Перемогу куємо разом!

Розташування України на перехресті шляхів змушувало народ землеробів і ремісників, лірників і кобзарів, народ побожний і мирний, наш український народ, тримати зброю. Але брали ми її до рук не для того, щоб загарбати чуже, а для захисту своєї землі, своєї родини й оселі. З урахуванням подій останніх років маємо раз і назавжди засвоїти аксіому: військом не можна нехтувати, а героїв – не можна забувати.

«Ми 300 років скніли
Під валянком чужим,
Але завжди хотіли
Створити власний дім

Нам не давали ходу,
Згинали до землі.
Розбещені заброди,
Імперські холуї…»

(Юрій Коломієць,
вірш «Острах» із збірки віршів «Біль за Україну»,
2003, Донеччина)

Національно-визвольна війна з Московією розпочалася ще у 1654 році, 2014 і 2022 – це дати найбільшої їх жорстокості і нашого спротиву. Це війна, а не спецоперація. Імперська політика Росії ніколи не полишала українців для демократичного вільного розвитку на їх Богом даній землі! Ні Емські укази, ні Валуєвські циркуляри не зупинили наш рух до свободи і демократії. Винищення людей, культури, рукописів російськими царями Іваном ІІІ і ІV, Петром І, Катериною ІІ завдало непоправної шкоди Україні. У всіх документах, що збереглися, літописах, універсалах і Конституції Пилипа Орлика, документах Гетьманської доби, ми знаходимо посилання на те, що ми руський народ, мова наша руська, держава Русь, а нам говорять за якусь окраїну. Ми маємо найдавніше письмо на землі, в якому 154 руни та буквиці, якому тисячу років, найдосконаліший алфавіт, а нам говорять, що письмо нам принесли болгарські іудеї чорноризці Кирило і Мефодій.

Лише китайці, що звалися раніше хунами-арімами, після поразки від витязів-русів 7518 років тому, тричі переробляли наше руничне письмо і якби «винайшли» свої ієрогліфи. Петро І у 1700 році відмінив 5508 років нашої минувшини, відповідно сфальсифікувавши все, що було до того, зате зрівнявся у дикості з Європою.

Варто згадати слова Григорія Сковороди про мир між народами: «Весь світ спить. Та не так спить, як про праведника сказано: «Коли спить, то не розіб’ється…» Спить глибоко, простягнувшись, наче вдарений об Землю. А наставники, які пасуть Ізраїля, не тільки не будять, а ще й погладжують: «Спи, не бійся! Місце хороше, чого остерігатися?» Говорять про мир – і немає миру».

Сьогодні ввесь світ вичікує і сподівається, що український народ боротиметься за ввесь світ. Бо Московія воює проти цілого світу, а Україна сама воює за ввесь світ… на своїй землі. З 24 лютого ми сподіваємося, що захід і США закриють наше небо від московитів-терористів… Проте сьогодні гинуть наші діти, мирне населення, руйнується інфраструктура життєзабезпечення українців (пологові будинки, заклади дошкільної, середньої і вищої освіти, лікарні, магазини, аптеки тощо), а ми дякуємо за санкції, допомогу зброєю…

Мораль в першу чергу призначалася задля збереження сім’ї, роду, громади, держави.

Що українцям потрібно, щоб повернути свою справжню історію, збагатити культуру, повернути дітям мову, відстояти втрачені споконвічні землі, вибороти омріяний мир і свободу?

Молоді варто повернути дух характерництва козаків, працювати над зміною свого духовного стану, витіснивши з себе агресію, злобливість, повернути собі духовні і людські якості: доброту, любов, радість, гармонію, чистоту помислів і думок. Це допоможе зберегти себе і безсмертну душу, впоратися із тваринними інстинктами та задоволеннями і цим зміцнити своє тіло і душу. Кожному з нас варто творити простір чистоти і любові в собі, у своїй родині, у своїй громаді, державі, щоб мати радісне життя, могутнє здоров’я, мир, любов і процвітання. Ми мусимо знати свою історію! Без фальсифікації, відділити «зерно від полови», «очистити пшеницю від куколю»! Мусимо боронити свою землю і свій народ від бандитів, московитів-терористів, зайд і пройдисвітів! Врешті решт мусимо вшанувати всіх своїх героїв!

