Про нас

Кафедра електротехніки, електромеханіки та електротехнологій бере свій початок з 1931 року. За понад 90 років діяльності кафедра зробила вагомий внесок у підготовку фахівців для енергетичної, електротехнічної та агропромислової галузей.
Кафедра є випусковою для здобувачів першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти за спеціальністю G3 «Електрична інженерія», а також здійснює підготовку здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня.
Освітня діяльність кафедри спрямована на формування сучасного інженера, здатного проєктувати, досліджувати, експлуатувати, діагностувати та модернізувати електричні системи й установки. Основні напрями охоплюють системи електроспоживання, енергоменеджмент і енергоаудит, АСКОЕ, SCADA, Smart Grid і Microgrid, відновлювану енергетику, електропривод, електромеханічні системи, автоматизацію та цифровізацію енергетичних процесів.
Наукова діяльність кафедри спрямована на підвищення енергоефективності, надійності та якості електропостачання, розвиток інтелектуальних систем управління електроспоживанням, моніторинг і прогнозування енергоспоживання, інтеграцію відновлюваних джерел енергії та накопичувачів, а також упровадження цифрових технологій у електричну інженерію. Важливою складовою є практична підготовка студентів, розвиток сучасної лабораторної бази та співпраця з підприємствами й міжнародними партнерами.

Положення про кафедру електротехніки, електромеханіки та електротехнологій

ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН РОЗВИТКУ кафедри електротехніки, електромеханіки та електротехнологій

Історія кафедри

Історія кафедри електротехніки,електромеханіки та електротехнологій

Історія кафедри електротехніки, електромеханіки та електротехнологій є невід’ємною складовою історії розвитку електрифікації аграрного виробництва та підготовки інженерних кадрів в Україні. Її становлення пов’язане з розвитком Київського інституту механізації і електрифікації сільського господарства та Київського сільськогосподарського інституту, а наукові та освітні традиції формувалися впродовж десятиліть завдяки праці відомих учених, педагогів, інженерів і їхніх учнів. Надалі ці традиції стали основою для розвитку сучасних напрямів електротехніки, електромеханіки, електроприводу, електротехнологій та експлуатації електрообладнання.

Початок історії одного з основних структурних осередків кафедри сягає 1931 року, коли при Київському інституті механізації і електрифікації сільського господарства була створена кафедра «Загальної електротехніки і електричних машин». Її організатором і першим завідувачем став професор Сергій Іванович Іноземцев, який одночасно виконував обов’язки першого декана факультету. Він керував кафедрою до початку війни, а після повернення інституту до мирної роботи знову очолював її у 1945–1951 роках. Професор С. І. Іноземцев був відомим ученим у галузі електричних машин, автором понад 60 наукових праць та одним із авторів перших в Україні підручників для підготовки інженерів-енергетиків сільського господарства.

У перші роки діяльності кафедра забезпечувала викладання широкого комплексу електротехнічних дисциплін: теоретичних основ електротехніки, загальної електротехніки, електричних машин, електричних вимірювань і технології електроматеріалів, електричних мереж та ліній електропередачі, електричних станцій і підстанцій, електроприводу та застосування електроенергії в сільському господарстві. До навчального процесу були залучені професори Л. Окулов, В. Васильєв, доценти М. Г. Гольдштейн, Б. С. Іноземцев, Г. Г. Кустовський, О. В. Орловський, викладачі В. С. Артемьєв, В. В. Коваленко, В. Г. Старинський, І. Н. Чоні та аспірант С. П. Бондаренко.

Важливою подією в розвитку електротехнічної освіти стало створення двох самостійних кафедр – «Електроприводу і застосування електрики в сільському господарстві» (1934 р.) та «Виробництва і розподілу електроенергії в сільському господарстві» (1937 р.). Водночас кафедра загальної електротехніки і електричних машин залишалася провідною кафедрою факультету. Уже в 1936 році вона здійснила перший випуск інженерів-електриків – близько 20 фахівців, а до початку війни кількість підготовлених інженерів досягла приблизно 100 осіб.

