Афганістан у моїй пам’яті та серці

30 років тому, 15 лютого 1989 року, радянські війська залишили землю Афганістану і повернулися на Батьківщину, що й ознаменувало кінець афганської війни. Кінець втратам, сльозам матерів, кінець тривогам і болю.

Учасником афганських подій був Володимир Броніславович Броварський, у минулому – воїн-інтернаціоналіст, на сьогодні – полковник кафедри військової підготовки НУБіП України.

Молоді інтерв’юери, студентки 1 курсу гуманітарно-педагогічного факультету спеціальності «Журналістика» – Олена Бойко, Орина Зеленіна та Анастасія Вегнер – вели розмову з Броварським В. Б.

‒ Коли Ви вирішили стати військовим? Як на сьогодні, з погляду прожитого і пережитого в житті, Ви оцінюєте свій вибір?

Володимир Броніславович: Я обрав свій фах відразу після закінчення 8 класу у школі і вступив до Суворовського училища. Це був, власне, мій усвідомлений вибір. Можу з впевненістю і відповідальністю сказати, що, не зважаючи на труднощі служби, роки афганської війни, я жодного разу не жалкував про свій вибір. Постійна небезпека і професійні випробування лише можуть загартувати характер, виховати справжнього чоловіка.

‒ Як ваші батьки поставилися до Вашого вибору?

Володимир Броніславович: Вони мене підтримали зразу і підтримували постійно і завжди. Адже хотіли, насамперед, щоб я займався тим, що мені до душі. Я мав велику підтримку від своїх близьких. Щиро вдячний своїм батькам за розуміння і життєву підтримку.

‒ З погляду професійного військового, яке майбутнє Ви бачите для української армії?

Володимир Броніславович: Тільки у тісному співробітницькому тандемі з країнами Європейської демократії, США та НАТО ми зможемо подолати ворога. Навіть якщо наша армія буде безумовно підготовлена, без підтримки з боку інших, насамперед міжнародних військових об’єднань, ми не впораємося. Адже ситуація війни може тривати надто довго, тому тільки в тісному співробітництві з іншими державами наша армія досягне бажаного результату.

‒ На Вашу думку, хто б міг посприяти покращенню тієї ситуації, яка склалась на теренах нашої держави?

Володимир Броніславович: «Це питання дуже складне і хвилює всіх, зокрема і ветеранів-афганців. Чимало їх зразу ж відгукнулися на заклик Батьківщини у 2014 р., пішли воювати у зону АТО. Багато з них склали свої голови на Сході України.

Українська спілка ветеранів Афганістану не стоїть осторонь, пропонують різні ініціативні плани. На жаль, керівники двох великих держав не можуть знайти компромісу, питання миру вирішують в політичній площині. Військове братерство у нас все-таки залишилось. Майже рік тому голова цієї спілки проводив засідання у Маріуполі. На зустріч було запрошено також ветеранів так би мовити з іншого боку, ми чудово з ними спілкувались і знайшли спільну мову. Ця сила має насамперед інтелектуальний потенціал, щоб стати поруч з сторонами, що ворогують, а також між ними, щоб розвести сили. Особливо важливим є незмінне: ніхто більше не повинен постраждати від ворожих куль».

‒ Володимире Броніславовичу, які риси характеру виховала у вас обрана професія?

Ще зовсім молодий душею і водночас мудрий на свої роки викладач відповів: «Військове життя відшліфувало такі якості характеру, як патріотизм, сумлінність, відповідальність за життя підлеглих. Основним обов’язком керівника є приймати рішення, правильні рішення. Це стосується не лише військових. Цих якостей бракує і деяким нашим політикам».

‒ Які настанови Ви можете дати сьогоднішнім і майбутнім воїнам?

Володимир Броніславович: Безпосередньо вивчати військову справу, навички володіння зброєю, тактичні прийоми. Як казав американський генерал Смедлі Батлер, «…я вас посилаю не для того, щоб ви загинули, а для того, щоб загинув ворог, а ви повернулися додому». Тому потрібно опановувати військову майстерність, виховувати в собі дух бойового побратимства.

Дякуємо за цікаву розмову.

Війна принесла смуток, горе, біль рідним і друзям!
Ми пам’ятаємо загиблих і в афганській війні, і у війні на Сході України!
Ми поважаємо  і шануємо ветеранів!
Міцного здоров’я і спокою у Вашій душі!

Олена Бойко,
Анастасія Вегнер, Орина Зеленіна, 
студентки-журналісти, 1 курс,

гуманітарно-педагогічний факультет