Голова СО НУБіП Марина Когут: тільки разом ми сила!
Напевно немає жодної людини, яку б не зачепила війна… Згадую ранок 24 лютого, дзвінок батькам: «Мамо, війна почалася!»
Згадую, як телефоную о 7-й ранку Сергію Миколайовичу, і вже о 8-й ми разом з моїм заступником Олександром сидимо в 3-му навчальному корпусі разом з керівництвом… Згадую, як майже три місяці разом з друзями та частиною нашої команди студентського самоврядування жили у підвалі гуртожитку № 11, що тепер став моїм улюбленим атмосферним місцем. І окремо хочу подякувати охоронцям 3-го корпусу, які фразою «ви хто?» щодня при спробі потрапити у 122 кімнату, де розташовується наша СО, підіймали нам настрій (потім вони таки запам’ятали, хто ми). Тепер то наші найперші друзі!
Разом зі студентами та викладачами ми організовували збори коштів, збирали ліки та речі для наших воїнів, виклалися, аби змогли придбати інвалідний візок для дівчинки, яка мріяла танцювати, провели символічний благодійний матч. Коментарі тут, мабуть, зайві.
Війна зняла всі наші маски і показала, хто є хто. І для мене честь – знати особисто прекрасних людей, тих, хто боронить нині рідну землю, тих, хто допомагає волонтерам. Це скарб нації. Коли читаю, як десятирічні діти віддають кошти на армію – ті, що вони збирали на ноутбук чи квадрокоптер, – очі починають сльозитися. Значить, молодь виховується правильно.
І як же боляче чути: «загинув наш студент/викладач». Він загинув, бо в його серці Україна, бо йому не всеодно. І наш прямий обов’язок – зробити так, щоб ця жертва не була даремною.
Так, цього року нас чекає купа перешкод, але вірю, це загартує нас, зробить сильнішими. Хтось скаже, ми платимо за гріхи минулих поколінь. А я – що ми маємо зробити все, аби наступні покоління українців не платили за наші гріхи. Вірю, що пекельне 24 лютого таки закінчиться і ми знову відпочинемо на кримських пляжах, поїдемо на екскурсію мальовничими місцями Херсонщини, сходимо на футбольний матч на Донбас-Арені тощо.