Маємо пам’ятати всіх, хто віддав і щодня віддає свої життя за Вітчизну. І низько вклоняємося тим воякам, що боронять нашу землю у цій кровопроливній національно-визвольній війні від Московії, яка .за словами Анатолія Погрібного «сестри, але «хижої і загребущої».

На похоронах Степана Бандери у 1959 році генерал-полковник Фаркаш де Кісбарнае, голова Мадярського (Угорського) Визвольного Руху виголосив: «Наш великий друг Степан Бандера буде завжди стояти перед нашими очима, як сяючий взірець незламного борця за державну незалежність України і за визволення поневолених народів», а слово представника Спілки об’єднаних хорватів полковника Кольомана Біліча було пророчим: «Колись його ім’я буде записане в історію його Батьківщини, України, золотими літерами, бо він був відважним провідником своїх земляків, славних борців за волю, бандерівців, які поширили славу своєї країни у всьому світі». Мало хто пам’ятає ім’я завербованого енкаведистами вбивці Степана Бандери – Богдана Сташинського, від якого відвернулися кровні родичі, - земляка і зрадника, що отримав за цей злочин винагороду (фотоапарат і орден Бойового Червоного Прапора!!!). Проте у всьому світі нас знають як бандерівців – вірних синів своєї Батьківщини. У 2022 році наші славні ЗСУ борються за волю і незалежність України тільки вже з іншим ворогом (Степан Бандера боровся з трьома поневолювачами своєї Вітчизни – фашистами, рашистами і польськими ворогами), нас називають бандерівцями і ми з гордістю несемо це ім’я у світ: «Батько наш Бандера, Україна – мати, ми за Україну будем воювати!». Люто ненавидять всіх нас путіно-кантропи…, бо ми інші, просто напросто – не такі як вони.

До Світла, Добра, Гармонії, Енергії Захисту і Миру, Єдності і Братерства їм навіть не доповзти… через віки. Бо сутність їх у тому, що «Московія  - Русь тайги монгольська, дика і звірина» (Л. М. Толстой) і «Народ, що блукає по Європі і шукає, що можна розрушити, знищити тільки заради забави» (Ф.Н. Достоєвський).

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Киди ж Ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

(Ліна Костенко, 2015)

Розмови полонених з найріднішими здивують навіть найбільш байдужих – їх поради шокують: віджати десь у місцевих телефон…, забрати якісь речі…, знищити. Ось істинне обличчя захисників «руського міра». Вбивства дітей і мирних жителів…, знищення цивільної інфраструктури… А ще за кожним словом лайка міцна і шокуюча, пересипана матюками сексуальних збочень. Якомога швидше ми маємо відмежуватися від їх мови і культури!!! Україна кишить диверсантами. Внутрішні диверсанти у нас від 1990 року. Маємо вимести всіх до одного!!! Створити курси української мови у кожній Львівській школі для біженців зі сходу нашої країни. Війни не закінчують. Їх виграють або програють. Ми неодмінно здобудемо таку бажану для нас Перемогу!

…І всі мови
Слов’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже.
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.

(Тарас Шевченко)

Затамувавши подих, світ чекає розвитку подій: «наляканими очима Польщі», «нерішучими жестами Франції», «прорахованими кроками Німеччини», «знервованими вигуками Латвії», «скептичним посмикуванням Угорщини», «німою мовчанкою Ізраїля», «далекими вигуками США і Канади»…. Бо ніхто навіть не очікував, що ми боротимемося вже майже місяць! І продовжуватимемо боротися до нашої Перемоги! Бо ми несемо промінчик Світла,  Добра і Любові для кращого життя! Входимо в нову еру і піднімаємося на вищий рівень розвитку! Посилаємо у світ Мир, Світло, Енергію Захисту і Добра! Бо ми Народ-Воїн! Народ Світла і Сонця! Ми - діти нової ери і козацького роду!

Кожен робить свою справу. Наші діти плетуть маскувальні сітки, підбивають бандерівським смузі танки і БТР-и, волонтерать…, навчаються, думають про мир і своїми справами наближають його!

