Інтерв'ю Сергія Зібцева про участь у Міжнародному конгресі «Дослідження лісів та співробітництво задля сталого розвитку»

August 15, 2019
Київ, НУБіП України

Що презентує Україна на конгресі Міжнародної спілки лісових дослідних організацій у Бразилії?

З 29 вересня до 5 жовтня у бразильському місті Курітіба відбудеться визначна для лісового сектору подія – Міжнародний конгрес «Дослідження лісів та співробітництво задля сталого розвитку». Організатор – Міжнародна спілка лісових дослідних організацій, заснована у 1892 році. Перший конгрес проходив через рік після створення спілки – у Відні (Австрія). Остання ж зустріч провідних фахівців лісової галузі відбулася у 2014 році у Солт-Лейк-Сіті (США).

Міжнародна спілка лісових дослідних організацій нині нагадує глобальну мережу різних інституцій, до якої входить 15 тисяч учених зі 126 країн світу. Програма майбутнього конгресу включає п’ять ключових тем, які обговорюватимуть науковці: ліси для людей; ліси та зміни клімату; ліси та лісова продукція для «зеленого» майбутнього; біорізноманіття, екосистемні сервіси та біологічні інвазії; ліси у взаємодії з ґрунтами та водою.

Україну цього разу представлятимуть кілька вчених, один з яких – Сергій Зібцев, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри лісівництва Національного університету біоресурсів і природокористування України та керівник Східноєвропейського регіонального центру моніторингу пожеж. Із якими дослідженнями та напрацюваннями їде Україна на Міжнародний лісовий конгрес та які уроки має взяти з нього – детальніше у розмові з науковцем.

– Сергію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, про роль лісового конгресу у контексті сьогоднішніх проблем лісового сектору.

– Цього року відбудеться 25 – ювілейний – лісовий конгрес. Міжнародна спілка лісових дослідних організацій – це неурядова, але дуже потужна організація. Зараз складається ситуація так, що ключові рішення для світу приймають не уряди, а саме неурядові організації, приміром, ООН, ЮНЕСКО. Виникла спілка 127 років тому, уявіть, що вже тоді усвідомлювали необхідність збереження лісів. Хоча ще не було, власне, розуміння, яке значення мають ліси для нас та для довкілля. Поступово спілка стала дуже потужною. Тоді провели перший конгрес. Зазвичай, він проводиться раз на п’ять років.

Це надзвичайно велика та важлива подія, не кожна країна здатна провести її у себе. Для цього треба мати розвинену економіку та відповідну інфраструктуру. Україна навіть не пропонувала організувати таку зустріч. Це подія на зразок Євробачення, треба мати конгрес-центри, де буде паралельно проходити 70–80 засідань, три-чотири великі пленарні зали на тисячу осіб. Я бував на конгресі у Солт-Лейк-Сіті та Сеулі, по суті у тих містах, які свого часу проводили у себе олімпійські ігри.

Наступний конгрес вирішили проводити у Бразилії, це вперше обрано країну Латинської Америки. Адже функція бразильських лісів для всього світу надзвичайна. Це біорізноманіття та вуглець передусім. Але зараз уряд Бразилії займає позицію, що забезпечуючи світ такими благами, натомість нічого не отримує. Тому мусять рубати ліси, а кошти спрямовувати на економіку країни. Міжнародні організації наполягають на тому, що ліси треба охороняти та раціональніше ними користуватися.

Загалом, до участі у конгресі долучаються лісові університети, лісові лабораторії, лісові науково-дослідні інститути, неурядові організації, але переважно йде мова про виконані у лісовій галузі дослідження. Дві-три тисячі науковців збираються разом, щоб визначити, в якому стані ліси та дослідження про них.

– Які доповіді Ви нині готуєте для конгресу?

– Мій колега Іван Лакида представить доповідь про екосистемні сервіси. Я готуватиму дві доповіді. Одна стосуватиметься ведення лісового господарства у Зоні відчуження і забруднення стронцієм лісів Зони відчуження. Друга тема – про охорону лісів від пожеж у Чорнобилі, у зоні проведення Операцій об’єднаних сил та у кризових регіонах України, наприклад, на Херсонщині, де розташована єдина у Європі пустеля – Олешківські піски. Херсон – місто обласного значення, де мешкає 300–400 тисяч населення, якщо пустелю не втримати, то вона загрожує багатьом сільськогосподарським виробникам.

Оскільки у Регіональному Схыдноэвропейському центрі моніторингу пожеж ми залучили багато донорів на вирішення проблеми пожеж у Чорнобильській зоні відчуження, це ОБСЄ, Рада Європи, Лісова служба США, ООН, Глобальний екологічний фонд, то, відповідно, скоординували всі зусилля, щоб збудувати більш-менш всебічну систему гасіння та запобігання пожежам у Зоні відчуження. Найголовніше, що зроблено на сьогодні, – оцінено ризики у будь-якій частині Зони відчуження у разі виникнення пожеж, відповідно, розписані пріоритетні заходи, щоб їх уникати. Єдине, що Уряд не дуже прислухається до рекомендації міжнародних організацій, намагається вести свою політику. Кожне відомство має власне бачення у веденні лісового господарства, але при цьому не цікавляться думкою та дослідженнями вчених.

