Мої враження та нотатки зустрічі з Мрідулою Гош

Зустріч із Мрідулою Гош для мене стала свіжим ковтком повітря плодів глобалізації – радість доступу до інформації «з-за морів» за партами еко-аудиторії НУБіПу. Я дізналася багато нового про Індію, Південну Азію, міжнародні відносини, дипломатичну справу від людини, яка є прямим носієм всіх цих надбань людства.

З чого почалася зустріч?

Вступне слово надали Миколі Томенку, який супроводжував Мрідулу. Він пригадав свій досвід роботи в ООН у рамках проєкту International Comparison Program (ICP) — Міжнародної програми зі співставлення. Тоді його особливо засмучував той факт, що Україна часто демонструє нижчі показники людського розвитку, ніж можна було б очікувати. Головною причиною цього він назвав вітчизняну розгалужену тіньову економіку, яка викривляє статистику та занижує реальні досягнення країни. Ця думка стала своєрідним прологом до нашої лекції про виклики, які стоять перед суспільствами, що борються за справедливість та гідність.

Про переклад і українську літературу

У центрі першої частини виступу Мрідули була українська література та перекладацька діяльність гості. Вона почала з Тараса Шевченка, наголосивши, що він завжди залишатиметься молодим і сучасним. А й справді, молодь досі «обігрує» його портрети, фрази на модерний лад, «особливо у мемах». Хоча, на мою думку, це справді дискусійне питання – у багатьох читачів української літератури Шевченко викликає образ великого, старого мученика ще зі шкільної парти. Але Мрідула вважає інакше. На її думку, слова Кобзаря несуть революційний дух, турботу про людей і «про жінку зокрема, попри складне особисте життя». Шевченко — «віруючий без фанатизму», глибоко духовна постать, яка має всі завдатки для того, аби бути натхненням для молодих поколінь. «Молодь має піднести Шевченка, який нам дуже дорогий», — сказала вона.

Мрідула поділилася особливою історією про переклад «Заповіту» кашмірської поетеси Сантош Шах Нада. Це, за легендою, мова богині знань Шарди, якою нині володіє лише близько сотні людей у світі. Шрифт цієї мови навіть не комп’ютеризований! Але це не стало на заваді. «Заповіт» був перекладений і зберігається в Музеї Шевченка. Це символізує універсальність і світову значущість української культури, діалог нашої держави із сотнею етносів земної кулі.

Окремо пані Мрідула звернула увагу на творчість Лесі Українки. «Лісова пісня», за словами дипломатки, створювалася під впливом Ріґведи, яку Леся читала у французькому та німецькому перекладах. Водночас Лариса Косач майстерно втілила ці ідеї у формі української демонології. Особливо промовистим є фінал драми-феєрії — слова Мавки «Ой не журися за тіло». Це перегукується з індійською традицією: у Ріґведі тіло спалюють, але дух вважається вічним. Було дуже цікаво почути один із моїх улюблених творів через призму людини, що є носієм таких яскравих культурних поглядів.

Мрідула відверто розповіла і про власний підхід до перекладу. «Я не можу перекладати під замовлення, я перекладаю серцем — те, що люблю», — сказала вона. «Я боюся філологів, бо я не філолог. Я як пташка, що співає: знає ноту чи не знає — не важливо». Процес перекладу вона описувала так: «читаючи українською, чую відлуння своєю рідною мовою.» Іноді цей процес вимагає особливої уваги: «Мені треба роздумувати 2–3 дні, щоб знайти для перекладу саме те слово, яке звучить по-справжньому».

Індійський досвід: від колоніалізму до незалежності

Основну частину виступу Мрідула присвятила історії Індії, її колоніальному досвіду та шляхові до незалежності.

Колоніалізм, на її думку, був не лише економічною експлуатацією, а й культурною експансією: він створював поділ на «ми» і «вони», нав’язував уявлення про «кращих» і «гірших».

