11 лютого – День жінок і дівчат у науці

 

Музей історії НУБіП України розпочинає цикл публікацій, присвячений жінкам-науковицям нашого університету, зокрема їхньої ролі у становленні та розвитку навчального закладу. Стимулом до дослідження біографій, викладацької та наукової діяльності жінок став новий проєкт музею історії НУБіП України, а саме — оприлюднення на сайті університету випускних фотоальбомів. У нашому фонді наявні альбоми фотографій випускників та професорсько-викладацького складу, починаючи з 1920-х рр. Очолює проєкт головний зберігач фонду історії НУБіП України Олена ЧУМАК. Наразі триває процес оприявлення фотографій 1920-х – 1930-х рр.

 

Як засвідчує зміст опрацьованих фотографій — унікальних джерел з історії нашого університету — у цей період на кафедрах навчального закладу працювали переважно чоловіки. Їхні життєві шляхи та внесок у розбудову університету відзначені в історіографії, меморіалізовані у місцях пам’яті (Алея Слави), увічнені у назвах структурних підрозділів, кафедр та аудиторій. Між тим, розбудовували наш університет і жінки.

 

Так, серед викладацького складу 1-го випуску лісо-інженерів Київського сільськогосподарського інституту у 1926 р. серед 34 викладачів-чоловіків працювала 1 жінка-викладач та 1 жінка-діловод.

Цим викладачем була доцент Євгенія Йосипівна ВОТЧАЛ — жінка, яка зробила значний внесок у розвиток мікробіології та бактеріології. Якщо провести попередній аналіз наявної інформації у відкритих інформаційних джерелах про Євгенію Йосипівну, то максимум, що можна прочитати, це: «дружина академіка Є.П. Вотчала» та «мама академіка Б.Є. Вотчала». І це фактично все! Між тим Євгенія Йосипівна — це вчений-мікробіолог, яка своїми науковими розробками та викладацькою діяльністю підготувала не одне покоління спеціалістів, у т.ч. з фізіології рослин.

 

Проведений нами пошук біографічного матеріалу про Є. ВОТЧАЛ виявив єдину публікацію сучасної української науковиці, яка досліджувала життя та діяльність Євгенії Йосипівни — аспірантка Г.В. СОЛДАТОВА у 2021 р. на Всеукраїнській науковій конференції молодих істориків у Києві представила свою доповідь «Євгенія Йосипівна Вотчал (1866–1954) та її діяльність на ниві мікробіології». Щодо наявних фотографій, то у нас є усі підстави стверджувати, що у фонді музею історії НУБіП України зберігається чи не єдине фотозображення науковиці у віці 57 років.

 

Отже, Євгенія Йосипівна народилась 07 липня 1869 р. у відомій родині дворян м. Казань. Її батько — Йосип Антонович ІМШЕНІК, дворянин, отримав освіту на філософському факультеті Казанського університету, мав чин дійсного статського радника. Йосип Антонович працював директором Казанської 2-ї гімназії. У 1896 р. урочисто було відзначено 50-річчя його діяльності на державній службі. Донька Євгенія народилась у другому шлюбі, який він узяв у 1863 р. із удовою Вірою Павлівною (теж дворянського походження). Про неї відомо лише, що працювала вчителем французької мови.

 

Ми знайшли ювілейне видання, яке було подароване Йосипу Антоновичу на честь 35-річчя його діяльності. На ньому є дарчий напис для 12-річної Євгенії: «Люблячій моїй доньці Жені на пам’ять. 19 березня 1881».

 

 

Є відомості, що у Євгенії Осипівни була ще сестра Віра, яка була молодшою від неї на 2 роки. Освічена родина забезпечила здобуття якісної освіти для доньок. Оскільки дівчатка у Російській імперії не могли навчатися в університеті, Євгенія після отримання гімназійної освіти вступила і успішно завершила навчання на Казанських жіночих курсах.

 

30 січня 1889 р. Євгенія Йосипівна ІМШЕНІК та стипендіат Казанського університету, молодий і перспективний науковець Євген Пилипович ВОТЧАЛ узяли шлюб. Євген Пилипович (1875 р.н.) народився у родині начальника відділення Казанської казенної палати Пилипа Івановича ВОТЧАЛА. Родина належала до кола місцевої інтелігенції. Зазначимо, що Євген Пилипович, у свій час, навчався у Казанській 2-й гімназії, директором якої був його майбутній тесть, та на природничому відділенні фізико-математичного факультету Казанського університету.

 

Через кілька днів після вінчання нова родина Вотчалів переїхала до Москви, куди Євгена Пилиповича запросив до своєї лабораторії засновник школи фізіології рослин К.А. ТІМІРЯЗЄВ. З цього часу розпочався період активної наукової та викладацької діяльності Євгена Пилиповича: асистент кафедри анатомії та фізіології рослин у Варшавському університеті, у Московській Петровській сільськогосподарській академії, професор кафедри фізіології рослин Ново-Олександрівського інституту сільського господарства та лісівництва та з 01 вересня 1898 р. — професор кафедри ботаніки Київського політехнічного інституту.

 

Через рік, навесні 1899 р., родина Вотчалів виїхала за кордон у відрядження для ознайомлення з організацією лабораторної справи в Європі, зокрема у Швейцарію. І саме тут Євгенія Йосипівна розпочала свій науковий шлях дослідника та викладача — вона працювала та стажувалась у лабораторії знаного професора-мікробіолога, творця протидифтерійної сироватки Еміля Ру. Метою стажування була її підготовка до викладацької діяльності в галузі мікробіології. 