Паралельно формувалася і самостійна історія кафедри електроприводу та електротехнологій. У 1934 році кафедра «Електроприводу і застосування електроенергії в сільському господарстві» була створена для викладання спеціальних дисциплін майбутнім інженерам-електрикам факультету електрифікації сільського господарства. Першими її завідувачами були доценти А. В. Орловський, В. Г. Холмський та професор М. М. Васильєв. Основними дисциплінами стали електропривод, застосування електричної енергії, електричні мережі та лінії електропередачі, електричні станції і підстанції.

Війна стала важким випробуванням для колективу. Після евакуації інституту до Алма-Ати кафедра продовжила освітню та практичну діяльність. При її лабораторії була організована майстерня з ремонту електричних машин, яка згодом стала одним із важливих напрямів роботи. Значна частина викладачів пішла на фронт, серед них В. С. Баранецький, Б. А. Височин, А. А. Деркач, Б. С. Іноземцев, М. Є. Калекуст, О. С. Томан, І. Н. Чоні та інші. Після війни до роботи повернулися досвідчені викладачі, а разом із ними прийшло молоде покоління науковців, забезпечивши спадкоємність освітніх, методичних і наукових традицій. Післявоєнні десятиліття стали періодом інтенсивного формування наукових шкіл. У 1952–1956 роках кафедру електротехніки та електричних машин очолював доцент А. Д. Краверс, а з 1956 до 1973 року – доцент Б. С. Іноземцев.

Важливу роль у розвитку наукової роботи відіграв доктор технічних наук, професор В. Л. Іносов, який працював на кафедрі у 1953–1959 роках. Під його керівництвом були підготовлені та захищені кандидатські дисертації Б. С. Іноземцева, А. Н. Лучука, І. П. Притаки, В. Д. Проценка, В. М. Гайдука, Ю. Сала та інших учених.

Особливого розвитку наукова діяльність набула після приходу в 1969 році відомого вченого в галузі теорії електромагнітних полів, доктора технічних наук, професора О. В. Тозоні. На кафедрі сформувався новий напрям, пов’язаний із теорією та практикою проєктування електромагнітних перетворювачів енергії із застосуванням електронно-обчислювальних машин. Виконувалися дослідження з моделювання електромагнітних процесів індукційного нагрівання, електросепарації зерна та характеристик електричних машин. У цей період були захищені кандидатські дисертації, а також підготовлена докторська дисертація Б. С. Іноземцева, присвячена моделюванню та розрахункам електромагнітних полів у генераторах змінного струму із самозбудженням.

Одночасно на кафедрі електроприводу та електротехнологій розвивалися власні наукові школи. Однією з найважливіших стала наукова школа «Раціональне використання електроенергії», заснована професором С. П. Бондаренком у 1952 році. Її представники досліджували режими споживання електроенергії в сільськогосподарському виробництві, питання нормування енерговитрат, енергозбереження та прогнозування енергоспоживання. Послідовниками школи стали Л. П. Тищенко, І. І. Шарамок, Є. Л. Жулай, М. П. Салата, Г. М. Борщ та інші. Представниками школи підготовлено 11 кандидатів наук, видано 16 підручників і посібників, понад 80 наукових статей та отримано 65 патентів і авторських свідоцтв.

Другим потужним науковим напрямом стала школа «Автоматизація сільськогосподарського виробництва», заснована професором І. І. Мартиненком у 1962 році. Її дослідження були також спрямовані на визначення режимів роботи електротехнологічних систем, підвищення енергоефективності технологічних процесів, застосування електричних, магнітних та інших фізичних факторів у сільському господарстві. Учнями цієї школи стали професори Л. С. Червінський, А. І. Чміль, Л. Є. Никифорова, доцент Т. С. Книжка, старший викладач О. І. Романенко та інші. Школа підготувала 14 докторів і понад 60 кандидатів наук, її представниками опубліковано понад 20 монографій, понад 40 підручників і посібників, понад 1000 наукових статей та отримано понад 80 патентів і авторських свідоцтв.

