Дубина Микола Іванович

народився 2 січня 1933 року на Волині. Семирічку закінчив у рідному селі Дідичі, а десятирічку в Олиці, районному містечку, славному своїми історичними пам'ятками, а ще героїчними революційно-визвольними традиціями. В його згадці назавжди лишився довгий битий шлях через хутори, повз ліс Базатарню, глибокі яри, колишні панські лани та фільварок. Шість кілометрів туди, шість назад і то пізно вночі (навчалися-бо старші класи в ті повоєнні роки в третю зміну: не вистачало приміщень) – скільки часу для роздумів і мріянь в ті неспокійні для Волині роки!

Важко сказати, що допомогло хлопцеві так щиро й глибоко полюбити літературу. Чи то мальовничі краєвиди навколо рідного села, згини спокійної, чистої Полтви, гупання бика від млина у місячні травневі ночі, дрімучі цуманські ліси, райдужні луки в поєднанні з давніми народними переказами й легендами, які чув змалечку, чи може велика жага до книги, яку постійно розвивала в ньому мати. Довгими зимовими вечорами, сидячи при каганці за гребінем, чи в липневім лісі під Мощаницею, куди щороку ходили збирати чорниці, а інколи й за серпом чи плугом на своїй смужці поля, розповідала вона сину і про героїчне минуле своєї землі, про гніт та поневолення, перенесені нею і її ровесниками в 20 – 30-і роки буремного ХХ-го століття, про наймитування в місцевих багатіїв та князів Радзивіллів, співала багато сумних пісень, з великою шаною говорила про Котляревського й Шевченка.

Як і інші діти волинських хліборобів, Микола Дубина мріяв про навчання у вузі – і вже з вересня 1950 року він – студент історико-філологічного факультету Львівського педінституту. Тут, у Львові, в умовах тоді неспокійного життя, він слухає лекції багатьох прекрасних навчителів – М. Возняка, І. Крип'якевича, І.Свєнціцького, П. Яременка, Я. Білоштана, В. Півторадні, Ф. Ткача та ін., відмінно навчається, очолює факультетську молодь, не вилазить з багатих львівських бібліотек, пробує свої сили в науці. На сторінках обласної періодики, в інститутських записках з'являються його вірші і перші праці та завеликі як для студента розвідки "Роман про сибірське село" (Г.Марков "Строговы") та "Світова велич Шевченка", відзначена премією на республіканському конкурсі студентських наукових робіт.

По закінченню інституту вчителює на Волині, віддає багато зусиль організації шкільної справи, а разом з тим продовжує літературно-критичні студії. Друком з'явились тоді широкі роздуми про твори О.Гаврилюка, С.Тудора, А.Малишка, Т.Масенка, ряд публіцистичних статей про культуру, життя краю та літературно-методичних розробок.

Щасливим для Миколи Дубини був 1959 рік: він став аспірантом кафедри історії української літератури Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, очолюваної відомим літературознавцем і прозаїком А. Іщуком. Для кандидатської дисертації обрав недосліджену тему, пов'язану зі становленням революційної поезії Західної України (1917 – 1929 pp.). Копітка робота над розшуками матеріалів, над вивченням раритетних і спецфондівських джерел, тогочасної періодики, мемуарних та епістолярних матеріалів дала можливість тоді молодому досліднику об'єктивно відтворити революційний процес 20-х років ХХ-го століття у Західній Україні, повернути літературі багато проскрибованих імен, злочинно викреслених українофобами з життя й літератури.

Працюючи на відповідальних посадах у Літвидаві, Президії АН України, у Київському університеті, Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України, Микола Дубина систематично публікує праці про мистецькі чари окремих письменників (М. Куліша, М. Ірчана, М. Тарновського, Іване Ле, Л.Серпіліна, М. Чернявського, А. Патруса-Карпатського, М. Олійника, О.Богачука, Б.Степанюка, П.Маха, Р.Іваничука, В.Гжицького) та із загальних питань розвитку української класичної й нової літератури. В них він зірко підмічає те нове, що відкрив у житті той чи інший митець, вміє розкрити своєрідність художницького хисту і тим самим допомогти читачеві краще, докладніше усвідомити роль певного митця в літературному процесі, його внесок у загальну творчу скарбницю. При чому ясність ідейно-естетичних позицій, вимогливість і безкомпромісність у боротьбі за високу художню якість творів літератури – ось що характерне для змісту й спрямування його літературно-критичних публікацій.