– Чим, зазвичай, завершується зустріч міжнародних учених-лісознавців?

– Традиційно після конгресу готуються рекомендації для всього світу стосовно подальших напрямків досліджень, щоб правильно управляти лісам, досягнути сталості лісоуправління. Тому що ведення лісового господарства повинно базуватися на наукових дослідженнях. Першим іде дослідник, а за ним приходить лісівник, який проводить рубки, відтворення лісів, охорону лісів від пожеж на базі наукових рекомендацій. Насправді, за п’ять років від минулого конгресу ситуація з українськими лісами значно погіршилася. Зараз актуально досліджувати, чому всихають ліси України, чи це тільки наша тенденція, чи східноєвропейська, чи світова?

У теорії наше Міністерство освіти та науки, а я не певен, що там знають про цей конгрес, повинно ознайомитись із цими рекомендаціями та включити у перелік пріоритетних наукових досліджень для фінансування. Приміром, є проблема з наближенням лісівництва до природи, таких досліджень треба проводити значно більше, ніж нині. Але мені складно уявити, що така тема могла б профінансуватися Міносвіти. Відповідно, Держлісагентство таких досліджень не має і теж не може фінансувати. Ми сподіваємося у таких випадках на гранти. Але інші країни пояснюють, що наші ліси – це наші проблеми, ніхто не хоче фінансувати те, що має робити Уряд.

Якщо це проблема транскордонна, приміром, дослідження, пов’язані з Чорнобилем, тут ситуація інша. Нам допомагає фінансувати такі наукові проекти Білорусь. Та якщо це суто національна проблема, яка ніяким чином не впливає на Європу, фінансування знайти тяжче. Але все одно важливо, щоб міжнародна організація за межами України констатувала необхідність певних досліджень, у тому числі, в Україні. Це потім допомагає нашим науковцям звертати увагу Уряду на певні проблеми, бо ліси – для всіх, не лише для лісівників. А наука, управління та виконавці мають бути однією командою.

– Оскільки йдеться про питання державної ваги, чи їдуть разом із Вами на конгрес представники Уряду?

– На жаль, ні. Від інших країн на конгрес приїжджають міністри, заступники міністрів. Бо там науковці готують рекомендації, а уряд їх впроваджує. А наші проблеми, ось ці 415 тисяч га всохлих лісів, – це результат невиконання рекомендацій науковців десятиліттями. Є модель ведення господарства, яка не враховує біологію лісу, ландшафти, населення, ліси просто відтворюються, і змінити цю модель складно. Виробники звертаються до науковців – що робити? Але ще десять років тому вчені готували свої рекомендації, що не можна створювати монокультури, що треба робити ведення лісівництва ближчим до природи. Ліс повинен бути частиною довкілля. Для цього треба приймати системні рішення. До того ж, нам заважає наше застаріле законодавство. У нас немає серйозної лісової науки, ми відстали від світу на років 30–40.

– Як Україна долучилася до цієї міжнародної ініціативи?

– Я був уперше запрошений на таку конференцію у 2010 році. Якщо не помиляюся, до того Україна не брала у цьому участі. Зізнаюся, цього разу не планував їхати, але отримав запрошення від організаторів. Виникло питання – хто профінансує поїздку. Організатори взяли витрати на себе, бо вони зацікавлені у наших доповідях, щоб були опубліковані результати досліджень. У даному разі японці фінансують участь українських учених, це зрозуміло, бо їм потрібна публікація про Чорнобиль, а так ліси наші мало кого хвилюють. Бо це, передусім, наші ресурси.

– З якими проблемами приїжджають іноземні делегації на конгрес, чим вони відрізняються від українських?

– Розглядаються такі речі як: ГМО в лісах, чи треба нам їх впроваджувати та як, інтродуковані види, якщо якісь породи гинуть, чи треба вводити нові, як ліси можуть компенсувати забруднення атмосфери викидами СО2, як ліси можуть захистити океани, як нам зменшити пожежі в лісах, як лісам забезпечити якість води для людства, тобто як вести лісове господарство, щоб не тільки деревина заготовлялась, а ще й забезпечувала якість питної води – у нас це взагалі поки ідея неприйнятна.

У світі лісове господарство розглядається як вирішення екологічних та економічних завдань. У нашому Лісовому кодексі теж так написано. Але якщо приїхати на будь-яке державне підприємство, треба ще пошукати, де ж ті екологічні завдання вирішуються. Ліси, звісно, відтворюються, але загалом ми далеко від тих проблем, які вирішуються у світі. Лісівники ж працюють для наших дітей, тому які ліси ми залишимо, така й буде вода, повітря та біорізноманіття.

Інна ПОГОРІЛА,
Газета “Природа і суспільство”

comments powered by Disqus
Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій