Директори музею
Лановюк Людмила Петрівна
2008–2017 рр. – директор музею
Кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова у 2000 р., історичний факультет. Закінчила Інститут права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», магістр міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій, кваліфікація «Інформаційний аналітик – міжнародник» з відзнакою в 2022 р. Захистила кандидатську дисертацію у 2003 р.
Автор та співавтор понад 100 наукових та навчально-методичних праць, з них: монографії – 5, довідників – 14, науково-методичних посібників – 40, навчальних програм – 1, наукових статей та матеріалів конференцій – 43. У Національному університеті біоресурсів і природокористуванні працює з 2003 р. Читає лекції та проводить семінарські заняття з дисциплін «Історія української державності», «Історія української культури», «Музеєзнавство», Актуальні проблеми міжнародних відносин в Азії, Африці та Латинській Америці.
Байрак Іван Романович
2007–2009 рр. – директор музею
Байрак Іван Романович народився 24 вересня 1940 р. в сім’ї робітника, в селищі Камишуваха, Оріховського р-ну, Запорізької обл. В 1948 р. пішов навчатися в Комишуваську середню школу № 1, яку закінчив в 1958 р. Працював робітником та бригадиром Міжколгоспбуду у своєму селищі, навчався в школі майстрів-будівельників у м. Запоріжжя. Після завершення строкової служби Іван Романович у 1962 р. вступив на перший курс до Одеського державний університету на історичний факультет, який закінчив у 1967 р. Отримав вищу освіту за спеціальністю «Викладач історії та суспільствознавства». Працював вчителем історії та суспільствознавства у Бершадській школі. У квітні 1971 р. вступив до аспірантури, яку закінчив у березні 1974 р. У грудні 1974 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Соціально-політичний розвиток українського села». У цьому ж році йому було присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук.
З травня 1974 р. працює завідуючим кабінетом кафедри наукового комунізму УСГА, асистентом, старший викладачем, доцентом кафедри наукового комунізму. У вересні 1987 р. був обраний на посаду секретаря партійного комітету університету і працював на цій посаді до 1990 р. У 1989 р. Іван Романович виступив ініціатором створення кафедри політології і соціології, яку в подальшому і очолив (з жовтня 1989 р. по 2003 р.).
З 22 січня 2007 р. по 1 січня 2009 р. працював за сумісництвом на посаді директора історичного музею університету та продовжував викладати на кафедрі соціологію. У серпні 2010 р. Івану Романовичу присвоєно звання Заслуженого науково-педагогічного працівника НУБіП України. З вересня 2015 р. по грудень 2019 р. – працював на посаді провідного спеціаліста в музей історії НУБіП України.
Більше про І.Р. Байрака https://nubip.edu.ua/node/81068
МЕЛЬНИК ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ
2003–2008 – директор музею
Мельник Олег Петрович народився 19 серпня 1964 р. у с. Рідківці Новоселівського району Чернівецької області. У 1979–1983 рр. навчався у Кіцманському радгоспі-технікуму (м. Кіцмань, Чернівецька обл.). Свою освіту , яке продовжив на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії у 1985–1990 рр. Після навчання, залишився у навчальному закладі, де і розпочав свій трудовий шлях. Працював на посадах стажиста, асистента, доцента, професора кафедри анатомії сільськогосподарських тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка, заступника декана факультету ветеринарної медицини з господарської роботи, заступника директора Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК, директора Наукового природничо-історичного музею Національного аграрного університету. О. П. Мельник –доктор ветеринарних наук, професор, академік ГО «НАН Вищої освіти України», завідувач кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин імені академіка В. Г. Касьяненка в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, віце-президент Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України.
КОТЮЖИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
1986–2002 рр. – директор музею
Котюжинський Володимир Вікторович народився 16 червня 1919 р. у місті Анан’їв Молдавської PCP (нині Одеська область). У 1929 р. вступив до Анан’ївської середньої школи, яку закінчив у 1936 р. Після закінчення школи працював учнем механіка в Анан’ївській машино-тракторній станції (МТС). З 1937 до 1939 рр. навчався на вечірньому відділенні робітничого факультету (робфак) Київського лісотехнічного інституту, працював секретарем робітничого факультету (робфаку) Київського медичного інституту. У 1939 р. вступив на факультет механізації сільського господарства Київського сільськогосподарського інституту (КСГІ). За сумісництвом працював на посаді обліковця автомобільного гаража, лаборанта кафедри марксизму-ленінізму, керуючим справами КСГІ. З липня до жовтня 1941 р. працював на посаді звільненого секретаря комсомольської організації інституту. Після евакуації КСП до Казахстану продовжував там навчання і за сумісництвом працював лаборантом кафедри марксизму-ленінізму.
З березня до жовтня 1942 р. навчався у Харківському військовому училищі, яке закінчив з присвоєнням звання лейтенанта. З жовтня 1942 р. брав участь у боях на фронтах Другої світової війни (Західний, Північно-Західний, Воронезький, Степовий, Сталінградський, 1-й, 2-й і 3-й Український фронти та Центральна група військ). Закінчив війну начальником інженерної та хімічної служби полку у військовому званні майора. Був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Богдана Хмельницького та 16-ма медалями, в тому числі «За бойові Заслуги», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня».
Після демобілізації повернувся до Київського сільськогосподарського інституту, де працював секретарем комсомольської організації. Роботу суміщав з навчанням на заочному відділенні факультету механізації сільського господарства. Закінчив навчання в Українській сільськогосподарській академії в 1955 р. З листопада 1948 р. до грудня 1949 р. працював завідуючим курсів з підвищення кваліфікації спеціалістів сільського господарства. З грудня 1949 р. – начальник навчальної частини інституту і за сумісництвом завідуючий курсів.
З 1962 р. до 1985 рр. працював проректором в Українській сільськогосподарській академії з заочної освіти, суміщаючи роботу з педагогічною роботою на посаді старшого викладача кафедри механізації тваринницьких ферм. З 1986 і до 2002 рр. очолював Народний музей історії УСГА. За трудову діяльність у післявоєнні роки нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».
СИЛЕНКО ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА
1983–1985 рр. – завідувач музею
СИЛЕНКО СЕМЕН ІЛЛІЧ
фундатор музею
з 1964 по 1986 рр. – завідувач музею (з перервою)
Семен Ілліч народився 22 травня 1914 р. у с. Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області в сім’ї селянина. У 1930 р., після закінчення восьми класів смілянської школи, був направлений на торфорозробку спочатку учнем, а потім – змінним машиністом з відкачки води торф’яних кар’єрів. Через рік, у 1931 р., С. І. Силенко розпочав навчання на робітничому факультеті (робфак) Харківського геодезичного інституту. Після його закінчення, у 1933 р., деякий час працював вагарем на залізничній станції ім. Т. Шевченка Південно-Західної залізниці.
У 1934–1936 рр. він навчався в Харківському педагогічному інституті на історичному факультеті. Після другого курсу, за мобілізацією, став курсантом військового спеціального училища (м. Київ). Закінчивши училище у 1938 р. працював оперативним уповноваженим НКВС Кам’янець-Подільської області. У 1939 р. – був призваний до лав Червоної армії, де він перебував до 1960 р. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки та вісьмома медалями. Звільнений у запас у 1960 р. у званні підполковника. Працював позаштатним інструктором Шевченківського райкому компартії України (1960–1962 рр.), начальником відділу кадрів УкрювеліртОргу (1962–1964 рр.), завідувачем архіву Української сільськогосподарської академії (1964–1968 рр.) та завідувачем/директором музею історії Української сільськогосподарської академії (1964–1986 рр.).