Значну увагу в 60-ті і наступних роках Микола іванович приділив вивченню літератури Західної України, внаслідок чого друком з'явилися літпортрети А. Крушельницького, А. Чайковського, Б. Лепкого, В.Бобинського, В. Гжицького, О.Гавридкжа, С.Масляка, А.Волощака, Мирослави Сопілки, А. Іванчука, І. Крушельницького, Власа Мизинця, К. Ткача, Антоніни Матулівни, Н. Затірахи, М. Марфієвича, Марії Слободівни, статті й нариси про літературну критику С. Тудора; публіцистику П. Козланюка, громадську й редакторську діяльність М.Ірчана тощо. Поглиблені й доопрацьовані вони згодом ввійшли до книги "Сурмачі возз'єднання", що її видав у 1976 році "Радянський письменник", а згодом в 2000 році ці та інші статті й нариси ввійшли до книги "Круті дороги повернення", видані у Військовому гуманітарному інституті та Дніпропетровську.

Велика заслуга Миколи Івановича Дубини і в тому, що він розшукав, підготував тексти, упорядкував та видав окремими книжками твори багатьох українських письменників. Йдеться про підготовлені ним двотомник творів А. Крушельницького, роман А. Чайковського "Олексій Корнієнко", "Поезії" та вибране "Гість з ночі" В. Бобинського, "Будинок здоров'я" С.Масляка, "Пісні про руки" І.Крушельницького, "Червону корсетку" Власа Мизинця, "До сонця" Мирослави Сопілки, "Добридень, оновлений краю!" М.Марфієвича, "З доріг" Ф.Малицького, "Пісня з Берези" О.Гаврилюка, "Поезії" Я.Кондри, М.Кічури, "Вибране" М.Калинчука, Ганни Жежко та ін. Ці книги одержали багату пресу. Про них схвально відгукувались і за кордоном.

Значний науковий інтерес мають праці дослідника, пов'язані з проблемою показу всебічної ролі і винятково великого значення, що їх відіграли особа і творчість Шевченка в розвитку суспільно-політичного, культурно-освітнього життя та літературного процесу в Західній Україні від появи тут творів великого Кобзаря і першого відгуку про них і аж до осені 1939 року. Йдеться про кілька десятків статей-розвідок, що друкувалися впродовж 60 – 90-х років XX-го століття на сторінках республіканської періодики, окремих збірників та наукових і зарубіжних видань.

У 1969 році вийшла в світ монографія М.Дубини "Шевченко і Західна Україна", а в 1989 році "За правду слова Шевченка", що якоюсь мірою підсумували тривалі шевченкознавчі пошуки дослідника. Вони й лягли в основу його докторської дисертації.

Перу Миколи Дубини належить ряд праць з теорії літератури. Це передусім: "Драма як літературний рід", "Літературний рід, вид, і підвид (різновид)", "Творчий метод. Літературний стиль. Напрям. Течія.", "Послання", "Нарис і його проблеми", "Поема" та ін., у яких він розглядає проблеми специфіки літературної творчості, методу і стилю, зв'язку літератури з життям народу, своєрідності художнього образу, значення народності, національного спрямування тощо.

Прискіпливе естетичне чуття, увага до специфіки художнього твору, уміння побачити й оцінити окремі художні деталі в динаміці творчого росту митця, осмислити й узагальнити значні явища письменства – такі основні прикмети не одного десятка праць Миколи Дубини, присвячених дослідженню новітнього літературного процесу. Чи розмірковує він про тенденції розвитку української поезії, прози, публіцистики, радіє творчим успіхам і вболіває за невдачі окремих письменників, аналізуючи їх нові твори, - скрізь і завжди він шанобливо ставиться до об'єкта дослідження, вимогливий в їх оцінках, доброзичливий і відвертий у порадах.

Микола Дубина брав участь у створені таких капітальних наукових видань, як УРЕ, УРЕС, «Шевченківський словник», «Літературна енциклопедія», упорядкував десятки збірників, серед них такі, як: "Література і сучасність", "Мир і труд'", "Письменники Радянської України" та багато інших.

Відомий він і як перекладач, публіцист. Білоруси дякували за переклад творів І.Науменка, росіяни – М.Грибачова. Ясна Поляна раділа перекладу книги Л.Сахалтуєва про Льва Толстого.

В публіцистичних статтях і нарисах ("На шляху розквіту", "Як позбутися тавра раба", "Злочин віку", "Чужі символи, чужа мова та ін.") порушено гострі соціальні проблеми, передано захоплення людьми праці, звеличено тих, хто боровся за соціальне і національне визволення.

В усіх куточках України знають Миколу Дубину як майстерного лектора. Користуються популярністю його підручники, навчальні посібники, хрестоматійні збірники. За створеними ним програмами працюють у середніх школах, у філологічних вищих навчальних закладах. До речі, понад 35 років Микола Дубина працював провідним професором у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, читав основні курси з теорії літератури і літературної критики, вів спецкурси і спецсемінари, керував кандидатськими дисертаціями й дипломними роботами студентів, консультував докторантів.

Очолював спецраду по захисту докторських дисертацій, Шевченківський науковий центр, заміщав декана, головного редактора "Вісника філології".

