Театральний Київ очима першокурсників-журналістів
27 березня відзначають своє професійне свято працівники театру, а разом із ними й мільйони небайдужих глядачів. Ця мистецька традиція започаткована 1961 року після відповідного рішення IX конгресу Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. За ініціативи куратора групи першокурсників-журналістів НУБіП України Ніни Степаненко студенти провели маленьку подорож театральними дорогами Києва.
Першим на шляху студентів став Академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Він приваблює своєю історією, акторським складом та виставами.
Архітектура зовні і всередині театру захоплює. Атмосфера в глядацькому залі неповторна. Хочеться все роздивлятися по декілька разів, побувати на всіх виставах. Треба придбавати квитки завчасно, щоб насолодитися грою артистів, намилуватися декораціями та духовно збагатитися.
Студентки Анна Булка та Тетяна Петрук відвідали одну із вистав, їх заполонила гра акторів.
Дорогою від театру студенти разом із куратором Ніною Степаненко та викладачем теорій масової комунікації Миколою Степаненко насолодились красою однієї із найвидатніших та найпопулярніших туристичних місць Києва - Майданом Незалежності.
Наступною була зустріч із Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка. Цей українськомовний театр заснований 1920 року, його керівником обрано всезнаного Гната Юру. Відкриття театру відбулося 28 січня виставою «Гріх» Володимира Винниченка, а протягом сезону глядачі побували на 23 прем’єрах.
Перші роки свого існування цей величний храм багато мандрував містами й селами центральної України. Красномовним фактом у боротьбі за існування став виступ Гната Юри на прем’єрі «Весілля Фігаро» у Вінниці, де були присутні представники уряду УНР. Тоді сміливо заявлено, що в умовах, які створені для франківців, жоден театр існувати не може.
І тільки неймовірна відданість високій духовності врятувала театр. На його сцені виступали Наталя Ужвій, Богдан Ступка та багато інших знаменитостей. Сьогодні там причащають неповторним мистецтвом провідні актори України: Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк. Гра акторів, драматургія та репертуар – усе на найвищому рівні. І хоч в Україні нині війна,театр не припиняє своєї діяльності.
Нашим одногрупницям Курганевич Йордані та Танській Каріні пощастило зустріти народного артиста України Олега Стальчука, який працює в театрі з 1991 року і грає в спектаклях “Весілля Фігаро”, “Безталанна”, “Розбитий глек”, “Моя професія – сеньйор з вищого світу”, “Дорога Памела” та інших.
Далі мальовничими вуличками Києва ми підійшли до палацу «Україна».
Алещенко Кирило та Кулик Руслан дізналися історію та насолодилися архітектурою і грою акторів театру на Подолі. Театр на Подолі – найвідоміший в історичному центрі міста. Сьогодні він – одним з найбільш інноваційних театрів Києва. Важливою подією в його історії була реорганізація 1940 року – він став Молодим театром, але вже через декілька літ повернувся до своєї попередньої назви.
Він активно співпрацює зі світовими театральними колективами та режисерами, дарує своїм глядачам унікальні вистави. Також театр постійно проводить різноманітні фестивалі й конкурси, де відбувається обмін досвідом між українськими й іноземними театрами. Окрім театральних вистав, там відбуваються різноманітні майстер-класи, семінари, лекції та інші заходи, пов’язані з культурою загалом. Також у театрі є власна акторська школа, де молоді майстри сцени можуть отримати професійну освіту і практичний досвід.
А це ми вже наблизилися до Молодого театру Леся Курбаса. Київський академічний Молодий театр має понадсторічну історію. Вона починалася під керівництвом великого експериментатора Леся Курбаса, чиї традиції продовжують у театрі й донині, не перестаючи дивувати й захоплювати глядачів. Літопис цього храму неймовірно захопливий, розпочався він у 1917 році. Храм, однак, проіснував недовго – до 1919 року. Після початку революції в Києві Курбас і його трупа переїхали до Харкова, де заснували новий театр – Березіль. Протягом 1944–1985 років у будинку на Прорізній працював кінотеатр «Комсомолець України». Театральним приміщення знову стало 1986 року, коли тут осів Молодіжний театр, продовживши традиції курбасівців. Після здобуття незалежності, 1995 року, театр повернув собі стару назву – Молодий.
Так було з'єднано розірваний історичний ланцюг часу, і дітище Леся Курбаса продовжило своє життя там, де і народилося.
Репертуар Молодого театру сьогодні, як і сто років тому, коли ним керував геніальний Лесь Курбас, надзвичайно різноманітний та навіть експериментальний, розрахований на різні покоління й смаки глядачів. Тут можна побачити і класичні твори («Украдене щастя», «Сватання на Гончарівці», «Наймичка»), і постановки за мотивами сучасних драматургів («Московіада» та «Перверзія» за Юрієм Андруховичем, «Саша, винеси сміття» за Наталією Ворожбит, «Загадкові варіації» Еріка Емануеля Шмідта, «Сталкери» Павла Ар'є тощо).
Перші студентсько-журналістські театральні кроки зроблено. Сценічне мистецтво захопило нас.
Дякуємо нашій Ніні Степанівні за чудесну ідею й духовну підтримку. Очікуємо найшвидшої перемоги та нових зустрічей у всіх театрах найкращого у світі й найріднішого Києва. А сьогодні вітаємо всіх зі святом і бажаємо МИРУ в нашій Україні.
Слава Україні! Героям слава!