Після звершення відрядження родина Вотчалів повернулась до Києва. З цього часу Євгенія Йосипівна долучилась до викладацької та наукової діяльності спочатку у сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, а потім у Київському сільськогосподарському інституті.

 

Зазначимо, що перші роки Євгенія Йосипівна працювала безоплатно. Вона «проводила лабораторні роботи з мікробіології та мікроскопічної ботаніки, відповідала за збереження колекцій нижчих рослинних організмів, розробляла методики бактеріологічного аналізу». Г. СОЛДАТОВА у своєму нарисі зазначає, що «безперечною заслугою Є.Й. ВОТЧАЛ можна вважати розширення курсу мікробіології, адже ведення занять зі студентами з цієї дисципліни було новим, доцільність даного починання у багатьох викликала сумніви». Спеціалізацією Євгенії Йосипівни стала мікробіологія; вона створювала та удосконалювала навчальні програми з мікроскопічної ботаніки, проводила вже обов’язкові лабораторні роботи. У 1905 р. з її ініціативи було створено спеціальний мікробіологічний відділ.

 

У період Першої світової війни Євгенія Йосипівна долучилась до волонтерської діяльності, виконуючи обов’язки медичної сестри. Вона допомагала пораненим у американському шпиталі (у приміщенні КПІ) та паралельно працювала перекладачем з англійської мови. 

Наступні 20 років життя Євгенії Йосипівни були пов’язані з Київським сільськогосподарським інститутом. Тут вона працювала на посаді доцента кафедри фізіології рослин, спеціалізуючись у напрямку «мікробіологія». Її авторству належить навчальний курс «Сільськогосподарська мікробіологія», який був одним із базових у підготовці фізіологів рослин.

 

Г. СОЛДАТОВА віднайшла спогади про родину Вотчалів академіка АН СРСР Б.М. ВУЛА, який у 1921 р. проживав у їхній київський квартирі: «Вотчали жили навіть на ті часи дуже скромно, працювали дуже багато. Живучи в них, я вперше дізнався про побут та спосіб життя справжніх наукових працівників. Можна без перебільшення сказати, що все життя їх було в науці, в праці, в безперервному подвигу задля науки та її зв’язків з народним господарством, у підготовці нових кадрів спеціалістів». І далі: «У всіх роботах академіка Вотчала його постійною співробітницею та активним помічником була його дружина Є.Й. Вотчал».

 

У фонді музею історії НУБіП України є випусковий альбом із фотографією Євгенії Йосипівни за 1931 р. — випуск агрономів-організаторів. І хоча фото ідентичне до фото у альбомі за 1926 р., для нас воно є підтвердженням факту викладацької діяльності Євгенії Йосипівни у цей рік.

 

Смерть чоловіка Євгенія Пилиповича 01 квітня 1937 р. змусила Євгенію Йосипівну залишити викладацьку і наукову діяльність. У цей час вона залишає Київ, могилу чоловіка і переїжджає до родини доньки Віри, яка проживала у м. Москва. З цього часу життя та турботи Євгеній Йосипівни були присвячені виданню неопублікованих праць чоловіка Євгена Пилиповича та упорядкуванню його наукової спадщини.

 

Ми виявили два листи від Євгенії Йосипівни до дійсного члена АН СРСР В.Л. КОМАРОВА, які підтверджують її активну діяльність щодо збереження та оприлюднення спадщини Євгена Пилиповича ВОТЧАЛА.

 

Гаряче вітаю Вас з 70-ти річчям такої плідної наукової та суспільної діяльності і від щирого серця надсилаю Вам побажання здоров'я та невичерпної енергії для продовження Вашої роботи на довгі, довгі роки на благо та процвітання нашої батьківщини. Вибачте, що турбую Вас моїм проханням. Ви поставилися так сердечно до пам'яті мого покійного чоловіка академіка Є. Ф. Вотчала і обіцяли спробувати надрукувати передані Вам рукописи 2-х наукових праць його, що залишилися після його смерті: 1 — з анатомії цукрових буряків, 2 — зі смоляного тиску. Мене гаряче цікавить питання, чи вдалося Вам досягти позитивних результатів. Тішу себе сподіванням, що Ви порадуєте мене добрими звістками. Велику працю з організаційних питань підсочного промислу друкує промисловий відділ ЦК партії. Працю з виробничих властивостей цукрових буряків надрукував цукро-трест України. Науково ж ці 2 статті залишаються під Вашою опікою, дорогий Володимире Леонтійовичу! Допоможіть мені їх надрукувати. Ще раз гаряче прошу пробачити мені за завдані клопоти.

 

Зміст цих листів засвідчує факт того, що Євгенія Йосипівна була обізнана з дослідженнями свого чоловіка та допомагала йому в роботі.

Родина Вотчалів — той приклад, коли усі її члени реалізували свої здібності і стали відомими медиками та науковцями. Старший син Олексій Євгенович (20.10.1889 р.н.) — кандидат біологічних наук, фізіолог рослин, автор оригінальних фізіологічних методів і приладів для їх здійснення. Другий син Борис Євгенович (9.06.1895 р.н.) — лікар, академік АН СРСР, засновник клінічної фармакології в СРСР. Донька Віра Євгеніївна (21.02.1910 р.н.; Вотчал-Словачевська) — лікар-хірург.

 

Померла Євгенія Йосипівна 13 березня 1954 р. Похована у м. Москва.

 

Євгенія Йосипівна ВОТЧАЛ залишила помітний слід у розвитку мікробіології України як науковиця та викладачка Київського сільськогосподарського інституту. Її науково-педагогічна діяльність сприяла формуванню нового покоління дослідників, які продовжили справу її чоловіка. Її життя та праця є прикладом самовідданості, інтелектуальної глибини та прагнення до пізнання.