Створив свою власну наукову школу. Нині її вихованці очолили факультети, кафедри цілої низки вищих навчальних закладів України. Багато зусиль доклав він і до підготовки докторів наук. Власне, не одне покоління філологів і журналістів називає його улюбленим вчителем і наставником. В університеті він став лауреатом Шевченківської премії.

З 1995 року Микола Дубина в Національній академії оборони. Завідує кафедрою українознавства, веде провідні курси, керує написанням наукових праць, до того ж повністю віддає себе вихованню національно свідомих і висококваліфікованих офіцерів Збройних Сил України.

За сумлінну працю неодноразово відзначався нагородами, подяками керівництва, а в 2000 році йому присвоєно звання "Заслуженого працівника народної освіти України".

Педагогічну і творчу роботу М.Дубина поєднує з громадською: обирався профспілковим керівником, був головою спеціалізованих вчених рад, членом науково-методичних і художніх рад товариств і культурно-освітніх закладів Києва.

Значну увагу приділяв він вихованню творчої молоді як керівник університетської літературної студії ім. М.Т.Рильського. В тому, що тільки за півтора десятка років ряд випускників університету поповнили ряди Національної Спілки письменників України, заявили себе як талановиті поети, прозаїки, літературні критики є й його чимала заслуга.

Микола Іванович належить до тих учених, які не лише досліджують певне коло проблем, займаються певним конкретним питанням. Він постійно дбає про виховання наукової молоді, надихає її на сміливий пошук, підтримує енергійні починання, закликає до напруженої праці над новими складними завданнями української літературної науки і культури. Допомагає молодим науковцям, багатьом початківцям і всім, хто звертається до нього.

Окрему сторінку діяльності Миколи Дубини складає Академія наук вищої школи України. З 1993 року – він її Головний учений секретар, з 1999 року перший віце-президент, а з 2002 року президент академії наук вищої школи.

Він – організатор і учасник ряду всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій і симпозіумів славістичних, присвячених ювілею М.Драгоманова, Шевченка, Франка, спеціальним проблемам вузів тощо.

Між першою й найновішою працею пролягає чималий шлях становлення і зростання вченого. Певна річ, як і більшість побратимів по перу, Микола Дубина не уникнув тогочасної громадсько-суспільної атмосфери і склав певну данину відомим ідеологічним штампам. Ряд його робіт (і впорядкованих ним книжок) писалися і друкувалися під тиском тогочасної панівної партійно-радянської системи, яка пильно приглядалася до вихідця із західних земель. І чесно вчинив він, що не скрився з цим, а подав на суд громадськості весь свій творчий доробок. Бо не бажає кривотолків і нашіптувань, бо навіть у таких публікаціях завжди відчував себе сином рідної землі і надусе жадав служити власному народові.

Зміст поданого в покажчику дає можливість простежити динаміку світоглядного зросту і змужніння автора, становлення його національного "я", рішучого утвердження ним української державотворчої ідеї. І в цьому щонайперша пізнавальна й виховна цінність цього бібліографічного реєстру. А ще в тому, що в різноманітних за змістом, за видами та формою працях Миколи Івановича зафіксований багатющий досвід літературно-критичної, публіцистичної, наукової й навчально-методичної і, нарешті, суто педагогічної та культурно-освітньої діяльності, є неоцінимим здобутком, що не може бути належно не використаний молодими вченими, аспірантами, студентами, журналістами.

Для них – це відчинена творча майстерня умудреного життям автора, школа збирача нового й аналітика здобутого, пошуків нових форм і удосконалення попередніх, а отже, школа майстерності, взірець наполегливості і працездатності, без чого не мислиться справжній фахівець, філолог і журналіст.

Сьогодні Микола Іванович Дубина, член національної Спілки письменників, Спілки журналістів, учений, Doktor Honoris causa ряду вищих навчальних закладів, педагог, чуйна та творча людина, - в розпалі творчих сил і енергії. Він і далі за трибуною лектора, за робочим столом.

Рішенням кафедри анатомії сільськогосподарських тварин Національного аграрного університету протокол № 1 від 25 серпня 2005 року Дубині Миколі Івановичу за популяризацію успіхів кафедри анатомії сільськогосподарських тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету серед освітян України присвоєне звання "Почесний член кафедри анатомії сільськогосподарських тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету". 22 вересня 2005 року під час проведення Міжнародної наради-семінару завідувачів кафедр та провідних викладачів морфологічних дисциплін факультетів ветеринарної медицини ВНЗ ІІІ – IV рівнів акредитації "Адаптація методик викладання морфологічних дисциплін до вимог Болонської угоди" завідувач кафедри анатомії сільськогосподарських тварин, професор Рудик Станіслав Костянтинович вручив Миколі Івановичу нагрудний знак та диплом "Почесного члена кафедри анатомії сільськогосподарських тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка Національного аграрного університету" № 014.