«Наша Батьківщина цінніша за життя» – прониклива поезія від студентки гуманітарно-педагогічного факультету Катерини Мелікової

12 квітня 2022 року

 І день за днем орда проклята
життя солдатів забира.
І кров, просочена патріотизмом,
Вже вкотре землю полива.
Ми – Українці! Всім не ново,
Що сила волі – наше все!
Наше друге ім'я – перемога,
А свобода понад усе!
Як буде світ весь проти України,
А ми за правду вистоїмо знов.
Не раз з колін ми підіймались,
Не раз потрібна всім була наша земля –
Така родюча, сильна і безкрая.
Наша Батьківщина цінніша за життя!
Та кожен раз ми не вагались –
Не знав наш ворог співчуття
За нашу землю, яка не має края,
Любові нашої і нашого буття.
Людина кожна, кожен українець
У себе в домі – сам собі солдат.
Нема питання дім свій захищати.
Не буде знати дяки нами кат,
Ніхто не впусте на поріг до хати
Чужинця злісного із хижої орди.
Ненависті нам не позичати.
За пуди болю, що принесли в дім,
А вам прощення нашого не дочекатись –
Нема прощення за пролиту кров,
За втрачені життя, за біль сердечний наш,
За Україну нашу, її стон.
Ми плач дітей, яких уже немає,
Плач матерів, чиїх синів забрала ваша війна,
Пронесемо через віка
І вам, варварам проклятим, відповідати поколіннями прийдеться за наші втрачені життя!
Не забувайте, нелюди ви дикі,
Хто українці, хто наші діди!
Забули гетьманів ви всіх великих,
Які нам Україну заповідали вберігати?
Ми тут, ми разом, ми не знаєм страху!
І вас нам привидів безликих
Не вперше і не ново з землі своєї гнати!
 


Що сталось зі світом?
Причина – війна?
Де поділися люди?
А у відповідь-тиша..
Де сиділи ці кати?
Ця ворожа орда?
Ходили ще вчора
Пліч-опліч й не зна,
Що в мріях у них
Кривава різня.
Що робиться в світі?
Чи знали вони?
Бувають в країні рідненькі сини,
Бувають в країні родина і цінність,
Бувають в країні і честь і гідність.
Чи знали вони що є добреє слово?
Та для них все то – ново!
Їх штучно виводили!
Ростили без ласки,
Ні маминої пісні, ні бабусиної казки
Їх в садок не водили
І в школі не вчили,
Їх з дитинства в клітку ржаву посадили,
Не давали їм їсти,
Освіти не мали,
Ні сім'ї, ні щастя вони і не знали.
Лиш команди вчили – їх дресирували,
А потім по черзі до нас запускали:
– Убивай людину, що на тебе схожа,
Говорити рідною то є не гоже!

– Руйнуй все прекрасне, чого сам не маєш,
Бо і мати не будеш, ти сам добре знаєш!
– Убивай тварину, бо вона з душею,
Бо ті українці дорожать сильно нею.
– І грабуй щосили людські ти пожитки,
Бо у тебе дома немає і нитки.
– Гвалтуй жінку гарну і гвалтуй дитину,
Тим ти заплюндруєш їхню Батьківщину!
Я скажу від себе :
– ти завчи команду, бійся вбивце, чуєш!
Можеш не тікати, ми прийдем так тихо, що й не будеш знати!

 

Катерина Мелікова,
студентка гуманітарно-педагогічного факультету

Регіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook