День цікавий, творчий, незабутній: першокурсники-журналісти тримають естафету практичних субот

   Журналісти – люди, які не знають вихідних, свят. У них особливий темпоритм життя, бо ж їм не можна нічого важливого пропустити, треба тримати руку на пульсі. До цього готуємося й ми, першокурсники-журналісти, майбутні акули пера (хочеться вірити в це) – суботнього ранку прийшли до нашої улюбленої медіалабораторії, де всіх чекали несподіванки.

Студенти першої підгрупи залишилися в приміщенні, де мали змогу знайомитися з інтерфейсом програм для монтажу, переглядати й оцінювати про себе новини вже професійних журналістів, щоб зрозуміти зміст та технологію роботи на камеру. Ті (з-поміж них і я), хто потратили до другої підгрупи, удосконалювали практичні вміння, здобуті на попередньому занятті.

Після знайомства з операторами, налагодивши камери й повторивши – уже вдесяте чи вдвадцяте! – свої тексти, ми почали зйомку. З першого дублю нічого не виходило, але ж і Київ, із яким ми зріднюємося, не за один день будували.

Раціонально використавши час, задоволені студенти повернулися до лабораторії, щоб переглянути матеріал і зрозуміти свої слабкі місця, отже, й накреслити план подальших дій. Дуже дивно, ніяково споглядати себе у щойно зафіксованому кадрі. Постаєш ніби іншою людиною, хоч і усвідомлюєш, що від себе не втекти. Видно, як на долоні в ясний день, усі недоречності, слабинки, промахи. А скільки негараздів побачили наші наставники. Однак про те, що наші голови зливалися із шиями, а дикція дисонувала з комунікативною ситуацією, вони говорили делікатно й цим підбадьорювали своїх вихованців.

Ми здобули ще й уроки людяності, толерантності, а вони для журналіста ой як важливі. Спасибі щире за це нашим учителям!

Сподіваємося на майбутні творчі діалоги й монологи. З нетерпінням чекаємо наступної суботи в нашій медіалабораторії, яку встигли полюбити і до якої вже прикипіли. Правду ж бо кажуть, що до гарного швидко звикаєш.

Ілля Хацько, студент 1 курсу
спеціальності «Журналістика»