Хай святиться ім’я твоє, Україно! В науковій бібліотеці відкрилася книжкова виставка, присвячена 25-річчю Незалежності України
Щороку, 24 серпня наша країна відзначає найбільше національне свято нашої державності – День незалежності.
Однак цього року, ми святкуємо вже 25 років з того моменту, коли Верховна Рада України урочисто прийняла акт про проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою, коли здійснилася споконвічна мрія наших предків – бути господарями на своїй найбагатшій, прекрасній і чарівній українській землі. Ця доленосна подія стала проявом високої свідомості українського народу, втіленням його багатовікових прагнень до демократії і свободи, побудови суверенної держави.
З нагоди 25-річчя Незалежності України, наукова бібліотека запрошує усіх бажаючих відвідати книжкову виставку «Хай святиться ім’я твоє, Україно!».
Ще Михайло Грушевський писав: «повна самостійність та незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку та самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію і має достатні задатки та енергію розвитку».
В одній із книг, що представлені на виставці, а саме у книзі «Українська ідентичність: феномен і засади формування» автор (Т. Степико) вказує, що процес становлення загальноукраїнської ідентичності визначається історією формування українства, схему якого М. Грушевський визначив так: Київська Русь була не спільною державою східних слов’ян, а українською, спадкоємцем її була Галицько-Волинська держава. Після литовського й польського панування на українських землях українці відновили свою державу вперше за Хмельницького, а опісля – в Українській Народній Республіці 1917 р. Назва ж «українська нація», за свідченнями Ю. Липи, вперше була вжита за часів Б. Хмельницького.
Саме дякуючи перемогам гетьмана в національно-визвольній війні 1648-1654 рр., а ще раніше існуванню Запорізької Січі, українська культурна ідентичність стала визнаним і вагомим чинником політичної історії Європи.
В іншій книзі – «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» автор (О. Силин) зазначає: «наші українські пращури як легендарні богатирі протягом тисячоліть боронили свою землю від безлічі різноликих навал, тим самим рятували Західну Європу, а пізніше і Московське царство. При тім ніколи не загарбували землі інших народів і за таких тяжких історичних обставин, творили свою високу й оригінальну культуру. От чиї ми діти !
І шануючи всі нації нашої Планети, ми, українці, маємо історично стверджені підстави пишатися тим, що є спадкоємцями героїчно-епічної історії України-Русі. Тим, що є нащадками знаних всім світом Кия, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького, Петра Сагайдачного… Нащадками справжнього сузір’я вчених і творців світового виміру, серед них: Никон і Нестор літописці, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Вернадський. І всі ці титани науки, мистецтва, державні діячі були патріотами України-Русі. Змагалися за її волю, уславлюючи на увесь світ. От чиї ми діти!
Ми зобов’язані знати своє минуле, і не лише пишатися колишньою славою, а брати її на озброєння, усвідомивши, хто ми є з прадавніх давен».
Тож пишаймося тим, що ми – українці, любімо свою неньку Україну, адже як сказав Василь Симоненко:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Слава Україні!
Кіщак Тетяна,
директор наукової бібліотеки
