці можливості? Для них важливо жити, відчувати себе потрібними, бути в суспільстві, реалізувати себе професійно, мати вільний доступ до робочих місць, отримуючи гідну заробітну плату, а ми, суспільство в цілому і найближче оточення, повинні тільки сприяти їм в цьому. Задумавшись над цим, я завітала до «Mango» на каву і мені випала гарна можливість поспілкуватися з персоналом.

     Анна та Рима працюють офіціантами, Олександр – помічник офіціанта, Святослав – помічник кухаря, а Олександр – охоронець. Я дізналася про те, що це їх перше робоче місце. Найбільше переймалися вони тим, що досить довго не могли себе реалізувати, опинившись поза соціумом. Коли з’явилася така можливість, вже за декілька місяців адаптації їх життя змінилося на краще. Спілкування, зайнятість по 4 години в колективі, усвідомлення того, що ти потрібен, все більше надихає їх зараз! Я щиро раділа їхнім емоціям – це відчуття, яке я не зможу ні з чим порівняти. Взамін такої теплої зустрічі, я запропонувала свою допомогу в організації і проведенні майбутніх заходів.
     Хочеться, щоб кожна людина відчувала себе потрібною та корисною суспільству. Девіз, який мені відгукнувся – «Маємо рівні права, формуємо рівні можливості». Після таких спостережень і спілкування, я переконана в тому, що недаремно обрала спеціальність «Соціальна робота», адже хочу допомагати людям бути трішечки щасливішими в цьому світі.

Ангеліна Ничипорук,
студентка групи СР-21002б спеціальності «Соціальна робота»