Від діда до онука

     Ярослав Ситар закінчував Українську сільськогосподарську академію сорок п’ять років тому! Навіть страшно подумати, стільки часу пройшло, сміється чоловік, якого важко (та й не хочеться) назвати людиною похилого віку. Отримавши диплом агрохіміка-грунтознавця, працював за фахом, а зараз, коли у рідну Запорізьку область вторглися рашисти, вирішив на певний час виїхати до рідні в Німеччину. А по дорозі не міг не завітати до alma mater, яка відкрила йому шлях у життя, побачити, що тут нового.

     А цього нового в НУБіП дуже багато, прямо не впізнати виш, де навчався, посміхається пан Ярослав. Якби не онук Гліб, то сумнівався б чи це ж місця моєї студентської юності. Та гід у нього був справді кваліфікований – вже четвертокурсник механіко-технологічного факультету і заразом онук Гліб Шевченко провів його територією університету, показав його родзинки. Шкода тільки, що в суботу ботанічний сад з його принадами закрито, говорить хлопець.

     Цікавлюся, чи все його влаштовує у навчальному процесі? Так. Жаль тільки, що через пандемію і війну лишень півтора року навчався в аудиторіях, а решта – дистанційно. А хотілося б безпосереднього спілкування – і з викладачами, і з однокурсниками та друзями. Та Бог не без милості, а козак не без долі, а ми ж з дідом - з краю запорозьких козаків...

Валентин Обрамбальський