Ще одним важливим напрямом стала наукова школа «Електротехнології в біотехнічних системах», започаткована професором Г. Є. Кістенем у 1966 році. Дослідження школи були присвячені впливу електричних, магнітних та електромагнітних полів на біологічні об’єкти, водні розчини і продукцію сільського господарства. Розроблялися технології передпосівної обробки насіння, тривалого зберігання продукції, електромагнітної та оптичної обробки. Науковцями школи підготовлено 2 доктори та 14 кандидатів наук, видано 14 монографій, 20 підручників і посібників, 3 галузеві стандарти України, понад 670 наукових статей та отримано 56 патентів і авторських свідоцтв.

У 1974–1980 роках у структурі кафедри електричних машин відбулися організаційні зміни, внаслідок яких на її базі функціонували окремі кафедри теоретичних основ електротехніки, електричних машин та експлуатації і ремонту електрообладнання. У 1981 році вони були знову об’єднані в єдину кафедру, яка отримала назву «Електричних машин і експлуатації електрообладнання». У 1980–2000 роках кафедру очолював доктор технічних наук, професор В. І. Мішин. У цей період сформувалися два важливі напрями досліджень: удосконалення трифазних асинхронних двигунів та підвищення надійності й ефективності апаратів керування.

Наукові дослідження професора В. І. Мішина були спрямовані на поліпшення енергетичних характеристик асинхронних двигунів із короткозамкненим ротором, зокрема шляхом удосконалення схем з’єднання обмоток статора та використання внутрішньої ємнісної компенсації реактивної потужності. У 1998 році на кафедрі була створена проблемна науково-дослідна лабораторія. Результатом її роботи стали близько 20 авторських свідоцтв і патентів та захист 8 кандидатських дисертацій. Інший напрям – дослідження надійності електричних апаратів керування та застосування нових композиційних контактних матеріалів – розвивав професор С. П. Коханівський. За цим напрямом було отримано близько 30 патентів і захищено 4 кандидатські дисертації. На кафедрі електроприводу та електротехнологій у різні роки її очолювали С. П. Бондаренко, В. С. Олійник, І. І. Мартиненко, Г. Є. Кістень, Є. Л. Жулай, Л. С. Червінський, О. М. Берека та А. І. Чміль. Така зміна поколінь керівників супроводжувалася розвитком освітніх програм і розширенням наукової тематики.

1949-1964 рр	1964-1969, 1974-1986 рр	1969-1974 рр	1986-1994 рр.
1994-2004 рр.	2004-2014 рр.	2014-2015 рр	2015-2018 рр

З 2000 року кафедру електричних машин і експлуатації електрообладнання очолював професор М. Т. Лут, який одночасно виконував функції декана факультету електрифікації та автоматизації сільського господарства. Цей період характеризувався активним впровадженням інформаційних технологій і сучасного технічного обладнання в освітній процес, а також розвитком наукового напряму, присвяченого науковим основам експлуатації електрообладнання в сільському господарстві. Значну увагу приділяли підготовці підручників, навчальних посібників і монографій.

З 2009 року кафедру електричних машин і експлуатації електрообладнання очолював доктор технічних наук, професор В. В. Василенко, який до цього тривалий час працював професором кафедри електропостачання сільського господарства. У цей період кафедра зберігала потужний кадровий потенціал та продовжувала розвивати освітню, методичну та науково-дослідну діяльність.

У 2011–2021 роках кафедру очолював доктор технічних наук, професор А. В. Жильцов. У цей період кафедра почала функціонувати під сучасною назвою – кафедра електротехніки, електромеханіки та електротехнологій. Основна увага в науковій роботі приділялася математичному моделюванню електротехнічних систем та їх елементів, дослідженню електромагнітних процесів, підвищенню енергоефективності та вдосконаленню експлуатації електрообладнання.

У 2021–2022 роках обов’язки завідувача кафедри виконував доцент І. П. Радько. У цей період одним із важливих напрямів науково-дослідної роботи кафедри були автоматизований облік енергоносіїв, енергоменеджмент, підвищення енергоефективності та вдосконалення експлуатації електрообладнання.