Наприкінці XVIII — на початку XX ст. Індія переживала своєрідний ренесанс: розвивалися література, філософія, проводилася систематизація старовинних текстів, впроваджувалися соціальні реформи та освіта.

Рабіндранат Тагор став першим неєвропейським нобелівським лауреатом із літератури (1913 р.), а Махатма Ганді започаткував рух Сатьяґрага, або "боротьба за істину" — ненасильство як політичну зброю. 

Основою незалежної Індії стали плюралізм і демократія, на яких збудована її політична та економічна система.

Особливо вражаючим було її порівняння: «Сьогодні Україна переживає власну Сатьяґрагу».

«Що дала Індія світові? Нуль? Нічого? Ні, Індія дала світові нуль, з чого починається математика. Інші здобутки - аюрведа стала індустрією. Кашемір, джгут, гудзики – Індія є авторкою ряду побутових винаходів…» 

…Пані Мрідула зазначила, що до колонізації Індія виробляла 25% світового ВВП, а після виходу з-під влади Британії — лише 2%. Це був наслідок класичної колоніальної політики «знекровлення». Водночас інтелектуальний підйом, який передував технічному й політичному визволенню, став тим підґрунтям, що зробило незалежність можливою.

Мрідула підкреслила: «Наша історія варта того, щоб не відчувати себе приниженими». І тут я провела для себе паралель із українським досвідом комплексу меншовартості.

Вона нагадала і про трагічні сторінки індійської історії — голод у Бенгалії 1943–1944 рр., коли загинуло близько 3,5 млн людей через політику реквізиції. Тих, хто воював за англійців - годували, а решта - гинула. Саме тому постать Черчилля для індійців асоціюється не зі світовим лідерством, а з трагедією та жорстокістю.

Сучасні паралелі з Україною

Мрідула провела ще одну важливу аналогію: «Якщо Китай нападе на Індію, то буде так само, як з Україною». Вона наводила цитати з індійських інтелектуалів XIX ст., які вважали, що Британія тримала Індію у залежності, бо не довіряла індійській еліті керувати країною.

Її власний коментар був особливо зворушливим: «Я залишалася в Україні, бо була певна, що тут писатиметься історія. І я не помилялася. Потрібно бути там, де ти можеш щось зробити. Я не передбачила війни, але тепер я не можу покинути цю країну».

Вона говорила про молодь і важливість її підтримки. Індійські шкільні учні пишуть есе про Україну, а наша українська молодь зараз натомість має за щастя поспілкуватися із пані Мрідулою. На запитання одного з юнаків про те, як українській молоді варто діяти зараз, в умовах війни: «Відповідь кожен має знайти сам — і на особистому, і на суспільному рівні.»

Мова як чинник спротиву

Важливим акцентом зустрічі було питання мови. Якщо в Індії головним інструментом колоніального тиску була економіка, то в Україні — культурна асиміляція та русифікація. «Тому пропагування української літератури й культури стає вашим найважливішим завданням» - додаток до порад пані Мрідули для української молоді.

«Ви знайдете в українській літературі такі глибини, яких, можливо, я не бачила Бо це ваша література. Усвідомте, що ви вже українці. Вас неможливо знищити чи зробити іншими. Це ваш процес «awakening», ваш шлях до нірвани», — сказала вона.

Молодь як рушійна сила

Завершилася зустріч спільними роздумами Мрідули разом із її юними слухачами про молодь. Вона наголосила, що молоді люди в Україні та Індії дуже схожі: однаково усміхаються, одягаються, так само спілкуються та сміються у метро. Молодь скрізь несе енергію, і саме ця енергія здатна змінювати історію.

Зустріч із Мрідулою Гош стала не лише розмовою про літературу чи історію, а й глибоким діалогом про ідентичність, боротьбу, силу мови та віру в молоде покоління. Я, особливо як студентка-бакалавр спеціальності «Міжнародні відносини суспільні комунікації та регіональні студії», дякую НУБіП України та пані Мрідулі за цей досвід, який стане одним із перших моїх кроків до пізнання та вивчення світової дипломатії.