Гуртківці обговорили проблеми антропоцентризму у поглядах мислителів XV-ХХІ ст.

29 вересня 2021 р. члени гуртка "Історія вчень про державу і право" зібралися на своє чергове засідання.

Темою дискусії засідання була людина, а саме:  Людина - суспільна істота.  Антропоцентризм в поглядах мислителів ХV-XXI  ст. Під час засідання керівниця гуртка Людмила Протосавіцька  розповіла,  що  хтось із мудрих сказав, що найбільша розкіш на землі – це розкіш людського спілкування. Це справді так. Навіть ми, ще зовсім молоді юнаки і дівчата, добре знаємо, як погано бути самотнім. Мабуть, людина народжується суспільною істотою. І немовля посміхається, коли бачить когось біля себе.

Ми всі суспільні істоти. У цьому наше щастя, і це породжує наші проблеми. Здавалося б, звідки ці проблеми? Так, ми суспільні, але ж в кожному а нас живе індивідуаліст, який примушує постійно турбуватися про свої інтереси, свою користь. Добре, коли індивідуалізм не виходить за межі нормального, об’єктивного ставлення до себе. Але якщо цю межу перейти, стверджується егоїзм, який стирає Суспільну природу людини. Вона поступово забуває, що поряд є люди, яких треба поважати, з якими треба рахуватися. Щоб жити у суспільстві, слід правильно спілкуватися.

До дискусії долучилися члени гуртка. В ході засідання було з'ясовано, З точки зору і повсякденного (побутового), і наукового (доктринального) мислення, поняття «людина» достатньо давно позиціонується у мисленні як неоднозначне. Уже в німецькій класичній філософії з’являється в розробленому виді поняття людини як родової істоти. Наголошується на тому, що поняття «людина» є подвійним: по-перше, за його допомогою ми мислимо про людину як про родову істоту по-друге, – як про будь-якого конкретного індивіда.

Сьогодні наближення до істини при з’ясуванні природи людини однозначно припускає бачення багатомірності цієї природи, врахування «тілесно-душевно-духовної організації» людини. Але зрозуміло, що шлях до істини при з’ясуванні природи людини має починатись із формування найпростіших, елементарних уявлень про людину як «вищий ступінь живих організмів на Землі». У першому наближенні (матеріалістичному) необхідно бачити, що людина – це «біосоціальна істота». Кожна – особливо доросла –людина є учасником (суб’єктом) суспільного життя, «частинкою» соціуму. Тому вона являє собою істоту біосоціальну.

 Соціальне в людині відображається поняттям «особистість». Сполучною ланкою між поняттями «людина» і «суспільство» є поняття особистості. В українській літературній мові при тлумаченні терміна «особистість» завжди наголошується на тому, що під особистістю насамперед слід розуміти конкретну людину у світлі характеристики її соціальних якостей. Особистість (як синоніми можуть використовуватись терміни «особа», «індивідуальність») – це: а) конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки і т. ін.; б) людина як носій яких-небудь властивостей.

Нерідко поряд із поняттями «людина» і «особистість» вживається і термін «індивід». Індивід (або «індивідуум» – від лат. «individuum» неподільний) – це людина, що розуміється як самостійна істота, котра має розум, може розпоряджатися собою, але одночасно у зовнішніх відносинах вона є і носієм загальнолюдських достоїнств. Інакше кажучи, індивід – це одиничний представник людського роду, окремо взята людина безвідносно до її реальних антропологічних і соціальних особливостей. Людина, що народилась – індивід, але індивід, який ще не є людською індивідуальністю. Індивід стає індивідуальністю тоді, коли він перестає бути тільки «одиницею» людського роду і отримує відносну самостійність свого буття у суспільстві, стає особистістю.

Юридизація бачення особистості припускає її бачення як людини, що має у суспільстві автономне становище (статус) і відповідно до цього має певний комплекс прав, свобод, обов’язків. Тобто оскільки права і свободи людини являють собою її можливу поведінку, а «обов’язки» – належну поведінку, з огляду на зазначене і усе вищенаведене, можна говорити про те, що особистість – це людина, котра отримала розвиток у суспільстві, здатна до свідомої, вольової як можливої, так і належної поведінки. Визначень поняття особистості існує багато. Кожне з таких визначень відображає особливості тієї чи іншої суспільної науки. Приміром, філософська наука звертає увагу на те, що особистість – це людський індивід в аспекті його соціальних якостей, що формуються у процесі історично конкретних видів діяльності та суспільних відносин.

У текстах нормативно-правових актів законодавець нерідко використовує і поняття «громадянин», яке вказує на належність людини на правовій основі до певної держави, на існування певного зв’язку (юридичного) між конкретною людиною (особистістю) та даною державою. Зазначений зв’язок відображає категорія «громадянство». Громадянство – передумова наявності у людини (особистості) правового статусу громадянина (без громадянства буде інший статус). Громадянство – це членство в державі як формі організації суспільства, певний політико-правовий стан людини. Тобто з огляду на термінологію законодавства (ст. 1Закону України «Про громадянство України») громадянство являє собою стійкий правовий зв’язок людини (особистості) і держави, який виражається в їх взаємних правах і обов’язках. Таким чином, громадянин – це людина (особистість), яка має громадянство даної держави. Відповідна держава за формою правління є республікою. У монархіях терміну «громадянство» відповідає термін «підданство» (підданство – синонім поняття «громадянство» стосовно монархічних держав).

Сьогодні при визначенні поняття людини поряд із традиційним терміном «біосоціальна істота» нерідко використовується також термін «біопсихосоціальна істота», проте у змістовному плані їх характеристики збігаються. Під індивідом розуміється людина як відносно відокремлена соціальна одиниця певного соціуму. Юридизація бачення особистості припускає її розуміння як людини, котра отримала розвиток у суспільстві, здатна до свідомої, вольової як можливої, так і належної поведінки. Громадянин – спеціальна юридична категорія, яка вказує на існування у часі і просторі формально-юридичного зв’язку між конкретною людиною і державою

Загалом заняття було цікавим, жвавим. Всі з нетерпінням чекають на  нову зустріч  щоб поділитися результатами свого наукового пошуку.

Людмила Протосавіцька

керівниця студентського наукового гуртка

«Історія вчень про державу і право»