З 2022 року кафедру очолює кандидат технічних наук, доцент О. В. Окушко. Під його керівництвом продовжується розвиток освітньої та науково-дослідної діяльності кафедри, удосконалюється її матеріально-технічна база, розширюються напрями досліджень у галузях електротехніки, електромеханіки, електротехнологій, енергоменеджменту, моніторингу та прогнозування енергоспоживання.

Упродовж останніх двох десятиліть важливу роль у розвитку електротехнічної освіти НУБіП України відігравали колективи кафедри електричних машин і експлуатації електрообладнання та кафедри електроприводу та електротехнологій ім. проф. С. П. Бондаренка. Їхня діяльність забезпечила наступність наукових шкіл, розвиток освітніх програм і поступове формування сучасної кафедри електротехніки, електромеханіки та електротехнологій.

На кафедрі електричних машин і експлуатації електрообладнання у цей період працювали професори В. В. Василенко, Ю. М. Васьковський, В. І. Мішин, М. Т. Лут, С. П. Коханівський, А.В. Жильцов, І.П. Кондратенко, О.І. Щепотьев, доценти М. В. Брагіда, А.О. Березюк, В. В. Васюк,, В. В. Коробський, А. М. Мрачковський, Г.О. Мірських, В. А. Наливайко, О.В. Окушко, І. П. Радько, В. Г. Тракай, М. О. Чуєнко, Р.М. Чуєнко старші викладачі та асистенти, серед яких П. М. Ковтун, В. В. Гаврилюк, І. В. Кучеренко, Т. В. Щербак, М.В. Мархонь та інші викладачі. Значний внесок у розвиток електричних машин, електромеханіки, експлуатації та надійності електрообладнання зробили В. І. Мішин, С. П. Коханівський, М. Т. Лут, В. А. Наливайко, І. П. Радько, М.О. Чуєнко та їхні колеги.

Водночас кафедра електроприводу та електротехнологій ім. С.П. Бондаренка продовжувала традиції наукових шкіл С. П. Бондаренка та І.І. Мартиненка. У колективі працювали професори О.М. Берека, Л. С. Червінський, А.І. Чміль, Л. Є. Никифорова, доценти О. Ю. Синявський, Л.О. Сторожк, І. М. Голодний, Г. М. Борщ, П. В. Олійник, М.П. Салата, О.С. Марченко, Ю. М. Лавриненко, Б.М. Ковалишин, В. В. Савченко, С. М. Усенко, старші викладачі Т. С. Книжка, О.І. Романенко, а також інші науково-педагогічні та допоміжні працівники. Послідовниками наукової школи застосування електротехнологій в АПК були Л. С. Червінський, А. І. Чміль, Л. Є. Никифорова, Т. С. Книжка та О. І. Романенко.

Таким чином, упродовж останніх двадцяти років дві кафедри взаємодоповнювали одна одну, поєднуючи традиції електричних машин, електроприводу, електротехнологій та експлуатації електрообладнання. Саме ця кадрова та наукова спадкоємність стала основою сучасної кафедри електротехніки, електромеханіки та електротехнологій, яка сьогодні розвиває нові напрями електричної інженерії, систем електроспоживання, енергоефективності та цифрової енергетики.

Отже, сучасна кафедра електротехніки, електромеханіки та електротехнологій є результатом багаторічного розвитку цих наукових та освітніх традицій. Її історія – це історія послідовного переходу від фундаментальної електротехнічної підготовки до комплексного дослідження електротехнічних і електромеханічних систем, електроприводу, електротехнологій, електроспоживання та експлуатації електрообладнання. Основною цінністю кафедри залишається спадкоємність поколінь: наукові ідеї, започатковані професорами С.І. Іноземцевим, С.П. Бондаренком, І.І. Мартиненком, Г.Є. Кістенем, О.В. Тозоні, В.Л. Іносовим та їхніми послідовниками, отримують подальший розвиток у нових поколіннях викладачів і науковців.