«ЦДАВО України: цифрова майстерня історика-археографа»

Як аспірант, що наразі працює над дисертацією з історії України XХ століття, я можу впевнено сказати, що підняті теми є не просто актуальними, а критично важливими для виживання та розвитку сучасної української науки.

Для мене особисто питання цифровізації та вільного онлайн-доступу до джерел є фундаментальним. Тому мені особливо імпонували думки про нові можливості, які дає цифровізація:

• Подолання фізичних обмежень друкованих видань та можливість вмістити в 3-4 рази більше матеріалу.

• Демократизація доступу до знань.

• Практичний досвід ЦДАВО України у веденні соціальних мереж, який представила пані Наталія, що є чудовим інструментом популяризації.

• Ідея пана Олександра Комарніцького про створення «цифрової хрестоматії» – це саме той формат, якого потребує сучасна освіта.

Водночас, я не можу не погодитися з тими серйозними ризиками, які були озвучені. Думки пана В’ячеслава Корнієнка та пані Ірини Приловської про крихкість цифрових даних та ризики їх втрати є абсолютно слушними. Приклад пані Ірини про зникнення даних з сайту Президента та зауваження пана Володимира Мільчева про небезпеку масштабного цифрового збою – це ті застереження, які не можна ігнорувати. Ми не можемо покладатися лише на «цифру».

Окремо хочу відзначити тезу пана Андрія Хрущова про те, що археографія – це «елітарна професія», і ми не повинні перетворювати її на «циркачество». Як людина, що в рамках свого навчання досліджувала тему викладання історії в умовах інформаційних війн, я глибоко переконаний, що простий «викид» оцифрованих матеріалів у мережу без належного методологічного супроводу може бути небезпечним.

Нам потрібна чітка теорія та методологія цифрової археографії, про яку казав пан Андрій, а також практичні інструменти (як-от автоматичне транскрибування, про яке згадували доповідачі), щоб цей процес був не хаотичним, а науково обґрунтованим.

Підсумовуючи, цей семінар чітко окреслив головний виклик: нам потрібен баланс. Ми потребуємо і масової цифровізації для доступності, швидкості та поширення знань, і водночас збереження фундаментальних, "елітарних" паперових видань як гарантії збереження нашої спадщини.

Дякую колегам за плідну та чесну дискусію.