             Маскувальні сітки у ліцеї «Ерудит»

На кафедрі управління та освітніх технологій гуманітарно-педагогічного факультету магістерську освіту здобувають педагоги, управлінці за спеціальністю «Управління навчальним закладом». Сесія змушує зосередити свої зусилля на навчанні. Кожен має робити добре свою справу: навчати дітей і навчатися в НУБіП України. Ось деякі одкровення наших здобувачів магістерської освіти:

Алла Бамбура, онлайн школа «Easy English, викладач: «Український народ 24 лютого прокинувся від сумної звістки. У країні почалась війна, а правильніше сказати геноцид українського народу. Нищать школи, дитячі садки, житлові та пологові будинки, нищать нас. Ми свято віримо в перемогу і в те, що за нас весь світ, залишилося зовсім трішки, ми переможемо, відбудуємо, у нас буде безліч нових літаків  «Мрія» і мрій в краще майбутнє. Українці  будуть жити в мирі. Не ми почали цю війну, але ми її закінчимо. «І на оновленій землі врага не буде, супостата».Слава Україні.»

Таміла Авраменко, заступник директора з НВР спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови та літератури 273 м. Києва: «Жорстокість цієї війни НЕ МАЄ меж. Те як вчинила рф з нами, це неприпустимо. Пишаюся тим, що мої співвітчизники згуртувалися, мобілізувалися, не піддалися паніці, а стали на захист неньки-України. Приємно, що вже який день ми продовжуємо давати відсіч російським окупантам. Ми об’єднаємо всі зусилля не лише для захисту держави, а й для надання будь-якої  підтримки один одному. Ми освітяни не стоїмо осторонь, ми намагаємося  бути корисними нашій державі! Ми повинні пам’ятати, що в єдності наша сила, в єдності ми незламні. Дякуємо нашим воїнам за мужність, стійкість, відвагу. Тримаймося! Україна переможе!»

Ольга Джема, заступник директора з виховної роботи спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови та літератури 260 м. Києва, староста групи 2021-УНЗмз: «Секунди… Хвилини… Години…Кожен з нас зрозумів їх цінність саме зараз. Кожен із нас упевнився, що немає значення, у якому одязі ти ходиш, якщо сидиш у підвалі, на якій машині ти їздиш, коли не можеш їхати, скільки в тебе є грошей, якщо нема куди їх витратити… це все немає значення… Я твердо переконана, що нема нічого ціннішого за життя… Нині, коли лунають вибухи й летять снаряди, коли з кожного куточка України отримуєш повідомлення, що в нас гаряче, але ми живі, відчуваєш, що життя, дароване нам Богом, охороняють Янголи – наші захисники. Вони мають крила, що дають нам захист й опору. Я на своїй землі! Я із своїм народом! Я у своєму домі! Обніміть ближнього, скажіть теплі слова, пригорніть та поцілуйте дітей… Президенте, ЗСУ, добровольці, волонтери, ми разом! Україно, ми з тобою! Слава Україні! Смерть ворогам! Усе буде Україна»

«Лети, лети, лети до Перемоги,
Україно – рідний край!
Край диво-край!
Україна – це наш дім!
Україна – це мова!»

Вірш і малюнок Поліни Джеми, 8 років

Колись Маргарет Тетчер сказала мудрі слова: «Війни стаються, коли агресор відчуває, що може досягти своїх цілей за прийнятну ціну». Ми надзвичайними зусиллями наростили м’язи і стали сильнішими. Свідомі своєї історії, традицій, спільної долі, звитяжного минулого і доброго майбутнього, ми боронимо свій європейський вибір. Ми точно переможемо! Це – наш святий обов’язок перед загиблими і перед нашими пращурами і тими героями, які в наші дні віддають життя  за Україну! Це – обов’язок перед всіма прийдешніми поколіннями.

«Ми є Народ-Герой, а не народ споживач.
Ми є Народ-Митець, а не народ виконувач.
Ми є Народ-Пастир, а не народ-вівця»

(Лідія Буцька)

Саме ці три тези, на думку Лідії Буцької, і є смисловим відображенням нашої планетарної місії, джерелом нашого самоусвідомлення, нашого натхнення і нашої подальшої еволюції.

 Мир для України і світу   (Анна, 14 років)

Слава Україні! Слава Збройним Силам України!
Героям слава!
Слава нації!
Смерть ворогам!

Тамара Ковальчук,
доцентка кафедри управління та освітніх технологій